«Людина року-2012» «Дня» — про головний вибір країни 2013-го

«День» продовжує підтримувати ідею синтезу високих технологій на національному ґрунті. Тому активно шукає людей, які могли б цю ідею підтримати та розвинути. Одним із таких «однодумців» ми вважаємо свого доброго друга засновник Viewdle і Zakaz.ua Єгора Анчишкіна. Саме його за підсумками 2012 року «День» назвав «Людиною року» за його «надихаючий приклад для молодого покоління» («Людина року-2012 за версією «Дня» — Єгор Анчишкін. Той, хто пройшов крізь армію ІТ-конкурентів», «День» від 28-29 грудня 2012 року). За останній рік у житті Єгора, «Дня» та й усієї країни загалом багато чого сталося. Події на Майдані показали, що Україна має соціально відповідальний бізнес та громадськість, яка бачить реальну перспективу та стратегію демократичного розвитку. Серед таких людей — і Єгор Анчишкін. Підбиваючи підсумки 2013 року, «День» запитав у Єгора Анчишкіна про симбіоз особисто та громадського в річній ретроспективі.

— Чим вам запам’ятався цей рік?

— Якщо говорити про ІТ-індустрію та доставку окремо, то цього року ми помітили, що нарешті розпочалися перегони між Google і Amazon у сфері роботизації доставки. Amazon розробив радіокеровані октокоптери (або безпілотники) — літаючі роботи з вісьмома вентилями. А Google скупив близько десяти компаній, які займаються розвитком робототехніки, зокрема й роботами, які можуть допомогти в комплектації замовлень. Крім того, Google займається розробкою автономного (без водія) автомобіля.

І на цьому тлі постає картинка подій в Україні. Я бачив обличчя людей у Маріїнському парку, які утворили «антимайдан». І це, здається, колосальний контраст. Я розумію, на скільки ми відстаємо від світу. Але саме явище «майдану» мене загалом порадувало. Адже це — вражаючий приклад самоорганізації. Я не вірю в теорію змови або в те, що це все зроблено на гроші ЦРУ чи інших організацій. Також приємно те, що з такою кількістю людей та силою активності все відбувалося доволі демократично. Не було жодних побитих вітрин, спалених автомобілів, ні самовільних бійок.

— Чого очікуєте від 2014-го?

— Мені здається, що в Україні наступний рік відзначатиметься підготовкою до виборів. Адже у нас так люди і живуть: від виборів до виборів. І всі повинні зробити свої «ставки». У Партії регіонів — «поставити» на чинного Президента або обрати когось іншого. І так само в опозиції, бо не можна вступати в президентські перегони трьом кандидатам одночасно. Я сподіваюся, що ці «ставки» збігатимуться з моїми ідеалами. Але це дуже мала вірогідність.

Що стосується економічної сфери, то цікаво подивитися, як вони рятуватимуть цей «корабель». Але це менш інтригує. Зрозуміло, що буде погано. Надія на різке покращення — дуже маленька.

— Кого б ви назвали Людиною 2013 року? Чому?

— Андрія Парубія (коменданта Євромайдану. — Авт.). Зверніть увагу на те, що відбувається на Майдані. Я був у цьому штабі кілька разів. Кожен керівник при недостачі інформації та ресурсів мусить працювати з незнайомими людьми і тому подібне. Тому більш складних умов для керівника, ніж в Андрія Парубія, мені здається, бути не може. І на тлі цього всього він дуже ефективно справляється з тим, що хоче зробити. Якщо розглядати його як громадського лідера та організатора — це людина «вищого» класу. Можливо, він і раніше був відомим, але я дізнався про нього саме завдяки Євромайдану. Думаю, Парубій буде дуже гарним міністром!

— Які б події 2013 року ви відзначили б «плюс» і «мінус»?

— Беззаперечним плюсом є Майдан. Адже Помаранчева революція була величезним стрибком уперед не тому, що обрали Ющенка, а тому, що люди добились чогось. Населення виступило проти маніпуляцій, махінацій. Інколи народ повинен брати владу в свої руки. Тому що демократія буває стійкою лише в певних умовах, але ми до них поки що не дійшли.

От колись в Єгипті були демократичні вибори. І одна з партій у своїй програмі писала, що в разі перемоги знищать демократичний лад, посилить ісламізацію країни і жодних виборів уже не буде. В результаті цього керівників партії посадили. Один із її лідерів, до речі, керівник «Аль-Каїди». Тобто в демократії повинні бути певні механізми самозбереження. Якщо ми бачимо, що одна із партій контролює ринок і тримає бюджетників «за поясом», а звичайних людей без вагомих на те підстав — в тюрмі, то в цей момент демократичний лад перебуває під великою загрозою, бо в будь-який момент влада може сфальсифікувати вибори, атакувати протести. Тим самим переходячи із демократії у відверту диктатуру однієї людини або партії чи класу.

