На відміну від аналогічних російських заводів, що одержують глинозем переважно з уральських бокситів, МГЗ купує боксити в Новій Гвінеї (в минулому також у Бразилії та Австралії), вони відрізняються вищою якістю й великим вмістом алюмінію. Річний експортний потенціал підприємства становить близько $200 млн. За останні 10 років у розвиток заводу інвестовано власні кошти на суму близько $140 млн. Завод забезпечує до 60% надходжень у прибуткову частину бюджету Миколаївської області.

Розвал Союзу МГЗ переніс спокійно, залишаючись однією із центральних ланок виробництва російського алюмінію (Гвінея — Миколаїв — Росія), зберігши й колишніх постачальників, і колишніх покупців — Красноярський і Братський алюмінієві заводи. Вже пізніше настав час для маневрів, пошуків нових одержувачів глинозему: в Росії почалася приватизація, слідом за нею «велика вітчизняна алюмінієва війна». Коли в Росії щосили відстрілювали неугодних директорів і менеджерів, ділили алюмінієвий комплекс, для МГЗ, що перейшов працювати на оренду, приватизація була далекою перспективою.

Рішення про приватизацію МГЗ було прийнято 1997 року, Фонд держмайна затвердив перший план розміщення акцій зареєстрованого як ВАТ Миколаївського глиноземного заводу: пакет у 30,97% акцій було передано трудовому колективу в особі організації орендарів, 28% трьома пакетами передбачалося реалізувати на некомерційному конкурсі, 25% залишалося в держвласності, решту акцій невеликими пакетами передбачалося реалізувати за пільговою передплатою, через сертифікатні аукціони, за компенсаційні сертифікати тощо. Статутний фонд ВАТ «МГЗ» було визначено в 378 млн. 263360 грн. План приватизації, особливо в частині пакета, що планувався для продажу на конкурсній основі, змінювався неодноразово. Незмінною залишалася лише частка трудового колективу — 30,97%.

Поки Фонд держмайна визначався з остаточним планом розміщення акцій, 1997 року почалася блокада МГЗ, що тривала 8 місяців. Російські алюмінієві заводи (в т.ч. підконтрольні TransWorld Group), відмовилися купувати український глинозем (ввозячи його собі в збиток навіть із Австралії) й висунули ультиматум: купувати вони його будуть за вказаною ними ціною. Як заявив Віталій Мєшин на прес-конференції, що відбулася тоді в УНІАН, затребувана ціна за тонну на $17-18 нижче світового рівня. З такою умовою завод не погодився: «Ми не можемо продавати глинозем фактично за собівартістю».

МГЗ змушений був переорієнтуватися на Таджицький алюмінієвий завод, із яким було укладено договір на постачання 400 тис. тонн глинозему. Всупереч поширеній нині думці про «самодіяльність» В. Мєшина, рішення співпрацювати з ТадАЗ затверджено було на найвищому рівні. На зустрічі з трудовим колективом 22 квітня 1997 року, пояснюючи ситуацію з блокадою та орієнтацією на Таджикистан, В. Мєшин заявив: «За різними оцінками, завод (ТадАЗ. — Авт .) має багатомільйонні борги, крім того, знаходиться в зоні політичної нестабільності. Проте на рівні президентів України й Таджикистану було прийняте рішення про постачання нашого глинозему з відстрочкою платежів до 45 днів... Але Таджикистан оплачує нам лише 40% за отриману продукцію» (стенограма виступу, заводська газета «Металлург», 22.05.97р.). Виходить, відповідальність за борг Таджикистану перед МГЗ (за різними даними, від $50 до 60 млн.), що ставиться нині в провину Мєшину, з гендиректором має розділити ще щонайменше одна людина.

