Надія для вкладників чи небезпека для банків?

Сьогодні фонд (положення про нього затверджено постановою Кабміну та НБУ, підготовленою згідно з указом Президента від 10.09.1998) акумулює близько 44 млн. грн. (з них 20 млн. — внесок НБУ від імені держави, 17 млн. — вступні внески банків). Початковий внесок для комерційного банку становить 1% від зареєстрованого статутного фонду, далі банки повинні внести 0,5% від суми внесків на 31.12.98 року. Далеко не безкоштовне задоволення членства у фонді стало причиною зниження у багатьох банках ставки по депозитах. Попри те, що нормативні акти передбачають переказ внесків за рахунок поточних витрат до оподаткування, спочатку чимало банків, не розібравшись у ситуації і не бажаючи втрачати прибуток, відмовлялися від участі у фонді. Вкладників менш за все влаштовує сума компенсації. Згідно з постановою, кожному вкладнику банку, який робить внески у фонд, гарантується компенсація в розмірі внеску, включаючи нараховані відсотки, за станом на день, коли внесок став недоступним, але... не більше 500 грн.! І тут лише у небагатьох вкладників залишаються причини для тріумфування, адже вклади більшості як мінімум на порядок перевищують названу суму. І навіть беручи до уваги пояснення, що на момент підписання указу Президента середній розмір внеску в Україні становив 474 грн., і твердження директора департаменту пруденційного нагляду НБУ Віктора Зінченка, що «500 грн. — теж гроші», більшість вкладників може втішатися лише думкою: «Ну хоч щось повернуть...». Можливо, їм підніме настрій абзац в указі, де сказано, що «у міру зміни тенденції на ринку ресурсів, залучених комерційними банками від вкладників, розмір відшкодування буде збільшуватися». Але це, як-то кажуть, у неосяжному майбутньому.

Положення про фонд стосується тільки комерційних банків, зареєстрованих у «Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж і інших фінансово-кредитних установ», котрі мають ліцензію НБУ і сплачують внески до фонду. Найближчим часом планується опублікувати цей список, щоб вкладники могли орієнтуватися. Точно відомо, що з 167 ліцензованих банків до фонду входять 130. Ті, що не потрапили до «Республіканської книги...», не платять внески до фонду, але і дія фонду на них не поширюється. Однак, як показує сьогоднішня дійсність, їхні вкладники не багато втратили.

За твердженням голови адміністративної ради фонду Олександра Киреєва, сьогодні навіть вкладники банків, які входять до фонду, навряд чи одержать компенсаційні виплати у разі банкрутства банку. Досі не визначено до кінця юридичні відносини між фондом і збанкрутілим банком. Нез'ясованими залишаються критерії, за якими можна визначити, чи дійсно банк зазнав фінансового фіаско чи він просто вирішив перекласти тягар розрахунків з вкладниками на «плечі фонду». Протидією для таких «розумних» банків стане впровадження системи постійного і тимчасового членства, передбаченого законопроектом, який розробляється фондом спільно з НБУ. У категорію тимчасових попадатимуть банки, які є членами фонду, але мають фінансові проблеми. Тимчасові члени мають розробити програму розв'язання своїх фінансових проблем і, у разі її невиконання, будуть виключатися з фонду без повернення внесків.

А В.Зінченко стверджує, що у завдання фонду більше входить фінансовий контроль за банками, розробка програм фінансового оздоровлення і, як крайня міра у разі їхнього невиконання, — ліквідація банку. Безпосередні дії по розрахунку з вкладниками збанкрутілого банку у фонду, мабуть, на другому плані.

А що робити вкладникам? Хто поверне їм внески у разі банкрутства такого банку?

Віце-президент Асоціації українських банків Антоніна Паламарчук відмовилася від коментарів майбутніх новацій у діяльності фонду.

Експерти побоюються, що створення тимчасового і постійного членства означатиме фактичне знищення банку. Адже варто тільки з'явитися інформації, що якийсь банк оголошено тимчасовим членом (з цього слідує його фінансова нестабільність), а тим більше, що банк виключений з членів фонду, як перелякані вкладники кинуться забирати з нього свої гроші. І вийде ситуація, аналогічна до трастової, коли перші вкладники ще встигнуть забрати свої заощадження, але наступні опиняться, як-то кажуть, за бортом. Та й банкрутство одного конкретного банку вплине на стабільність роботи інших, адже інформовані люди, побоюючись можливого розорення і свого банку, вважатимуть за краще ліквідувати депозити. У такому випадку подальший ефект доміно забезпечений!

КОМЕНТАР

Леонід ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ, голова ради АКБ «Правекс-Банк»:

— По-перше, необхідний принцип повернення грошових коштів банкові у випадку, якщо той розрахувався зі своїми вкладниками і відмовиться надалі від залучення коштів фізичних осіб у депозит. По-друге, принцип пропорційності внесків у фонд вкладам у конкретному банку, тобто коректування в разі зменшення коштів на депозитних рахунках банку. І останнє — принцип рівності в управлінні фондом: кошти фонду формуються за рахунок власних коштів банку, тобто банк має право брати участь у розпорядженні власними коштами.

Іван ВОЛОШКО, перший заступник голови правління банку «АВАЛЬ»:

— Наш банк входить у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Однак кошти, якими володіє сьогодні цей фонд, — піщинка порівняно з розмірами вкладів у комерційних банках. В одному тільки Приватбанку сьогодні близько 500 млн. грн., тому за умови можливого банкрутства банків дуже важко вести мову про якусь компенсацію. Та й нестабільність сьогоднішньої економічної системи дозволяє казати про те, що будь-яка поширена фондом інформація, яка стосується тимчасового або постійного членства банку, може вплинути на його роботу. Звичайно, банки, що мають депозити фізичних осіб на невелику суму, постраждають менше, але найбільші банки — держателі вкладів — відчують досить сильний удар.