Михайло ЧЕЧЕТОВ: За будь-якого президента переділ власності не стане державною політикою

Схоже, першим реально відчутним для платників податків наслідком політичних, а також економічних потрясінь, які переживає нині Україна, стануть зміни в проекті бюджету країни, про які в суботу заявив уряд. Для покриття бюджетного дефіциту є два шляхи: внутрішні та зарубіжні позики або ж використання додаткових коштів від приватизації. Про останню з цих можливостей «День» розмовляв із главою Фонду держмайна України Михайлом ЧЕЧЕТОВИМ.

ПОРЕФОРМЕННІ ДIЇ

— Чи можете ви дати оцінку останнім політичним подіям і розповісти про подальші перспективи Фонду?

— Не заглиблюючись у політичний аналіз, можу сказати, що нинішні президентські вибори не мають аналогів у нашій історії. Якби політичну реформу парламент схвалив не зараз, а хоч би півроку тому, то вирування політичних пристрастей, звісно, було б, проте далеко не таким... І я готовий зняти капелюха перед нашим парламентом, який у вирішальний момент, коли на карту були поставлені єдність, цілісність і навіть саме існування держави, попри різноманітну палітру політичних, ідеологічних, регіональних і корпоративних інтересів, усе ж зумів проявити найвищу політичну зрілість і державну мудрість й ухвалив найсерйозніше історичне рішення з огляду на вищі інтереси держави та народу. Прийняття єдиним пакетом низки найважливіших політичних документів стало вельми могутнім стабілізуючим чинником для українського суспільства. Серцевиною цього пакета є політична реформа. Усе інше — це проблеми сьогодення, а ось реформа — це довгострокова стратегія розвитку держави, яка й формуватиме наше майбутнє. Хоча аж ніяк не всі політичні сили її послідовно та постійно підтримували. Задля об’єктивності слід зауважити, що від початку та до кінця за неї безкомпромісно виступали лише три особи: Леонід Кучма, Олександр Мороз і Петро Симоненко. Схоже, що тільки вони давно зрозуміли, що може статися в країні, якщо політреформу не буде проведено. І дуже важливо, що за цей законопроект проголосували понад чотириста депутатів, практично всі, крім однієї фракції, — увесь політичний спектр нашого парламенту. З цього можна зробити висновок, що політреформа була справді запитана і суспільством, і часом. Її прийняття широко розчиняє двері для побудови вільної демократичної держави.

Природно, в пореформенній системі політичних координат зовсім інший вигляд мають й органи державного управління, зокрема Фонд держмайна — центральний орган державної влади зі спеціальним статусом. Якщо раніше главу Фонду призначав і знімав Президент за узгодженням із Верховною Радою, то після того, як у результаті політреформи наша державна будівля трансформується з президентсько-парламентської в парламентсько-президентську, широкі повноваження із формування системи влади отримує парламент. Саме його прерогативою буде, крім іншого, затвердження за поданням прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів, глави Фонду держмайна та голів державних комітетів.

Відповідно після прийняття політреформи ми зможемо ставити на обговорення парламенту й закон про Фонд. Досі каменем спотикання в ньому була підпорядкованість нашого відомства. З одного боку, Фондом хотів управляти уряд, з іншого — парламент. Але є ще й президент країни. Тепер ця проблема буде усунена. У контексті реалізації політреформи парламентську більшість затверджуватиме уряд, а отже, Кабінет Міністрів і Верховна Рада виступатимуть єдиним тандемом при проведенні державної політики. Після того, як буде сформовано новий уряд, я внесу проект цього закону на його обговорення, і, якщо його підтримають, то це значно полегшить його прийняття в парламенті.

