Хто заважає вільному продажу землі
Земельне питання стає деделі актульнішим із наближенням нового року, коли закінчується термін дії мораторію на продаж сівльськогосподарської землі. Як бути далі? Це з’ясовували експерти на круглому столі.
Заступник директора Департаменту врегулювання відносин власності та соціального розвитку села Мінагрополітики Олександер Ковалів впевнений, що в разі скасування мораторію ринок землі відразу ж впаде, а ціна на землю зменшиться у десять разів.
Для такого варіанту розгортання подій потрібна маленька, однак важлива умова. Її озвучив керівник групи експертів асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Володимир Лапа: «Якби всі органи державної влади чітко виконували свої функції, а не заробляли на цьому гроші, тоді великих проблем із земельним питанням не виникало б». Сьогодні ж власники земельних паїв фактично позбавлені вибору. Більшість селян не може обробляти землю через відсутність коштів на придбання потрібної техніки, а кіньми — далеко не заїдеш. Безальтернативним і єдиноможливим способом порядкувати на власному клаптику залишається оренда. Щоправда, нинішні орендатори готові платити хліборобам тільки 1,5% від номінальної вартості землі. «Якщо з’явиться можливість продажу або іншої форми реалізації земельної ділянки, то, зрозуміло, що тоді цей вибір дозволить власникам самостійніше і впевненіше почуватися при формуванні договорів оренди», — деталізує Лапа.
Розуміючи переваги вільного продажу земель, Ковалів усе ж наголошує на неможливості відразу ж увімкнути для нього зелене світло. «Роль держави — через комплексний землеустрій формувати цілісні, мінімально неподільні земельні ділянки площею 100—200 гектарів, за цільовим функціональним призначенням. І тільки тоді ми можемо говорити про вільний продаж і купівлю». Провести таку роботу можна було давно, вважає урядовець. Верховна Рада мала можливість запровадити потрібні зміни ще у 2002 році разом з прийняттям Земельного кодексу. Але бажання нагріти руки на народному майні діє, за його словами, безвідмовно.
У цілому ж земельне питання лише відміною мораторія не вирішити. Розрубати цей гордіїв вузол нині не дозволяє діюче обмеження про заборону передачі в одні руки більше 100 гектарів. Подальше існування цієї заборони, на думку експертів, призведе до того, що середні за розміром сільгосппідприємства (з площею земель у 2000 га) навіть після скасування мораторію не зможуть ефективно працювати. Надто відчутна різниця між ділянками у 2000 і 100 гектарів. З цим потрібно щось робити, відмічає Лапа. Як варіант, представник міністерства пропонує запровадити комплексний підхід і будувати не просто ринок землі, а ринкові земельні відносини. З чого ж почати?
На думку Лапи, шукати істину далеко не потрібно. Досить розбудовувати три площини аграрної політики. Перша включає у себе власне сільськогосподарські підприємства, друге дихання яким забезпечить державна підтримка, супроводжувана обґрунтованими вимогами щодо ведення господарства. Таким чином підтримуються не тільки виробники, але й реалізуються необхідні структурні зміни, які дозволять формувати якісну продукцію, здатну конкурувати на ринку Євросоюзу.
У другій площині — малі сільськогосподарські підприємства та фермери. Цій категорії хоч і легше достукатися до банківських кредитів, але їм явно не вистачає фахової бізнес-підготовки. Постійні ж ринкові пертурбації несуть додаткову загрозу: зменшення шансів на отримання державного відшкодування за кредитними ставками. Принаймі про це свідчить практика, зазначає Лапа. Мовляв, претендувати на компенсації кредитних ставок з держказни зможуть лише ті щасливці, які отримають кредит не більше, ніж під 18% річних. З огляду на те, під які відсотки беруть сьогодні банківські депозити, не важко здогадатися, що зростання вартості кредитів не за горами.
Третя агроплощина об’єднує великих гравців. Саме вони більш-менш впевнено почуваються на українській арені. Відчутний потенціал останніх у реальному житті вимірюється можливістю лобіювати свої інтереси через галузеві асоціації та вихід на IPO. У ефективності останнього механізму ніхто не сумнівається, але дозволити його собі можуть навіть не всі великі підприємства. «Потрібно розуміти, що вихід на IPO — це не процес тижня, місяця... Це процес років наполегливої роботи. Потрібно забезпечувати аудит, нормальні бізнес-процеси, прозоре управління. Тому не варто очікувати, що 20— 30% сільгосппідприємств вийдуть на IPO», — відзначає Лапа. Реально європейський шлях фінансової прозорості можуть щорічно відкривати для себе не більше десяти українських агрокомпаній. Решта — задовольнятиметься черговими портфельними інвестиціями з новими акціонерами, проектним кредитуванням тощо. Крім того, зону ризику створюють і ті, хто мав би сприяти створенню стабільних умов роботи. На думку експерта УКАБ, «тут (у сфері ризиків) більше відіграють роль системні фактори: регуляторне середовище, прогнозована державна політика та оподаткування. Нам, наприклад, сьогодні не зрозуміло, яке буде оподаткування у січні. Працювати в такій ситуації нормально і робити якісь бізнес-плани дуже важко».
