Костюм президентський

700 тисяч європейців одягає щороку акціонерне товариство «Трембіта» з Чернівців, якому нещодавно виповнилось 60 років. Третину цього строку керує підприємством Стелла Станкевич. І не дивно, що частина його виробів йде по світу під добре там знаним брендом «Стелла».

Директор «Трембіти» — майстер нових зв’язків та нестандартних ринкових рішень. Попервах тканини купували в Росії, Білорусі, Узбекистані. Та вона з’ясувала, що вигідніше брати бавовну в Туркменістані, переправляти її в Румунію, а вже там купувати тканини. Тому свого часу не зупинили виробництво, утримали людей. Мали зарплату, коли інші — одні борги.

На той час уся легка промисловість країни перейшла на давальницькі схеми. Не минула ця доля й «Трембіту». Але коли укладали угоду з італійською фірмою «Конфіталія» та німецькою — «Кайзер», Станкевич настояла на тому, щоб кожна друга зміна працювала на своє підприємство. «Викладалися» на повну силу, щоб скрупульозно витримувати умови партнерських угод. Невелика затримка могла б звести нанівець усі зусилля та позначитися на майбутньому. Заради цього доводилося навіть іти на справжні жертви. «У зимову пору 94—95 років працювали без опалення, коштів на яке не вистачало, — згадує пані Стелла. — Колеги підтримали мене, на загальних зборах ми одностайно вирішили, що не можемо зупинятись. І я вдячна людям за це». Уже наступного року ця проблема відпала, бо провели газ, збудували свою котельню, яка до того ж забезпечувала виробництво технологічною парою. Зароблені кошти витрачалися на придбання та модернізацію обладнання, розширення виробництва. Робили все, щоб зберегти довіру партнерів та втриматися на ринку. Директор їздила на міжнародні виставки обладнання, закуповувала устаткування. Коли через 5 років власники «Конфіталії» приїхали у Чернівці, щоб продовжити дію угоди, вони не повірили власним очам, — так змінилося підприємство. «Браво, сеньйора!» — вигукнув тоді захоплений італієць, хоча українська директорка відмовилася продовжувати співпрацю. «Трембіта» вже стала на власні ноги і хотіла самостійно діяти на міжнародному ринку. Станкевич і досі не бажає залучати кошти інвесторів. Підприємство модернізується виключно своїм коштом. За 1,2 мільйона марок три роки тому придбали автоматизований розкрійний цех. Тепер щороку купують нового обладнання на 1,5 мільйона гривень. «Життя не зупиняється, сьогодні зупинився — завтра помер», — любить говорити директор.

Сьогодні «Трембіта» — одне з найбільших швейних підприємств Європи. Двотисячний колектив випускає три тисячі костюмів на добу. Звичайно, найпильнішу увагу приділяють якості. Як наслідок (пані Стелла розповідає про це з особливою гордістю), у «Трембіті» «одягаються всі — від студента до президента». Елітні моделі шиються з дорогої тканини із застосуванням спеціальних прикладних матеріалів та технологій обробки. Звичайно, це формує попит і відповідну ціну виробів, що виходять з-під вправних рук українських майстринь. Конструкторський відділ розробляє нові моделі, добирає новітні тканини виробництва Італії, Німеччини, Франції. Просуванням чернівецької торгової марки за кордоном займаються зарубіжні фірми, з якими укладено угоди про співробітництво. Одяг фірми «Трембіта» знають і в Україні. Його можна придбати в Києві, Дніпропетровську, Донецьку.

За останній рік середня заробітна плата на підприємстві зросла майже вдвiчi. Вирішено проблему літнього відпочинку дітей працівників. Не забувають і про пенсіонерів, яких тут понад 800. Їх забезпечують путівками на санаторне лікування, допомагають матеріально.

«Трембіта» — співзасновник ще двох швейних фірм у Чернівцях, вона дає роботу підприємствам інших областей — на основі угод там виконують окремі замовлення. Та предметом найбільшої гордості на «Трембіті» є моделі під торговою маркою «Стелла». Цей високоякісний елітний бренд нічим не гірший, ніж, скажімо, від Вороніна чи Зайцева. Станкевич — почесний громадянин міста Чернівці, «Заслужений працівник промисловості України», «Кращий роботодавець», кавалер орденів «За заслуги» III і II ступенів, «Христа Спасителя», «Буковина», золотої медалі «За ефективне управління». Її життя і кар’єра наче сюжет для роману, з тією лише різницею, що тут усе насправді.