Створивши альтернативний ринок збуту, МГЗ почав працювати з ТадАЗ за толлінгом — у обмін на постачання глинозему Україна почала отримувати алюміній (за проектом — до 100 тис. тонн на рік). Таджикистан взяв на себе боргові зобов'язання з погашення колишніх боргів, про що в ході візиту до Києва в квітні нинішнього року заявив перший віце-прем'єр Таджикистану Акбар Каххоров. Підготовлена міжурядова угода терміном на 15 років про переробку на Таджицькому алюмінієвому заводі глинозему, що передбачає, крім іншого, й схему погашення боргів. Проте проект угоди з усіма необхідними візами порошиться в Кабміні, а візит українського прем'єр-міністра до Таджикистану для його підписання в найближчому майбутньому не очікується.

Таджицькі борги стали основним аргументом прибічників звільнення В. Мєшина — ніби через них різко погіршився фінансово-економічний стан заводу. Проте, були й інші причини. Серед них — порушена СБУ в грудні минулого року кримінальна справа щодо гендиректора й ще шести керівників, що безрезультатно розслідується й досі. Справа вилилася в ультиматум партнерів: робота тільки за передоплатою, що вимило з оборотних коштів заводу $11 млн., почалися відключення електроенергії, хоча борг за неї становив лише два місяці, а збитки, завдані виробництву з безперервним циклом, обчислюються мільйонами... Вже в липні, після підписання наказу про звільнення В. Мєшина, голова Нацагенства з управління державними корпоративними правами Олег Таранов у численних виступах намагався довести доцільність звільнення гендиректора за допомогою цифр, що характеризують погіршення ситуації на МГЗ. Щоправда, за цього аналіз проводився лише за чотири місяці поточного року. А не, приміром, за 1998 рік, коли МГЗ зробив рекордну кількість глинозему — 1 млн. 064 тис. тонн. За цього після чотирьох місяців ситуація змінилася. Згідно з даними заводської економічної служби, з квітня в подальші два місяці дебіторська й кредиторська заборгованість поменшали відповідно на $10 млн. і $6,5 млн., заборгованість до бюджету погашено на $2,7 млн., заборгованість із зарплати та відрахувань від фонду оплати праці зменшено з трьох до двох місяців, заборгованість за енергоносії скорочено на $5,5 млн. У звіті, підписаному заступником фінансового директора й головним бухгалтером МГЗ, вказано, що до кінця липня завод зможе ліквідувати заборгованість за енергоносії більш ніж на 50%, ліквідувати недоплату до бюджету, повністю погасити заборгованість із зарплати, а також надалі розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Цей прогноз фінансової служби дуже навіть співпадає з обіцянками нового генерального директора Миколи Набоки, який очолив підприємство.

Прийшовши на завод, М. Набока пообіцяв робітникам збереження всіх соціальних гарантій, що були за Мєшина, чому вони, втім, не вірять. Це й стало основною причиною двотижневого пікетування заводу з метою не пропустити на нього нового директора. На думку робітників, за Набоки, який має репутацію «людини TWG» (чого він, утім, не приховує, оскільки декілька років працював у структурах цієї компанії), не буде так, як за Мєшина. Мєшину вдалося створити на МГЗ «капіталізм із соціалістичним обличчям»: середня зарплата на МГЗ коливається від 300 до 700 гривень (що дуже навіть непогано на тлі інших розвалених заводів міста), величезні суми завод виділяв на різні винагороди, компенсації харчування, наймання житла, оплату навчання працівників заводу та їхніх дітей, ліки та медикаменти, доплату до пенсії заводським пенсіонерам тощо. Робітники заводу безкоштовно (або майже безкоштовно) відпочивали на базах відпочинку не лише в Україні, а й за кордоном. Конкурс серед бажаючих працювати на МГЗ значно вищий, ніж свого часу в найпрестижніші вузи... Досвід же російської приватизації показує, що підприємства, котрі відійшли до TWG, насамперед, «відсікали» соціальну сферу, проводили скорочення.

