Нафта і демократія

У Азербайджані, минулого року, за даними міждержавного Статкомітету СНД, було зафіксовано найбільше зростання ВВП і промислового виробництва серед країн співдружності. Воно становило, відповідно, 25% і 24%. Щоправда, платою за таке зростання (лише прибутки від нафти досягли $5,6 мільярда порівняно з $2,6 мільярдами 2006 року) стала інфляція, яка становила 16,7%. Високий «нафтовий урожай» може зумовити й інші загрози для країни.

«Прагнення урядів контролювати прибутки, які надходять від продажу природних ресурсів, часто позначається на розвитку демократії та призводить до бурхливих конфліктів між тими, хто отримав вигоду і тими, хто вважає себе несправедливо обкраденими». Ця думка відомого вченого Джозефа Стиглиця багато в чому характеризує зовсім не просту ситуацію в дружньому Україні Азербайджані. Однак український інтерес до цієї багатої країни обмежений своєрідними шорами й нерідко буває майже егоїстичним. Нас, насамперед, і понад усе турбують наміри, можливості та реальні кроки Азербайджану до запуску єдиного нашого частково вже завершеного транснаціонального проекту — нафтопроводу Одеса — Броди й його продовження на польський Плоцьк, а також відношення керівництва Азербайджану до ще одного, поки що, в основному, паперового проекту, — газопроводу «Білий потік» (по ньому паливо повинно піти з Туркменістану, Казахстану й Азербайджану через Грузію та Україну до країн Європи).

Таким був і настрій автора, коли він уперше ступив на землю народу, який породив найбільші культурні традиції, але цікавого прагматично настроєному сучасному світу, головним чином, своїми величезними енергетичними ресурсами. Повторюся: це — невірний підхід. Наші зустрічі на землі Азербайджану показали, що тут від нас очікують не однобокої, а всебічної зацікавленості, а також якомога більшого врахування як економічних, так і політичних інтересів цієї країни. Це — на урядовому рівні. А що стосується цивільного суспільства, яке визріває тут, схоже, без стрибків, подібних до помаранчевої революції, зате планомірно та більш осмислено, ніж це відбувається у нас, від України чекають більш уважного ставлення до проблем цієї країни. Одначе з ними в нас знайомі хіба що фахівці-міжнародники. Усім іншим Азербайджан представляється такою, яка процвітає біля нафтових свердловин, а тому більш ніж стабільною країною.

На жаль, це не зовсім так. «Як це не сумно, більшість багатих на природні ресурси країн не можуть похвастатися більш високими темпами зростання або будь-якими іншими економічними успіхами в порівнянні з країнами, не наділеними ресурсами», пише той же Дж. Стиглиць у передмові до брошури «Каспійські нафтові прибутки: хто виявиться у виграші?». На його думку, «контроль над природними багатствами надає керівникам мало стимулів для розподілу влади, а також дає їм можливість купувати свою легітимність, а не завойовувати її в ході виборів». Дуже багато хто з опозиційних політиків, і навіть немало активістів цивільного суспільства Азербайджану, які стоять осторонь політики, з якими довелося зустрічатися та розмовляти в Баку, взагалі вважають, що нафта та демократія речі не просто несумісні, але й взаємовиключні. І все ж, як сказав нам відомий журналіст, письменник і громадський діяч, один із засновників Соціал-демократичної партії та Народного фронту Азербайджану Зардуш Алізаде, «цивільне суспільство чинить опір» наступу на права людини і на демократію, яка сьогодні, за його словами, є лише залишками тієї демократії, яка виникла внаслідок горбачовських реформ.

Один із доданків цивільного суспільства — журналістський корпус Азербайджану — останнім часом зазначає великих втрат. У країні є свій Гонгадзе. Редактори двох найбільших опозиційних газет сидять у в’язницях через абсурдні звинувачення. За день до нашого від’їзду було важко поранено опозиційного журналіста, який розкривав злочини будівельної мафії. Так що народ, прості люди, як нам розповіли місцеві незалежні журналісти, що об’єдналися для розслідування різних афер, уже махнули рукою на нафту і не чекають від неї прибутків. «Люди зневірені», — вважають колеги...