Не менш важливо в нинішніх умовах прийняти програму приватизації, яка вже перебуває на розгляді парламенту, маючи позитивні висновки експертного управління і Комітету з питань економічної політики Верховної Ради. До виборів винести цей документ на обговорення було б просто безглуздо, оскільки його розгляд тривав би виключно в політичній площині... Після формування нового уряду нам доведеться насамперед шукати підтримки в розумінні філософії цього проекту в економічному блоці уряду. Якщо її отримаємо, то ця програма матиме хороші шанси для того, щоб побачити світло: пройти перше читання, а потім — із доповненнями в другому — бути прийнятою. А загалом, я вельми переконаний, що роботи у Фонду буде дуже багато, і він буде ще запитаніший у цей період розвитку нашого суспільства й економіки. Запитаний як ніколи. Зміни в економіці можуть бути здійснені лише шляхом вдосконалення її структури через серйозні приватизаційні процеси. Адже завдання Фонду аж ніяк не обмежуються продажем об’єктів державної власності. Протягом останніх років акценти значно змістилися в бік управління. Саме на цьому я акцентував увагу й у публічних виступах, і в практичній діяльності. І це має знайти відповідне відображення й у законі про Фонд держмайна та в новій програмі приватизації.

СПРАВА ЗА ПОЛІТИКАМИ

— Які великі об’єкти дозволяє продавати нинішня законодавча база?

— За нинішню політичну кризу Україна заплатила певну ціну. Якби все це сталося п’ять років тому, я впевнений, ми б не уникли дефолту, країна знову опинилася б у фінансовій ямі. І лише завдяки тому, що був великий запас міцності, ми лише зійшли з траєкторії динамічного зростання, але катастрофи не сталось. Цьому сприяло й те, що забезпечена спадкоємність керування важелями державного управління. Вони в руках людей, які здатні навести лад із найменшими втратами, досягти стабілізації та знову вивести економіку на траєкторію стійкого зростання. Буде прийнятий новий бюджет, до якого, на відміну від нинішнього, де домінує соціальний підхід, має бути нарівні з цим закладена ще й великi інвестиційна й інноваційна складові. І зрозуміло, що знадобляться чималі гроші для того, щоб покрити фінансові витрати політичної кризи. При цьому не можна, звісно, допустити надмірного фіскального тиску на суб’єктів господарювання. Треба розширювати базу оподаткування, ліквідувати необгрунтовані пільги, вимагати скорочення тіньової сфери. Разом із тим, я думаю, не обійтися й без зростання надходжень до бюджету від приватизації. Уже замість раніше запланованих чотирьох мільярдів гривень надходжень від приватизації в допрацьованому на друге читання проекті держбюджету, затвердженому на суботньому засіданні Кабінету Міністрів, закладена нова сума надходжень від приватизації в розмірі семи мільярдів гривень.

Щоправда, виконати цей оновлений показник буде (за нинішніх умов) не так просто. Ми поки що маємо лише дві блакитні фішки: «Укртелеком» й Одеський припортовий завод. Але велика приватизація, як я вже неодноразово зазначав, — це велика політика. Узяти той самий «Укртелеком». Чи віддаємо ми його повністю іноземцям, чи вводимо якісь обмеження? Це, безумовно, вже не економіка, а питання державної політики. Те саме стосується й Одеського припортового заводу. Чи віддавати його повністю американцям? Які будуть наслідки? На мій погляд, доти, поки відсутній закон про глибину проникнення іноземного капіталу в базові галузі економіки, що забезпечують національну й економічну безпеку країни, тобто закону, що визначає ватерлінію безпеки нашого державного корабля, такі унікальні стратегічні об’єкти має контролювати національний капітал. Але, безумовно, політики можуть прийняти й інше рішення — відкриваємо всі шлюзи. У цьому випадку слід враховувати, що, скажімо, на ринку телекомунікацій наші гравці суттєво програють іноземним — перебувають, по суті, лише в другій або навіть у третій лізі. І якщо прийдуть серйозні структури з вищої ліги, то «Укртелеком» попливе з країни разом із його доходами. Те саме й з Одеським припортовим. Зрозуміло, що бюджет від цього виграє: грошей буде більше. Але об’єкти вже стануть чужими, Україна їх втратить раз і назавжди. Тож це — питання дуже великої державної політики.

