Криза надії

Дві третини (66%) опитаних Експертно-аналітичним центром «Соціум» потенційних інвесторів мають намір збільшувати масштаби власної діяльності на території України. І тільки 4% згортають виробництво.

Якщо ці дані відповідають дійсності, то треба сказати, враховуючи реальну обстановку, це — чудовий результат вербальних зусиль нашого уряду. Адже, як відзначив на «круглому столі» в Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жалило, в країні зараз, окрім паливної, розігралося ще дві кризи. По-перше, криза перспективи. Це коли вітчизняні та зарубіжні інвестори з різних причин втрачають мотивації до інвестування. До речі, зі слів Жалила, «за перший квартал цього року різке падіння (до 4,5%) темпів зростання інвестицій». Друга криза, за Жалилом, це криза очікувань. Експерт вважає, що інвестори побоюються тих чи інших дій уряду, які можуть негативно відбитися на веденні бізнесу. А отже, невпевнено будують стратегію. З іншого боку, якщо певною мірою пошкоджується оптимізм очікування, то порушується і ефективність менеджменту. Віддача від інвестицій катастрофічно падає. А кому це сподобається?

Як не подобаються, на думку президента Центру антикризових досліджень, «адміністративні заходи врегулювання нафторинку, спекуляції навколо перегляду результатів приватизації». Все це лише породжує невпевненість у перспективах приватної власності, як основі будь-якої ринкової економіки. При цьому активно дискредитується ще і великий національний капітал. Олігархам, бачите, не місце в демократичному суспільстві. Але де ж тоді держава візьме рівного собі соціального партнера, чиї інтереси буде відстоювати на зовнішніх ринках?

Гасло: «експропріація експропріаторів» ніколи не було синонімом справедливості. Цього разу, зі слів Жалила, він викликав пряме падіння інвестицій у будівництво і машинобудування. І зростання капвкладень у торгово-посередницьку сферу. «Фактично пробиваються канали для збільшення експансії на внутрішній ринок готової продукції. Зростає конкурентний тиск на національного виробника», — вважає експерт.

На його думку, для поліпшення інвестиційного клімату необхідно насамперед зняти питання реприватизації. Змінити «ставлення до великого бізнесу, переступити через політичні аспекти, і зрозуміти, що великий капітал може стати ланкою об’єднання національної економіки». «Ми можемо дуже довго так чи інакше стимулювати розвиток малого та середнього бізнесу, але поки і той, і інший не будуть внесені в поле фінансового тяжіння великих компаній, в їхні субпідрядні схеми, толку не буде», — стверджує Жалило. На його думку, рано чи пізно країні доведеться сформулювати на загальнодержавному рівні бачення стратегічних орієнтирів економічної політики. «Це є принципово важливим, щоб інвестори могли формувати свої стратегії». Сьогодні в інвестиційному середовищі, яке претендує на роботу в Україні, песимісти все ж переважають. Як розказав головний інвестиційний менеджер компанії «Вестерн Ен-Ай-Єс Ентерпрайз Фонд» Марк Івашко, з одного боку інвестори відводять свій капітал у більш спокійні води, тому що робота компаній непрозора. «З іншого боку, самі підприємства не хочуть, щоб ми в них інвестували, тому що знають, що ми будемо вимагати цю прозорість», — повідомляє він, зітхаючи. І додає: більше усього інвестицій в харчовій промисловості та фінансовому секторі, тому що вони відкриті. «За прозорість треба боротися, і держоргани повинні її вимагати», — впевнений фінансовий інвестор.

Але для цього треба хоч би розібратися із законодавчими неузгодженостями. Почати, наприклад, із корпоративного права, захисту міноритарних акціонерів, якими часто і є фінансові інвестори. А то якось несправедливо, коли власник 51% акцій вирішує все, а власник пакету в 49% — нічого.

На думку Івашка, не завадило б приділити увагу оподаткуванню. А то в законах усе написане правильно. 25% податку на прибуток — нормально. 13% податку на прибуток для фізосіб — американець може тільки мріяти про це. Але це лише на папері. Виявляється, в недалекому минулому, збираючись із духом перед черговим інвестиційним проектом, головний менеджер підняв фінансовий звіт по одній із інвестицій своєї компанії. Захотілося, так би мовити, подивитися: як компанія відпрацювала, які податки платила. «Дуже успішна інвестиція була, — ділиться Івашко враженнями, — але коли я рахував податки, в мене замість 30% виходило 40%. У принципі, це не страшно, якби аналогічне підприємство, яке працює в цій же сфері, платило стільки ж. Але воно не платило нічого. Ось і питається: наскільки ефективні чинні в Україні закони?»

Ось і питається, як в Україну взагалі приходять інвестиції?