Кремль – експортер світового хаосу №1

Росія готується до перетворення Чорного моря на зону власного тотального контролю під приводом запобігання загрозам енергетичній інфраструктурі РФ та Туреччини. Про це нещодавно заявив президент Центру глобальних досліджень «Стратегія XXI» Михайло Гончар на своїй сторінці у Facebook. «Якщо накласти мапу встановлення Росією заборонених зон на мапу проходження підводних газопроводів «Блакитний потік» та «Турецький потік», то значною мірою вони збігаються. Це означає, що Росія готується до перетворення Чорного моря в Час «Ч» на зону власного тотального контролю під приводом нейтралізації загроз для стратегічно важливої для Росії та Туреччини енергетичної інфраструктури», — наголосив Гончар.

Причому, за його словами, це задум не сьогоднішнього дня. У Росії до цього йдуть системно і послідовно, сполучаючи військову і енергетичну стратегії, наголосив Гончар, процитувавши давні статті у ЗМІ. «Ось стаття 20-річної давнини з «Независимого военного обозрения» з промовистою назвою «Флот на страже «Голубого потока». З-поміж іншого йдеться про те, що «Россию выдавливают из Мирового океана», «американские ВМС все более настойчиво осваивают Черноморский театр военных действий», «обеспечить безопасность этой внешней морской топливной артерии может только Черноморский флот РФ», — зазначив експерт.

А от тепер, за словами Гончара, Росія дає знати США та НАТО, що і вона може їх видавлювати принаймні з Чорного моря, яке вважає своїм.

«Подібними діями сьогодні Кремль продовжує вивчати реакцію НАТО та передусім США на обмеження свободи судноплавства. Адже акт агресії проти української катерної групи в Чорному морі 25 листопада не привів до якихось серйозних наслідків для Росії. Тому в Кремлі вважають, що можна і необхідно рухатись далі. Як мінімум, за логікою Росії, вони зможуть показати «Кузькіну мать» США та НАТО», — зауважив президент Центру глобальних досліджень «Стратегія XXI».

«День» поговорив з Михайлом ГОНЧАРОМ про те, що в такий спосіб розраховує «виграти» Кремль та чому світове товариство не зважується на контрвідповідь і що робити при цьому Україні. 

— Чи вже є реакція від міжнародного експертного середовища на ваші заяви?

— Реакції від міжнародного товариства ще немає. Надто мало часу минуло. Геополітична машина — громіздка та неповоротка конструкція.

Одне вже можу сказати напевне: посиленням військової та енергетичної присутності Росії серйозно занепокоєні в Польщі. Два тижні тому тамтешня газета «Правда» надрукувала мою статтю, в якій йшлося про військові загрози Європі від реалізації «Північного потоку-2». Без відносно  до нині перекритих районів Чорного моря. Суть в тому, що може бути «трубу» може бути оснащено певним обладнанням для ведення розвідувальної діяльності. Крім того, про це я вже говорив читачам газети «День», Росія може нарощувати військову присутність на території Європейського союзу під виглядом охорони інфраструктурних об’єктів «Північного потоку-2».

Також, солід наголосити, що ще минулого року польський міністр закордонних справ Яцек Чапутовіч говорив про ці загрози.

Мої побоювання також  поділяють у Центрі передових досліджень НАТО з питань енергетичної безпеки.

— Про що йдеться? Є якісь документи, рішення?

— Ні. Ми ж зустрічаємось на різних міжнародних конференціях, спілкуємось. Так на одній з дискусійних панелей на форумі в тій же Польщі цього року, і на форумі минулого року «Україна Європа», один з представників НАТО підтримав оцінку, що ризики пов’язані з реалізаціє Росією «Північний потік-2» носять невиключно енергетичний та економічний характер, а мають більше вимірів ніж це прийнято вважати.

В НАТО завжди обережні у висловлюваннях. Хоча , треба сказати, що ці питання більшою мірою компетенція Європейського Союзу.  НАТО відповідає за енергетичну безпеку лише в контексті забезпечення підрозділів частин збройних сил, які ведуть певні дії, виконуючи певне завдання. 

Тому з одного боку в НАТО розуміють ризики і загрози , пов’язані з реалізацією «Північного потоку-2», але з іншого — це не їх компетенція вирішувати це питання.

— А нарощення присутності Росії в Чорному Морі — не привід для жорсткої  реакції? Контрплан є? Яким він має бути? 

— Був прецедент на навчаннях Сі Бріз нещодавно. Ми перекрили певну акваторію між Кримом і Одещиною. А Росія взяла і частину цієї акваторії теж перекрила під проведення своїх навчань. Це було зроблено спеціально з провокативною метою. Результат — ми і НАТО «втерли соплі», і відступили, мовляв не будемо загострювати ситуацію. А це те, що потрібно Росії. Саме після цього вони почали «штампувати» заборонені зони в Чорному морі. Їхній «зондаж» на Сі Бріз дав бажаний ефект.

— Кремль послідовно та агресивно реалізовує задумане. І не зустрічає адекватного опору. До якої межі це може дійти?