— А як усе ж таки наповнювати новий бюджет?

— Ми в Фонді не змінили своєї принципової позиції, що полягає в тому, що головною метою приватизації є не надходження до бюджету, а забезпечення стратегічної перспективи розвитку підприємств і підвищення ефективності та конкурентоспроможності економіки країни загалом. Проте наступного року нам знову доведеться попрацювати палочкою-виручалочкою. При цьому ми розуміємо, що двох названих і багатьох дрібних об’єктів, які погано продаються, недостатньо. Хоча резерви для поповнення плану приватизації, безумовно, існують. Наприклад, ми передали держчастку в «Укртатнафті» «Нафтогазу України»? Точно також можемо її забрати та виставити на приватизацію. Там тільки номінальна стартова ціна була 153 мільйони доларів (майже мільярд гривень), а отримати на конкурсі можна значно більше. І ще ми маємо дуже хороший досвід приватизації вугільної галузі — «Павлоградвугілля» та «Краснодонвугілля». А ще можна продавати «Ровенькиантрацит», «Свердловськантрацит» і пару мільярдів отримати спокійно. Є й вельми ліквідні об’єкти в енергетиці. Але, знову ж таки, все залежить від політичного рішення. Адже припинили ж минулого року приватизацію «Укртелекому» й Одеського припортового. І зараз у парламенті є подані народними депутатами законопроекти, що обмежують продаж «Укртелекому» (25%) та приватизацію припортового. Але я більше ніж упевнений, що після приходу нового уряду, який отримає кредит довіри від парламенту, йому обов’язково знадобляться кошти, щоб не лише перекрити втрати від нинішньої політичної кризи, а й забезпечити зростання фінансових і економічних показників у масштабах країни. Фонд повинен зробити в це свій внесок приватизаційними грошима, орендними надходженнями, а також дивідендами на корпоративні права держави. Фонд держмайна ніколи не підводив ні уряд, ні парламент, ні країну загалом. Не підведе й цього разу. Але щодо кожного з унікальних стратегічних об’єктів — знадобиться окреме політичне рішення. Зрозуміло, що на об’єктах на зразок базарних кіосків такий план приватизації не здійснити. Ми і ці підприємства продаватимемо, але треба розуміти, що там переслідують зовсім інші цілі: головним чином, щоб вони з допомогою інвесторів заробили, платили податки та зарплату. Долю державного бюджету приватизація цих об’єктів, звичайно ж, не вирішить.

Нам часто закидають у тому, що ми, мовляв, не проводили самостійної політики. Не наша це функція. Фонд не є органом, що приймає політичні рішення. Наше відомство — центральний орган виконавчої влади. Повторюю, виконавчої! А виконавець не уповноважений приймати політичні рішення. Щодо всіх серйозних об’єктів — ми просто зобов’язані узгоджувати рішення, які приймаємо, з парламентом і урядом. Інакше ми чинити не можемо. І так буде за будь-якого уряду. Звісно, йдеться не про дрібні об’єкти. Ці питання, на відміну від долі стратегічних підприємств, ми маємо повноваження вирішувати самі.

АНІ КРОКУ НАЗАД

— Зараз виникли певні проблеми в металургії. Й одразу заговорили про те, що «Укррудпром» був недооцінений і що такий підхід до його приватизації призводить до монополізму на ринку.

