Модель прогресуючого популізму

Наш найграндіозніший довгобуд — створення демократичного суспільства, здатного забезпечити реальну економічну свободу кожному громадянинові. Як відзначив на презентації щорічника «Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки-2004» радник Президента України, голова Ради Нацбанку та директор Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) Анатолій Гальчинський, Захід йшов до цієї мети 200—250 років. Скільки на аналогічну процедуру знадобиться Україні? За словами Гальчинського, діюча модель економічного зростання себе вичерпала ще у 2002 році. Але ця обставина не потрапила до поля зору уряду та парламенту. Продовження економічних реформ в Україні, на думку директора НІСД, полягатиме у формуванні механізмів ринкової рівноваги. Владу необхідно буде відділити від власності.

Чи піде на це влада, передбачити важко навіть у контексті подій «помаранчевої революції». Хоч таке розділення, можливо, й створило б передумови для соціальних реформ ринкового типу, які провисали, за словами Гальчинського, через неузгодженість позицій парламенту та уряду. «Нас хвилює небезпека, яка полягає в існуючій моделі економічної політики, яку можна охарактеризувати як модель прогресуючого популізму, — говорить фахівець. — Сьогодні наші кандидати не говорять про те, як виробляти, як збільшувати суспільний продукт. Йдеться лише про його розподіл». Схоже, нового перерозподілу після зміни влади не уникнути. Надто вже приваблива перспектива — розділяй і володарюй.

Навряд чи це сприятиме формуванню умов для затвердження соціально-ринкової економіки, на відсутності яких акцентував увагу Гальчинський. На його думку, така економічна модель — лише етап більш високого розвитку ринкової економіки. «І для початку необхідно затвердити зрілу економічну ринкову систему, а вже потім трансформувати її в модель соціально-ринкової економіки».

Затвердження ринкової системи або, вірніше, її невідповідність світовим стандартам, гальмує вступ України до Світової організації торгівлі та Європейського Союзу. Не те, щоб ми з цим змирилися, але твердо для себе вирішили «йти в Європу не з простягнутою рукою». І, як розпланував Гальчинський, у України є майже чверть століття для виконання трьох базових завдань, які стоять перед економікою у зв’язку з євроінтеграцією. «По-перше, йдеться про реалізацію стратегії випереджального розвитку. Для цього до 2015 року необхідно збільшити ВВП у 2,3—2,4 рази. По- друге, затвердити інноваційну модель, що забезпечить відчутне збільшення конкурентоспроможності української економіки і затвердить Україну як високотехнологічну державу. І, по-третє, потрібна активна соціальна політика і, передусім, затвердження середнього класу». Експерт вважає, що все це — комплексні завдання і до їхнього здійснення треба підходити зважено. Особливо з урахуванням того, що «нашим базовим завданням є вирішення питань, пов’язаних з членством у НАТО».

Євроінтеграції України могли б сприяти зовнішні інвестиції. Але політична нестабільність ставить їх під питання. Проте, за словами директора НІСД, «Росія намагатиметься компенсувати свої політичні втрати більш активною економічно- інтервенційною політикою. Це, у свою чергу, вимагатиме від нас тверезого ставлення до цього капіталу». Схоже, у нас немає сьогодні іншого вибору, крім переходу до прискореного формування могутнього національного капіталу. Чи не зайнятися ще й легалізацією тіньового сектора нашої економіки, «що ховається» від недосконалості законодавчої бази? Але для цього вже знадобиться абсолютно нова «мітла».