— Кремль почав вільно себе почувати після нападу на українську катерну групу з подальшим взяттям у полон наших моряків в акваторії Чорного моря в листопаді минулого року. Попри всі погрози вжити жорстких санкцій щодо Росії все закінчилось «нічим». Санкції введенні були. Але вони смішні у порівняні з порушенням.  В американський та європейський санкційні списки потрапили від 6 до 8 середньої руки офіцера ФСБ і російських збройних сил. Крім того заява Трампа, що ніякої зустрічі з Путіним не буде, допоки не буде повернути Україні моряки та кораблі, теж не була дотримана. Зустріч відбулась. Кремль відчув смак «легкої перемоги» і безнаказаності, тому далі продовжує діяти «по безпрєдєлу».  Але зрештою вони «нариваються».

 Перший сигнал продемонстрували румуни, які не пропустили через Дунай російське судно з вантажем бронетехніки для Сербії. Це принципова реакція на дії Росії в Чорному морі, в тому числі. Тому що всі заборонені зони, які встановила Росія зараз в Чорному морі стосуються виключно торгово-економічної морської зони Румунії. З деяких пір російські військові літаки стали робити обльоти територій, на яких румуни спільно з американськими та європейськими компаніями ведуть розробку чорноморського шельфу.

— Якою мала б бути адекватна реакція на посилення РФ в акваторії Чорно моря?

— Наприклад, у відповідь на ігнорування норм міжнародного морського права могли використати недопущення російських суден в порти країн Європейського Союзу і Північної Америки.

— Як ви оцінюєте дії українських служб щодо арешту російського судна , яке брало участь у захопленні нашої катерної групи адекватною відповіддю?

— І так, і ні. Адже це не призвело ні до яких наслідків. На мою думку, екіпаж занадто швидко відпустили.

Сподіватися на те, що Росія почне діяти в правовому полі, марно. Для Кремля головне право сили. І вони бачать, що це працює. Це приносить їм дивіденди.

— За що змагається Кремль, на вашу думку?

— У осіб такого типажу як Путін, звичайно, може бути в голові план стати кимось подібним на Адольфа Гітлера XXI століття. Але я думаю, що в Кремля є більш приземлені плани. І йдеться не лише про відновлення панівного статусу в межах колишнього Радянського союзу.  Підтвердженням цій думці є дії Кремля в Сирії, Венесуелі, на Балканах. Йдеться про глобальний підхід, який має кілька «шарів».

Перший — реінтеграція пострадянського простору. Але це підзавдання більш широкого плану — створення  Великої Євразії: від Владивостока до Лісабона, що, до речі, люблять повторювати часто і в Брюсселі. Тільки не розуміють того, що вони мають на увазі простір торгово-економічного співробітництва, а Кремль — геополітичний простір, де домінуючу роль відіграє Росія. А Європа відіграє субординовану роль високотехнологічного «заднього двора» Великої Росії, яка має всі необхідні ресурси. І Європа має бути з Росіє, і ніякої трансатлантичної солідарності більше не має бути. Це є істинне бачення російської версії євразійського проекту.

Другий «шар» — це нанесення стратегічної поразки Сполученим штатам. Тому Кремль діє в Венесуелі. Як в 1962 році Радянський союз перетворив кубу на плацдарм проти США і розмістив там ракетно-ядерний комплекс (щоправда невдало, і потім довелося все це прибирати), Кремль повторює це в Венесуелі. Сучасна Росія в геополітичному плані часто діє за радянськими шаблонами. Це не важко простежити. До речі, у Венесуелі , крім того, є потрібна росіянам нафта. У Кремлі досі притримуються ресурсноцентричного погляду на майбутнє: мовляв, воно належатиме тим, в чиїх руках буде зосереджено найбільше природних ресурсів, передусім енергетичних. Тому вони діють за принципом — посилити позиції у регіонах, які їм потрібні, та дестабілізувати ситуацію там, де є ресурси,  але вплив мають їхні конкуренти. Вони втручаються у близький схід не для того, щоб там встановились порядки Кремля, а для того, щоб посіяти там хаос. Через Ірак Росія дестабілізує ситуацію в Перській затоці, з метою підняття цін на нафту та газ. «Гасити пожежі» в Сибіру дорого і збитково, а воювати в Сирії та Україні вигідно.

— Росія сьогодні виступає експортером хаосу у світі?

— Абсолютно точно. І не тому, що вона така сильна, а тому що світ навколо став слабким. Хаотизуючи  інших Кремль виглядає сильним на їх тлі. А такі прилеглі моря як Чорне та Балтійське  Кремль під приводом побудови стратегічної енергетичної інфраструктури вживає законних засобів з її захисту військовим шляхом. А Німеччина та Туреччина, які теж є реципієнтами цих проектів, у цьому сприяють.

На жаль, сучасні європейські лідери мають таку обивательську логіку. І це проблема Європи. Таких політичних титанів, які були на «олімпі» в часи Міттерана або Тетчер, зараз просто нема. Європейський політичний клас здрібнів. Френсіс Фукуяма в 90-му році написав: «Кінець історії. Конфліктів більше не буде. Все нормально. Мир, дружба, взаєморозуміння...» І вони досі цьому вірять. Їм зручно в це вірити.

— Що Україна може протиставити Кремлю в Чорному морі власними силами?

— Дати відсіч Кремлю самотужки ніхто не в силах. Україна в тому числі. Все що ми можемо — працювати з союзниками.

Але от на прикладі ситуації з Сі Бріз, нам треба були військово-морські сили. Якщо акваторія перекривається для навчань, то її фізично перекривають: виставляють кораблі, а не малюють лінію на карті і відправляють в Росгідрографію координати з «проханням» звернути увагу.