Лінивий «газодолар»

Американський фінансист Джордж Сорос вважає, що використання Росією експортованого нею газу в політичних цілях має послужити сигналом тривоги для Європи. Публікуючи цю заяву, лондонська «Файненшл таймс» відзначає: «Мільярдер потрапив точно в ціль, якщо напруженість між Росією й Україною, так само як і Грузією, не проходить». Щоправда, при цьому газета робить ще один висновок, який може віднести до себе й Україна: «Занадто просто звинувачувати в усьому Росію. Корені теперішньої кризи ідуть набагато глибше і лежать ближче до нашого дому».

Політика, пов’язана з підвищенням цін на російський газ для України, активно обговорюється в органах влади та ЗМІ вже другий місяць поспіль. В економічному руслі підраховують майбутні збитки українських підприємств, звучать різні прогнози щодо майбутніх цін на блакитне паливо тощо. Багатогранна газова тема містить й економічні інтереси Росії, адже офіційною причиною подорожчання газу Москва назвала збитки російського бюджету в разі, якщо ціни не переглянуть. Але можна припустити, що бюджет РФ у цьому випадку відіграє трохи іншу роль. Її вдало характеризує таке економічне поняття та явище, як «голландська хвороба».

Із Вікіпедії (відомої інтернет-енциклопедії) можна дізнатися, що після відкриття в Північному морі на початку 1960 – х років великих родовищ природного газу Голландія різко збільшила його експорт, унаслідок чого відчутно виріс курс національної валюти. Це негативно позначилося на інших галузях (ревальвація знижує цінову конкурентоспроможність продукції), оскільки відбувся перетік капіталів із сектора послуг і промисловості в сировинний і видобувний сектор. Крім того, за великої частки енергоносіїв у загальному експорті валютний курс стає залежним від коливань світових цін на енергоносії, від чого страждають інші залежні від зовнішньої торгівлі галузі, а інвестиційна привабливість країни знижується.

Таким чином, феномен голландської хвороби полягає в тому, що відкриття й активне використання державою родовищ енергоносіїв призводить до падіння національної промисловості, оскільки зростання експорту нафти та газу спричиняє ревальвацію валютного курсу, що негативно впливає на економіку загалом. Цей феномен проявився і в Норвегії. Сьогоднішній досвід цієї країни свідчить про виникнення ще однієї проблеми: державі складно вводити спрямовані на боротьбу з «голландським синдромом» заходи. «Легкі нафтові гроші», які прямують до бюджету, стимулюють високі бюджетні виплати та відбивають у політиків бажання проводити необхідні, але непопулярні структурні реформи. У Норвегії це призвело до дуже високого рівня державних витрат і водночас — до практичної відсутності довгострокової промислової й інноваційної політики.

При чому тут Росія, яку, до речі, іноді називають «великою Венесуелою»? Сьогодні вона є найбільшою видобувною й однією з найбільших країн-експортерів нафти у світі. Основна частина російських бюджетних доходів формується за рахунок експорту енергоносіїв. Завдяки цьому джерелу Росія дозволяє собі те, чого не може дозволити жодна розвинена держава, — величезний бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками), що становить $27 млрд. (3,5% ВВП), а це більше, ніж увесь бюджет України. Золотовалютні резерви РФ становлять близько $150 млрд., і за цим показником Москва займає друге місце після Пекіна. Нарешті, її Стабілізаційний фонд наближається до 2 трлн. рублів ($70 млрд.). Тому директор Інституту ринку Російської академії наук (РАН) Микола Петраков називає Росію найблагополучнішою країною у світі з погляду всіх (крім інфляції) макроекономічних параметрів.

