«Модернізація» перемогла «утилізацію»

Саме цей танк є основним танком наших збройних сил, але за кордон Україна його раніше не постачала. Як повідомив директор держпідприємства Сергій Микитюк, нині створено умови для формування в іноземних замовників контрактного інтересу його купувати. «Є упевненість в успіху цього продукту, який перевершує багато аналогів за критерієм «ціна-якість», — цитує його інформагенція РБК.

Справді, хоча Т-64 був розроблений Харківським конструкторським бюро з машинобудування ще в 60-і роки і вироблявся з 1967 по 1987 рік, з часом він пройшов значну модернізацію. Близько десяти років тому Харківський завод імені Малишева почав для Міністерства оборони України виготовляти Т-64 БМ «Булат», який отримав низку новацій. Конструктори відзначають гарний автомат заряджання, вентиляцію бойового відділення, високу прохідність і захищеність тощо. Хоча заради справедливості варто зазначити, що спочатку конструкція танка мала багато недоліків, зокрема були складнощі з ходовою частиною.

Але чому ж просувати Т-64 на світовий ринок вирішили лише тепер? Почнемо з того, що насправді продати його за кордон вже намагалися: принаймні два роки тому було повідомлення про те, що Україна пропонувала їх Індонезії. Але переважно розпродувала до країн Третього світу танки Т-72, що залишилися у спадок від СРСР. Ці машини йшли на експорт ще в радянський час. Вони спочатку були дешевшими у виробництві і ремонті. Окрім того, фахівці зазначають, що Т-64 в керуванні складний, потребує високого рівня підготовки екіпажів, тож не такий вже й привабливий для тих же африканських військовиків. Сучасною ж розробкою є танк «Оплот», основою для якого був Т-80УД, і саме «Оплот», а не «Булат», просувають на міжнародних ринках українські спецекспортери. Наприклад, 2011 року Україна уклала угоду з Таїландом на постачання до цієї країни 49 таких танків вартістю 200 млн. доларів. Є вірогідність, що чутки про вичерпування запасу опорних катків для «Оплоту» близькі до правди (нові виробляють у Росії). Тож виходить, що нині настав час продавати машини, які мають більший запас комплектуючих.

Проте зараз краще пригадати липневу пропозицію НАТО утилізувати такі танки. В Україні на військових базах зберігання військової техніки їх не менш як 1600 одиниць, але поки що йдеться про утилізацію лише кількох сотень. У листопаді ЗМІ повідомляли, що агентство НАТО з матеріально-технічного забезпечення (NSPA) надістало на ім’я міністра оборони України підтвердження намірів сприяти в реалізації відповідної програми. Утилізація застарілої танкової техніки фінансується країнами-донорами в рамках програми «Партнерство заради миру». І ось це  й наштовхує на думку, що Україна хоче отримати з цього максимальну вигоду: чи то «набити» ціну і отримати від НАТО більше коштів на утилізацію, чи то й справді спробувати все ж таки продати частину танків, а якщо вже не вдасться — різати.

Щоправда, обізнані люди сприйняли пропозицію насторожено. «У квітні 2013 року під загрозою зриву виявився другий етап проекту Трастового фонду НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру» зі знищення в Україні звичайних боєприпасів, легких озброєнь і стрілецької зброї. Причина в тому, що НАТО не надало на проект обіцяних коштів», — писав восени військовий експерт і оглядач «Української технічної газети» Дмитро Тимчук. І нагадував, як у ДП «Укроборонсервіс» нарікали, що недостатнє й неритмічне фінансування призведе до того, що другий етап програми триватиме не заплановані чотири роки, а вісім. «На проекти з ліквідації дійсно техногенно небезпечних засобів у НАТО грошей катма, а на порізку танків, що не загрожують жодними катастрофами, вони раптом знайшлися», — дивувався Тимчук. І припустив, що в України хочуть просто забрати «потенційну можливість заробляти на них на світовому ринку озброєнь».

Шанси вдало продати Т-64 українські експерти оцінюють високо. «Свого часу Т-64 був просто проривом у танкобудуванні радянської школи. До нього проривом був Т-34, після нього — танки типу «Оплот» і Т-90. Він відкрив друге покоління в танкобудуванні. Коли в НАТО довідалися про можливості цього танка, на Заході почали прискорено розробляти зброю протидії. Саме «шістдесятчетвірками» комплектували танкові частини на західних кордонах СРСР. Звичайно, зараз Т-64 вже застарів, але значна модернізація робить його досить сучасною бойовою машиною. А країни третього світу дуже цікавляться технікою радянської розробки, яка не дуже дорога», — прокоментував «Дню» директор Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак. Танки радянського виробництва Україна однозначно може пропонувати дешевше, ніж нові. Модернізація ж однієї одиниці Т-64 оцінюється в кілька сотень тисяч доларів. Отже, ціна має бути цілком прийнятною для потенційних покупців.

На думку Бадрака, утилізувати необхідно лише найбільш зношені Т-64, які модернізувати сенсу немає. Решту ж варто продати, щоб «хоча б «відбити» кошти, вкладені в розробку». «Що  ж до складності керування, то відрядити на місце українських фахівців складності не становить — вони можуть навчити танкістів країни-покупця», — додав експерт.