На МГЗ такого не буде — пообіцяв міністр промислової політики Василь Гуреєв. Представляючи Набоку, він охарактеризував його як високопрофесійного фахівця, що має орден Леніна й навіть побував як делегат на XXVII з'їзді КПРС. Розповідаючи про біографію нового директора, Гуреєв повідомив, що прийшовши в Казахстані на Донський гірничо-збагачувальний комбінат, Набока протягом року збільшив обсяги виробництва вдвічі, а потім із кожним роком нарощував їх. У такому випадку незрозуміло, чому в листі трудовому колективу МГЗ перший віце-президент АТ «ТНК Казхром» З. Г. Заурбекова стверджує: «Чималий внесок у розграбування промислового потенціалу Казахстану зробив і особисто пан Набока... Після відходу ТWG із Казахстану пан Набока поспішив вирушити в трудову відпустку... і на комбінат більш не повертався, кинувши ввірене йому виробництво напризволяще... Набоку М. В. було звільнено з роботи за ст. 33 п. 4 Кодексу законів про працю Республіки Казахстан (прогул)... Щодо групи менеджерів TWG у Казахстані порушено кримінальну справу. За даною справою проходить, зокрема, й пан Набока».

Тим часом Микола Набока приступив до виконання обов'язків генерального директора МГЗ. Щонайменше, як стверджують злі язики, — до виборів. За непідтвердженими даними, Віталій Мєшин очолить ЗАТ «ТК МГЗ», де сконцентровано акції трудового колективу заводу. В історії скандалу навколо директорського крісла МГЗ — затишшя. Перед черговою бурею?

ДУМКИ З ПРИВОДУ...

Генеральний директор ВАТ «Кам'янець-Подільський електромеханічний завод» Леонід ДЬЯКОНОВ : «Це, мабуть, черговий наїзд влади на акціонерне товариство. Щодо вини пана Мєшина, то хай доводять у суді. Хоча... Обурює, що суддя оголошує один вирок, а вже через дві години — протилежний за змістом. Що чи хто на нього так уплинув? Глиноземний завод — то акціонерне товариство, що має свій статут і повинно працювати у правовому полі держави. Отже, справа акціонерів — вирішувати, кому бути директором. Мають пакет акцій (Мінпромполітики. — Ред. ), то хай, як і належить, скликають збори за 45 днів. Вгадується чийсь інтерес до прибуткового підприємства».

Колеги Л. Дьяконова, до яких звертався кореспондент «Дня», ладні були коментувати будь-які інші події, та тільки не ті, що у Миколаєві. Директор Кам'янець-Подільського заводу точної механіки, де не так уже й давно побував Валерій Пустовойтенко, відповів: «Я ще хочу жити». Генеральний директор «Укрелектроапарату» (Хмельницький) Михайло Кирпиченко, подякувавши газеті «День» за увагу, мовив: «Ще щось не те скажу, то від перевіряючих відбою не буде...». Схоже, час для відвертих висловлювань ще не прийшов.

ІНФОРМАЦІЯ НА ПОЛЯХ

Наприкінці минулого тижня став остаточно очевидним не лише той факт, що новий голова правління МГЗ відстоюватиме інтереси одного з підрозділів імперії братів Рубена та Льва Чeрних — TWG, але й те, що для виконавчої влади такий «поворот» далеко не був несподіванкою.

Як повідомляють Українські новини, спеціалісти TWG вже здійснюють юридичну та консультативну допомогу МГЗ. В інтерв'ю тому ж агентству міністр промполітики Василь Гуреєв заявив, що «якщо стосунки МГЗ і Trans World Group будуть збудовані на нормальних взаєморозрахунках, без закабалення МГЗ, — це також треба підтримувати».

Як стверджує колишній голова правління МГЗ Віталій Мєшин, одна з форм «закабалення», яку використовує TWG, — надання кредитів підприємствам, з якими вона працює, для збільшення заборгованості заводів перед компанією. Хоча Набока і заявляє, що спробує «закрити поточні потреби заводу за рахунок поточних надходжень», однак юрист TWG Олександр Мартен вже наперед заявив, що можливість надання кредиту МГЗ не виключена. Тим паче, що «пристойна причина» для кредиту є — в МГЗ немає бокситів і Набока звернувся до уряду за дозволом використати боксити з державного резерву. Більше того, заступник міністра промислової політики Сергій Грищенко заявив, як повідомляють Українські новини, що проблеми з бокситами спровоковані колишнім директором МГЗ Віталієм Мєшиним. Грищенко, якому доручено здійснювати загальне керівництво МГЗ, повідомив, що TWG вже провело 8 липня переговори з міністром мінеральних ресурсів Гвінеї з проблем забезпечення МГЗ бокситами.

