«Морозиво» для індустріального сектора
Промисловість знову скинула оберти
Гальмування процесу зростання виробництва в галузях промисловості в липні було найбільшим із початку року — на 1,2%. За січень— липень стала промисловість дала істотно нижчий приріст ніж за попередні шість місяців (14,7% проти 15,9%). Таке гальмування відбувається з квітня, тобто чотири місяці поспіль. Піврічна динаміка зростання промислового виробництва випереджала на 0,1% минулорічну підсумкову, але за сім місяців вона є вже меншою на 1,1% (14,7% проти 15,8%). Має місце реальне охолодження індустріальної економіки. Про це свідчить стала різниця між величиною цьогорічного уповільнення її темпів (4,1% з квітня) та прискоренням, яке спостерігалося у відповідні місяці минулого року — 3%. Середньомісячне падіння зростання цього року становить 1,02%, а середньомісячне прискорення підйому у відповідні місяці минулого року складало 0,75%.
Пояснюється це, зокрема тим, що охолодження економіки в Китаї не компенсується повністю пожвавленням економіки Японії та США, доля яких в українському експорті до того ж є меншою ніж китайська. Тому наш експорт металопродукції повільно, але неухильно стає менш експансивним. У липні скорочення динаміки металургії та обробки металу становило 1,4% при середньогалузевому уповільненні темпу зростання на 1,2%.
Дещо інше становище в хімічній промисловості. В цій галузі, як і в легкій та деревообробній, темпи уповільнення є найменшими серед усіх галузей і становлять відповідно 0,8% (хімія), 0,7% (легка промисловість) та 0,9% (деревообробна), тобто менше ніж по промисловості в цілому (1,2%). Натомість найбільш високі темпи спаду динаміки зростання зафіксовані в машинобудуванні (3,1%), виробництві будівельних матеріалів (1,7%), целюлозно-паперовій (1,5%) і харчовій промисловості (1,3%), виробництві коксу (1,3%).
В енергетиці показник абсолютного скорочення виробництва (—2,1%) був найменшим за всі місяці цього року, чого не можна пояснити лише сезонністю. Бо торік у липні виробництво в галузі зросло на 9,3%, а в липні 2002 р. спад був утричі меншим (0,7%). Однак стан цієї галузі невдовзі істотно покращиться за рахунок введення нових енергоблоків на атомних електростанціях.
Аналіз зазначених тенденцій розвитку промисловості дає підстави зробити висновок про те, що загроза перегрівання у промисловості остаточно відступила і раніше жовтня не слід чекати нового сплеску активності. Щоправда, існує певна ймовірність пожвавлення у вересні, якщо переробка сільськогосподарської продукції зміститься на цей місяць. Важливим підсумком охолодження промисловості стало практичне призупинення зростання оптових цін (0,1%). Це відкриває додаткову антиінфляційну перспективу для споживчого ринку. В трьох галузях (хімічній, виробництво коксу та енергетиці) оптові ціни знизилися відповідно на 0,1%, 0,2% та 0,5%.
Водночас не дуже приємно, що промисловість вже четвертий місяць поспіль зменшує свій внесок у зростання ВВП, хоча питома вага галузі значна (29%). Слід враховуати, що падіння росту в галузі нижче 14% може уповільнити динаміку зростання ВВП до 9% (при можливих 12%) навіть за умов покращення справ в АПК і продовження буму в будівництві та утримання високих темпів, досягнутих у торгівлі та на транспорті. Разом із тим, враховуючи, що ціни, а особливо ціна робочої сили (заробітна плата) мають тенденцію до протидії зниженню, то зафіксоване вперше в липні призупинення росту оптових цін може змінитися на падіння, як це вже відбулося у добувній промисловості (—2,6%), харчовій (—0,1%), виробництві шкіри та взуття (—0,1%), коксу (—0,2%) електроенергії, газу та води (—0,5%).
На щастя, процес гальмування промисловості відбувається не у вигляді обвалу, а повільно, приблизно 1% щомісяця. Тому потреба у переході до стимулюючої процентної політики Нацбанку, яка передбачала б нарощування кредитної активності в індустріальному секторі, сьогодні ще не є актуальною. Водночас зростання оптових цін загальмувалося лише нещодавно і не передалося роздрібним цінам. Про це свідчить відсутність дефляції у перші два місяці літа. Тож ця обставина стимулюватиме валютно- фінансову систему країни до подальшої стриманості у русі грошової пропозиції. З іншого боку, надмірне обмеження економічної активності у промисловості посиленням процентної політики, тобто підвищенням ставки рефінансування Нацбанку, особливо після нещодавного підвищення резервних вимог, сьогодні теж було б не на часі.
Таким чином, можна передбачити, що Нацбанк зберігатиме паритет у проведенні монетарної і, зокрема, процентної політики між завданнями підтримки зростання і протидії інфляційному тиску.
