Макіївський металургійний: наказано вижити

Місцеві економічні оглядачі, котрі відстежують скандальний процес, в один голос відзначають «розмивання» позиції членів обласного арбітражу. Коли 20 березня вийшло розпорядження Кабміну про «реструктуризацію» Макіївського меткомбінату, та сама Зінаїда Азарова й голова обласного арбітражного суду Володимир Джурук виступили з заявою, в якій стверджували, що немає ані найменших законних підстав для «пригальмовування» справи про банкрутство. Проте згодом, вірогідно, під тиском численних «заступників» з владних структур, обласний арбітраж неодноразово вдавався до тактики зволікання, прикриваючи їх малопереконливими з точки зору змучених кредиторів аргументами.

Утім, перерву перед прощальним літнім засіданням ініціювали саме останні: позивачі зажадали надати протокол зборів акціонерів ММК від 17.07.98, аби суд оцінив, чи не суперечить ухвалене там рішення про утворення «дочірніх» структур встановленій ними ж раніше забороні на будь-які зміни у складі власності комбінату.

Замість цього їх коротко повідомили, що рішення немає і в найближчому майбутньому чекати на нього не варто. Мотивування просте: слід, мовляв, дати час на реалізацію протокольного доручення Президента Міністерству промполітики з нормалізації ситуації на ММК. Самого доручення, зробленого Леонідом Даниловичем усно на зустрічах «із народом» під час його недавнього візиту в Донецьку область, жодна зі сторін поки що не бачила. Проте, коли вірити повідомленню одного з інформагентств, яке висвітлювало захід, там фігурував тримісячний термін для виконання. Отже, все сходиться.

Нагадаємо, розпорядження Кабміну від 20.03.98, видане нібито навздогін уже розпочатому процесу визнання Макіївського меткомбінату банкрутом, ініційованому фірмою «Донецька регіональна компанія зі збуту металопродукції», пропонувало принципово «свій» вихід із становища. А саме: зі складу меткомбінату передбачається «вихопити» потенційно прибуткові прокатні стани «150» і «350», створити на їх базі спільне підприємство з іноземною часткою не менше 50 млн. доларів. Ну а решту «брухту» — можна зрозуміти урядовий документ і так — не шкода, мовляв, віддати на розтерзання кредиторам.

Ясна річ, самих «позикодавців» комбінату такий крутий поворот подій аніяк не влаштовує. Вони зовсім не наполягають на розпродажі майна й устаткування на публічних торгах, розуміючи, що за зношені мартени та каупери, споруджені ще в останній чверті минулого століття, багато не візьмеш. Вони воліли б дістати доступ до управління підприємством, аби на свій розсуд виводити його з кризи — і такий підхід є максимально практичним, адже на сьогодні борг ММК вдвічі перевищив його статутний фонд у 354 млн. грн, а на гривню продукції підприємство як і раніше витрачає 1,30—1,40 грн.

Однак адміністрація підприємства, відчуваючи потужну підтримку «згори», уперто веде справу до реструктуризації. Важко оцінити інакше проведене через згадувані вже липневі збори акціонерів рішення про утворення «дочірніх» структур. У першу ввійдуть (за збігом, чи що? ) саме прокатні стани «150» і «350». У другу — основні «гарячі» цехи, а в третю — уся інша «дрібничка» й так званий соцкультпобут. Красномовними є, приміром, склад засновників ТОВ «Прокат» і паї, внесені ними до статутного фонду (документ примудрилася дістати рада кредиторів комбінату): 477,7 млн. грн. — ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», 30 грн. якийсь громадянин Ю.Бутов і 150 грн. — страхова компанія «СПІЧіК».

А стосовно долі заводських прокатних станів «150» і «350», навколо яких закрутилася веремія, то й тут далеко не все однозначно. Заступник генерального директора ММК з питань економіки Володимир Новокшонов розповідав, що агрегати ці справді комерційно вельми перспективні (оскільки на них можна гнати потрібну будівельникам арматуру та дріт для гостродефіцитних шахтних канатів). Проте потенційному інвестору не завадило б знати, що прибуток вони даватимуть лише за умови постачання дешевою і — головне — гарячою, «з жару з полум’я» місцевою заготовкою. А коли останню привозити здалеку, то неминучим буде «зайве» попереднє розігрівання металу, яке, за нинішньої вартості енергоносіїв, відразу ж виводить увесь задум далеко за межі прибутковості.

Тобто, головний економіст ММК проти фігури валютного інвестора нічого в принципі не має, але вважає, що відчайдушному дядькові-капіталісту доведеться все-таки купувати комбінат цілком, а не окремі «вибрані місця». Так й де він ходить, зі своїм казковим мішком доларів? Досі в адміністрацію підприємства реально надійшла тільки одна пропозиція: від маловідомої посередницької фірми, котра пообіцяла інвестицію... яка в сто разів перевищує її власний статутний фонд.

Чи можуть у Кабміні й aдміністрації Президента не знати, що просте «винесення за дужки» двох макіївських прокатних станів «150» і «350» у принципі нічого не вирішує в долі підприємства? Таке важко припустити навіть з урахуванням звичних реалій нашої вітчизняної економіки. Донецькі експерти металургійного ринку відзначають два можливі варіанти. Перший: ММК вкрай потрібен для створення в майбутньому певного ланцюжка (можливо, бартерного), на кшталт діючого нині «штрипс-труби-газ». У таких неформальних структурах послуговуються своєю «арифметикою», і, можливо, вона дозволить обійти головне питання про збитковість макіївського металу — але, як говорив незабутній товариш Сухов, «це навряд чи»...

Другий резон простіший і зрозуміліший. В умовах стрімкого наближення президентських виборів перша особа держави воліє будь-що зберегти контакт із впливовим донецьким директоратом. Коли вже не виходить зовсім уберегти від банкрутства, то хоч «потягнути за хвіст» ситуацію — на три місяці, згодом, можливо, ще.

Погано, проте, що регіональні енерготрейдери раз у раз «забувають» про парасольку над ММК і регулярно відключають комбінату газ і електрику за «неміряні» борги. З урахуванням специфіки безперервного металургійного циклу, така НП щоразу рівнозначна «інфаркту на виробництві». А інфаркт, відомо, не та хвороба, яку вдається перевести у хронічну стадію.