Він також сказав, що посередник у поставках глинозему в Таджикистан швецарська компанія Global Interholding винна МГЗ близько 68 млн.доларів, а посередник у поставках в Росію офшорна компанія Newnikom (за чутками, обидві фірми-посередники належать родичам Віталія Мєшина) — близько 23 млн. доларів. «Ми дуже жорстко поставимо умови передоплати», — заявив новий директор МГЗ. 7 липня Набока призупинив поставки глинозему на ТадАЗ, партнера конкурента TWG — групи «Сибірський алюміній», та Братський алюмінієвий завод. Напередодні Олександр Мартен заявив Українським новинам: «Я знаю, що Набокою був попередньо узгоджений варіант поставок глинозему на Красноярський, Братський, Волгоградський і Новокузнецький алюмінієві заводи (контрольовані TWG. — Ред. ). Вони згодні купувати тільки в тому випадку, якщо директором буде Набока, якого знають по справах у Казахстані».

Тим часом у 1997 році Верховний суд Казахстану відзначив, що дії TWG були «протизаконною, єдиною цілеспрямованою акцією, спланованою і здійсненою для повного матеріального підкорення структурами TWG найбільших підприємств Казахстану». У листі колективу МГЗ нинішній директор ВАТ «Донський гірничо-збагачувальний комбінат» пише, що діяльність TWG завдала економіці Казахстану збитків на 400 млн. доларів, в тому числі 200 млн. доларів — безпосередньо підприємствам і 200 млн.доларів — державі». (До речі, керівник ТадАЗу Єрматов 28 червня направив Президенту України листа з проханням залишити Віталія Мєшина на посаді голови правління МГЗ).

Поза Казахстаном TWG зазнало ряд поразок і в Росії. «Сибірський алюміній» потіснив компанію на Саянському алюмінієвому заводі, а весною цього року TWG не вдалося переобрати керівника Ново-Липецького металургійного комбінату, який не влаштовував TWG. Таким чином була зірвана, як передає Прайм-ТАСС слова члена ради директорів підприємства Дмитра Бакатіна, спроба компанії «відновити свої колишні позиції на НЛМК», де вона мала ексклюзивні права на поставку сировини, експорт продукції та надання комбінату коштів на власних умовах.

«Усе, що відбувається навколо Миколаївського глиноземного заводу, — заявив на нещодавній прес-конференції кандидат у президенти Євген Марчук, — звичайний бандитизм, останнє коло перерозподілу власності». Ще будучи прем'єр-міністром він виступав за те, щоб зберегти НГЗ у державній власності. Під час нещодавніх слухань у Верховній Раді голова уряду Валерій Пустовойтенко як велике досягнення очолюваного ним Кабінету назвав збільшення у червні цього року частки держави у статутному фонді заводу до 50% плюс 1 акція: «Якби ми цього не зробили, МГЗ міг би відплисти невідомо куди». Хоча підприємство може «відплисти» іншим шляхом: як повідомляють Українські новини, Набока розглядає можливу емісію акцій МГЗ як фінансовий інструмент для залучення коштів на завод. У тому, що в такому випадку передовсім «залучатимуться кошти» TWG, сумнівів немає.

«Повернутися до приватизації можна через рік-два, коли стане зрозуміло становище заводу: чи воно збанкрутує, чи стабілізується. За завод, який працює, можна отримати більше грошей», — Українські новини передають слова міністра промполітики Василя Гуреєва. Але за таких підходів уряду — кинемо у вир бізнесових розбірок, либонь випливе — до держвласності, яка може приносити прибутки більші, ніж усі податки з мобільних телефонів, дорогоцінних металів і купівлі валюти, перший варіант виглядає більш імовірним. І хто тоді і в яких межах відповідатиме, якщо на МГЗ повториться казахстанський варіант?