Парадокс полягає в тому, що російська економіка практично нічого від такого «доларового достатку» не отримує. Якщо доходи бюджету зростають одночасно зі світовими цінами на нафту, то витрати скорочуються і сьогодні не перевищують 16% ВВП (для порівняння: в Україні цей показник становить 34%, діапазон значень для розвинених країн — від 30% у США до 70% в скандинавських країнах). Причиною зниження бюджетних виплат, на думку Петракова, є проповідувана Кремлем ідеологія. Її початкове положення полягає в тому, що інвестиційні можливості російської економіки не дозволяють перетравити значні валютні надходження. Тому нафтогазові доходи треба стерилізувати шляхом розміщення в західних банках під низькі відсотки та збільшення Стабілізаційного фонду. Раціональним використанням цих коштів є і виплата зовнішнього боргу. А розвиток соціальної сфери, науки, освіти, охорони здоров’я, вирішення соціальних завдань повинні здійснюватися за залишковим принципом.

Вчений вважає, що цей підхід кремлівським чиновникам нав’язав Захід. Росія повинна «виконувати функції сировинного додатку до високотехнологічних економік. Тому, якщо в Росії немає грошей, Захід саджає її на «нафтогазову голку» та дорогі кредити. Але якщо нафтогазова голка за деяким збігом обставин перетворюється на нафтодоларовий фонтан, то російські гроші повинні бути стерилізовані і відрізані від реальної економіки». У результаті в найбагатшій на «природні ресурси країні закладається концепція стратегічної убогості російського народу».

Два тижні тому колишній російський прем’єр, а нині — директор Інституту економіки перехідного періоду Єгор Гайдар говорив про цю проблему. Він не ставить під сумнів необхідність збільшення Стабфонду. Однак попереджає, що в разі падіння світових цін на нафту до середнього багаторічного (за останні 150 років) рівня в $20—25 за барель виникнуть серйозні проблеми з бюджетом, платіжним балансом, підтримкою стабільності національної валюти та банківської системи. Такий сценарій може реалізуватися в 2008—2010 рр. Гайдар також нагадав, що одним із наслідків шестикратного падіння нафтових цін у 1985 році став розпад Радянського Союзу. Звідси зрозумілий ступінь залежності російської економіки від світових цін на енергоносії, серйозність її «голландського синдрому».

Очевидно, російська держава сьогодні не відчуває дефіциту в нафтодоларах. Але їх використовують абсолютно нераціонально, не перетворюють на потужне джерело внутрішніх інвестицій, не витрачають на підвищення соціальних виплат і на збільшення доходів населення. 32,5% російських громадян мають дохід, що менший за $100 на місяць, і ще 42% — від 100 до 250 доларів. За класичною схемою «голландської хвороби» повільно розвивається більшість неенергетичних галузей, недостатньо та непрозоро фінансується наука. Рік тому в Росії пройшла так звана монетизація пільг, згідно з якою передбачається замінити різні пільги для населення виплатою відповідних грошових сум, що мало б привести до скорочення бюджетних витрат. Але масштабні суспільні протести примусили уряд ретируватися, і в результаті бюджет втратив більше, ніж виграв, попутно отримавши нульовий соціальний ефект. Скасування монетизації пільг стало однією з основних вимог опозиційних партій і рухів країни.

Залишається констатувати, що економічно Росії загалом однаково, за яку ціну продавати нам газ, адже її державні фінанси не відчувають дефіциту коштів. Радше навпаки. Мільярди доларів, що йдуть до бюджету РФ, не знаходять собі застосування, а тому виконують тільки одну корисну функцію — покращують макроекономічні показники держави. Ці оптимістичні показники приховують реальну ситуацію в країні, що полягає в дуже повільному розвитку неенергетичного сектора промисловості та бідності основної маси населення. Політика й ідеологія Кремля зараз передбачають саме такі правила гри як стосовно населення Росії, так і в «газовому питанні». Україна тепер буде вимушена віддавати Росії частину тих грошей, які могли йти на розвиток її економіки, як вищу плату за газ. Іронія в тому, що ці суми не підуть і на розвиток нашого сусіда. Якщо не враховувати чинника корупції, то додаткові газові доходи РФ осядуть у її стабілізаційних фондах, тобто фактично будуть заморожені.