Демократія у нас трохи відхилилася. І повернути її в правильне русло може лише певна вагома сила. З внутрішніх — це народ або армія. Або зовнішні сили. Так як армія активну роль поки що не відіграє, це повинен робити народ. Адже в 2004 році він не дав вкрасти чесність виборів. Це вже потім Ющенко не зробив свою роботу. Він повинен був домогтися того, аби суд посадив усіх тих, хто намагався «вкрасти» чесні вибори. Однак він для цього зробив недостатньо і тим самим не запобіг подальших спроб зробити щось подібне.

Ми бачимо сьогодні знову відхилення від демократичного ладу. І якщо цього не зупинити, то вже не повернемося до демократії. І буде як в Білорусі або Росії, чи в якійсь ісламській країні. Щось буде, але точно не демократія, і не такий устрій, як у Західній Європі. Адже в Західній Європі немає скандалів стосовно того, що хтось намагається сфальсифікувати вибори. В цьому випадку Майдан — дуже хороша річ. Він намагається повернути демократію в її русло. При цьому чинна влада намагається зробити зовсім протилежне, що можна трактувати як спробу заміни демократичного устрою на псевдодемократичний устрій. Запобігти цьому можуть тільки люди, вийшовши на вулиці. І вони вже почали це робити. Тепер сфальсифікувати вибори в 2015 році буде значно важче, бо люди краще пильнуватимуть за тим, як відбуватиметься процес. Тому після 2015 року у нас буде або повна демократія, або — як у Білорусі.

Ще одним плюсом цього року, на мою думку, є новий Кримінально-процесуальний кодекс. Це, безумовно, прогрес. Проте варто пам’ятати, що є закон та його виконавці. І виконання міліцією та прокуратурою букви закону залишає бажати кращого. По дрібницях вони його виконують. Якщо сусіди галасують, то міліція все оперативно і за законом зробить. Але ж вони повинні так само чітко діяти і в екстремальних ситуаціях. А цього досі не відбувається. До сих пір діють якісь «кумівські» часи, коли хтось комусь дзвонить, щось вказує, а коли стається страшний злочин, відбувається «переводження стрілок» і перекладання відповідальності.

Що стосується мінусів, то перший — це геополітика нашої країни. Мене більше всього бентежить те, що ми, як країна опустилися до того, що ввійшли в режим «економічної проституції». Тобто чекаємо, хто нам дасть грошей. А потрібно було навіть не допускати цього. Те, що дійшли до цього, свідчить про те, у влади немає ніякої стратегії. Адже, коли вона є (наприклад, вирішили йти в бік демократичних цінностей і західних стандартів), то зрозуміло, що потрібно, аби з економікою все було нормально і щоб не бігати по всіх країнах і не просити грошей... Ми говорили про те, що хочемо в ЄС. Але, виявляється, ми ні в яку Європу не хотіли! Влада хотіла туди, де їй буде простіше зберегти себе. Але Європа не була готова закрити очі на легалізацію всіх цих награбованих коштів та ще видавати нові кредити під розкрадання. Це виявилось принциповою умовою.

Великим мінусом, на мою думку, є побиття невинних та безкарність винних. У те, що Попов винен у побитті 30 листопада, я просто не вірю. Попов — не начальник міліції. А те, що відбулося 1 грудня, я бачив з різних сторін: протестуючих і камер МВС. І для мене абсолютно очевидно, що це була провокація, яку влада могла зупини ще до її початку. Виходить, що або провокація організована самою владою, або влада на стільки непрофесійна, що нічого не контролює. В будь-якому разі, нам така влада не потрібна, і ми повинні обрати нову. Якомога швидше.

І третій мінус — кардинальний перерозподіл медіа-ринку, який відбувся цього року. Дуже багато активів придбав Курченко і йому подібні. Я бачу, як люди, які знаходяться поза межами столиці, перебувають під сильним впливом національних каналів. І те, що багато з цих каналів під контролем Президента та його оточення, — вкрай негативне явище. Це, звичайно, ще не Росія, але ми рухаємось у цьому напрямі. В бік повної відсутності свободи слова.

— Що б ви побажали читачам «Дня» напередодні Нового року?

— Ми повинні вчитись боротися з пасивністю, бо вона веде нас у дуже сумне та нецікаве існування. Я дивлюсь на тих, хто приїхав на мітинг підтримати владу. Якщо людина за 600 або 1000 гривень готова тиждень жити в наметі в Маріїнському парку, то це означає, що в неї дуже погане життя вдома. Я не кажу, що всі такі, але тим не менш, такі люди є. І якщо ми будемо поводити себе пасивно, ми всі скотимось до такого існування. Потрібно не боятися боротися за своє майбутнє.