— Пригадаймо, за якими правилами тривав продаж цього підприємства. Тим, у кого коротка пам’ять, нагадаю, що парламент ініціював і ухвалив відповідний закон. Я вам колись уже говорив, що напередодні голосували політреформу. Для її прийняття забракло лише кілька, здається, п’яти голосів. А наступного дня — закон про «Укррудпром». Зал мав напівпорожній вигляд. І проте, за цей закон проголосували майже триста народних депутатів. Причому з різних політичних таборів. Їх об’єднав бізнес. І всі сказали своє «за». «Укрудпром», згідно з ухваленим законом, продали тим, хто в той час ним уже частково володів (щонайменше 25% акцій). Інтереси бізнесу, представленого в парламенті, зімкнулися на тому, щоб зробити цей продаж внутрішньою справою тих, хто вже працював на цьому ринку. На відкритий продаж цей об’єкт не надходив, попри наші пропозиції, хоч у цьому випадку була б велика конкуренція, та й потім її було б більше на цьому ринку. Але закон прийняли. Це був суто парламентський закон, який Фонд просто реалізував. І якби не було нинішніх політичних катаклізмів, то не було б і такого смикання на ринку, коли кожен намагається виживати поодинці. Ось і в залізорудній промисловості хтось вирішив, скориставшись нинішнім становищем, зірвати хороший куш. Цей «хтось» не хоче розуміти, що сьогодні він, можливо, й запрацює, але завтра ситуація в економіці може ввійти в такий фінансовий штопор, що рано чи пізно зачепить, причому болісно, і його. Утім, за відкритого продажу була б велика конкуренція, і ймовірність того, що в такий складний момент хтось може зіграти на цінах, була б мінімізована.

— Ви допускаєте, що в країні можливий переділ власності?

— Я би не надавав розмовам про це дуже великого значення, адже те, що говориться в запалі передвиборної боротьби, і те, що потім робиться, — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Широко відоме визначення політика як людини, яка спочатку розповідає, що треба зробити й обіцяє зробити, а потім, як правило, після виборів, розказує, чому цього зробити не можна. Так відбувається й у нас. Розмови про реприватизацію, переділ власності використовували і як елемент політичного тиску, і як просту риторику, і для більшого емоційного забарвлення. Але насправді всі чудово розуміють, що політика серйозного переділу відсуне нас ще далі назад. Адже подібного «досвіду» ми набралися, як кажуть, сповна в 1917 році. Не минуло ще й ста років, як ми знову взялися за поділ... При цьому навіть прості розмови містять дуже небезпечний дестабілізаційний елемент. І я не думаю, що це отримає ранг державної політики, хоч хто б став президентом України. Хоча окремі політики висловлюються в цьому напрямі досить войовничо. Проте щодо деяких об’єктів і раніше, і зараз, і в майбутньому можливі позитивні рішення судів стосовно недбайливих інвесторів, які не виконують умов договорів купівлі — продажу. Але ми просто не маємо морального права запустити конвеєр масової націоналізації та реприватизації, оскільки така політика завдасть колосальних збитків інвестиційному іміджу нашої країни. Наприклад, зараз майже нічого не купують. Бо люди бояться: сьогодні купиш — завтра відберуть. Віри немає нікому. І де гарантія, що на наступних виборах інші політичні сили не вимагатимуть нового переділу? Одного разу переступивши закон, ми створюємо прецедент, сіємо в усьому світі насіння недовіри до нашої країни, оскільки те, що зроблене один раз, може повторитися...

— А якщо звернутися до конкретного об’єкта, скажімо, до «Криворіжсталі»...

— Те саме й щодо «Криворіжсталі». Гра зіграна. Конкурс було проведено максимально публічно та прозоро, в рамках чинного законодавства, за активної участі представників міністерств і відомств, місцевих органів влади, профспілок, трудового колективу, народних депутатів і правоохоронних органів. Продаж цього підприємства проводили на основі рішення, прийнятого урядом. З урахуванням цього тривала підготовка конкурсу та сам продаж. Загалом це зайняло понад рік. Унаслідок приватизації цього об’єкта, з одного боку, виграв державний бюджет, отримавши понад 4,2 млрд. грн., з іншого боку, виграло саме підприємство, здобувши стратегічну перспективу свого розвитку, пов’язану з приходом серйозного промислового інвестора, а крім того, — і найголовніше, — виграла держава, оскільки перлина металургії залишилася в Україні, в руках національного інвестора.