«Мысли о дороговизне

Чи доводилося вам, вельмишановні пані та панове, щось пригадувати, якщо забули навіть про те, що саме хочеться пригадати? До такого дискомфорту в моїй голові спричинилася звістка про ревальвацію гривні та девальвацію долара. Вислухавши коментарі щодо цієї події Президента, прем’єра, голови НБУ, першого віце-прем’єра, міністрів фінансів і економіки та представника Президента в Кабміні, я отетерів від плюралізму їхніх думок: хто в ліс, хто по дрова. З одного боку, значить, ідеться про своєчасний і необхідний захід з боротьби з інфляцією, а з іншого вилазить капітуляція перед російськими нафтотрейдерами, котрим дозволили мати саме той зиск, який вони хочуть, але записаний меншими цифрами. Тоді й виникло в мене відчуття, що про все це я щось читав давним-давно, але не знаю, що й де. Почав тинятися уздовж книжкової шафи — даремно. Знаючи про свою нещасну властивість ставити книжки не на те місце, звідки взяв, спробував порпатися в тумбах, де серед старих паперів трапляються цікаві знахідки. І — ви не повірите! — знайшов, пригадав, розкрив, прочитав… Хочу нагадати й вам, шановні читачі, про що писав М.О. Добролюбов 1859 року в статті, назву якої я запозичив для цієї репліки. Цитата трохи задовга на газетні виміри, але виписую її з чистою совістю, бо — побачите самі — вона того варта. Щоб зрозумілою була тональність Миколи Олександровича, зауважу, що йдеться про матеріал, оприлюднений у сатиричному часописі «Свисток». Отже: «Причина дороговизны состоит в том, что ныне наличная единица монеты слишком велика. Эта мысль особенно замечательна по своей простоте и глубокому политико-экономическому смыслу. В самом деле: фунт говядины стоил, например, 14 копеек меди; вдруг введен счет на серебро; выходит, что фунт должен стоить всего 4 копейки. Но привычка — вторая природа; все продолжают продавать и покупать говядину по 14 копеек, не замечая, что это на ассигнации составит уже 49 коп. Стало быть, стоит только ввести опять курс на ассигнации, и все мгновенно подешевеет. Теперь уже привычка к новому счету на серебро сделана всеми; след. и при новом курсе цены на все предметы останутся те же: за фунт говядины будут по прежнему платить 14 копеек, а между тем в сущности-то он будет стоить уже только 4 копейки. Таким образом покупатели сократят все свои издержки в 3 раза, а торговцы будут воображать, что получают за свой товар те же самые деньги, что и прежде. Обе стороны, значит, будут довольны. А между тем, как это просто!» Далі публіцист обігрує цю тему стосовно візників і вівса (авто і бензину тоді ще не було) і закінчує так: «Математически можно доказать, что подобная мера в весьма короткое время возвысит народное благосостояние во столько раз, на сколько единиц увеличена будет номинальная ценность монеты». Не смішно…

Не належу до тієї братії, яка пересиділа владу Кучми тихо, як миша під віником, а тепер перебуває у критицизмі. Хочу проте знати, що діється в державі. Так, ми отримали у спадок високу інфляцію (не забуваймо — вона розцвіла ще ДО ТОГО, як нова влада підвищила соціальні виплати). Так, ідеться про антикризові, а відтак термінові й нетрадиційні заходи. Але саме в таких умовах кожний новий крок має бути всебічно проаналізований і схвалений всіма ключовими гравцями на управлінській шахівниці. Те, що насправді відбувалося, нагадує не жорсткий кризовий менеджмент, а першу репетицію самодіяльного хору. Повертаючись до цін на м’ясо, мусимо визнати, що план пані Ю.Тимошенко щодо гуртової його закупівлі Держкомрезервом був авантюрним: ніхто дешево продавати м’ясо не захотів. «Синиця слави наробила, що хоче море запалить…» Сподіватимемося, що неоднозначна оборудка з цінами на бензин і невдача з цінами на м’ясо — останні «проколи» уряду. Хоча «100 днів» є швидше журналістською фішкою, їх має вистачити якщо не для подолання нагальних проблем, то хоча б для згуртування команди.