Проте це не заважає громадським організаціям, які формують структуру цивільного суспільства консолідуватися і «степ бай степ» — вести наступ на корупцію, крадіжку та розбазарювання багатств країни. Характерно, що в такому ж напрямку працюють і урядові структури. Адже, як-то кажуть, далі так жити просто не можна: згідно з одним із міжнародних рейтингів, як повідомив нам координатор Національної бюджетної групи Еміль Омаров, Азербайджан по відкритості бюджету посідає 49-е місце з 50 країн, в яких було проведено дослідження. При цьому представники цивільного суспільства стверджують, що ці два потоки свідомості — уряду та неурядових організацій — діють не в одному руслі, а просто паралельно і майже не перетинаються. Наприклад, за ініціативи колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера по всьому світі отримав розвиток суспільний рух за прозорість нафтових прибутків і суспільних фінансів (EITI). У ООН було навіть ухвалено відповідну конвенцію. До неї приєднався й Азербайджан (а ось в Україні про неї взагалі мало хто чув!) і створив спеціальну урядову комісію з EITI, яку тепер очолює один з найбільш високопоставлених чиновників країни, президент Нафтового фонду Азербайджану Шаумар Мовсумов (інтерв’ю з ним буде опубліковано в подальших номерах «Дня»). Власне, уряд таким чином контролює саме себе, а також іноземні компанії, які працюють у країні. Краще за інших тут виглядає одна з нафтових сестер — відома «Брітіш Петролеум» (ВР). Вона першою з іноземних нафтових компаній, які працюють у країні, підписала меморандум з EITI з коаліцією громадських організацій EITI і почала надавати їй свої звіти, тоді як багато інших компаній не погоджувалися на індивідуальну звітність, а подавали її лише у вигляді, який можна визначити як середня температура по лікарні. Щоправда, тепер ВР, після реалізації двох проектів з EITI, як повідомили нам активісти цієї коаліції, частково виходить зі сфери взаємодії з цивільним суспільством і переключається на безпосередню роботу з місцевим населенням. Чарівна Айла Азізова, яка відповідає в ВР Азербайджан за транспарентність, прилюдність і сферу комунікацій, непрямо підтвердила, що ВР знову потихеньку закривається. Вона із задоволенням, але переважно загальними словами, розповідала про програми інвестицій ВР у малі громади 13-ти регіонів (навколишнє середовище й освіта, включаючи тренінги з аграрних технологій для селян), розташовані вздовж трубопроводу, по якому йде видобута ВР азербайджанська нафта. Але при цьому не дозволила «Дню» включити диктофон й уміло уникала всіх більш менш конкретних питань. Мабуть не випадково Расим Мусабеков самокритично говорив про те, що фінансові схеми, які використовуються як власними чиновниками, так і зарубіжними компаніями, неурядовим організаціям не вдається розкривати до кінця.

Далеко не всі нафтові компанії, які працюють в Азербайджані, йдуть на співпрацю з громадськими організаціями, для яких контроль за витрачанням нафтових грошей, за словами Губада Ібадогли, координатора організації Мережа контролю цивільного суспільства, що входить до EITI, є національною справою та національним інтересом. Ібадогли зазначає, що компанії не відкривають всієї інформації, а деякі й взагалі відмовляються її надавати. У зв’язку з цим згадувалася Статойл, яка навіть не відповіла на запит коаліції.

Негарною славою користувалося до останнього часу в Азербайджані СП Сальян Ойл, де іноземним інвестором виступає Китай. Але порівняно нещодавно вона вирішила відкритися азербайджанській громадськості. У цьому нас переконав супервайзер компанії, доктор біологічних наук і потомствений бакинець Хусейн Мікаїлов. Він тісно співпрацює з муніципалітетами та місцевими активістами EITI, які очолює бойова жінка Мірварі Гахрамалі (колись її арештували прямо на вулиці в Баку автоматники і їй насилу вдалося уникнути в’язниці). Тепер Перлина (так по-нашому звучало б її ім’я) «тримає у страху» Сальян Ойл і раз у раз додає роботи Хусейну. Щоправда, йому вже 70, але він сповнений енергії і говорить, що рекультивація земель, зіпсованих нафтопромислами ще в радянські часи, стала справою його життя. Вчений розказує, що на місці колишніх земляних нафтових комор він будує футбольне поле для місцевої дітвори, і згадує про нещодавню перевірку, долю якої вирішили джейрани з сусіднього заповідника, які залишили в посіяному на цьому пропащому в минулому місці свій послід — значить у цих чутливих до стану екології тварин немає претензій до роботи Хусейна.

Відомий в Азербайджані публіцист і громадський діяч, колишній радник президента, а нині незалежний аналітик Расим Мусабеков, розповідаючи про те, як створювалася одна з діючих в країні коаліцій громадських організацій — Національна бюджетна група (її мета, за визначенням одного з її лідерів, професора Фуата Расулова, — перетворити бюджетні розслідування на сферу суспільних інтересів) — не без гумору зазначив: «Інколи крок уперед є наслідком стусана під зад»... Минулого року Азербайджан отримав від іноземних компаній 13% так званої прибуткової нафти, тоді як згідно з укладеними угодами і, внаслідок підвищення цін на неї, мав би вже отримувати 30%. За словами Расулова, аналіз цін і прибутків свідчить про те, що різниця складає близько $6 на тоні... Більше того, в бюджеті цього року третина витрат бюджету країни заплановано використати на інвестиції та інновації. Гроші виділяються, а конкретних проектів ще немає, інформація про тендери громадськості недоступна. Це викликає велику тривогу і навіть протести. Але уряд не реагує на відповідні сигнали громадського суспільства і ніяк не коментує цю ситуацію. Боїться зачіпати компанії, щоб вони не пішли з нашого ринку, робить припущення професор Расулов і запевняє, що зусиллями громадських неурядових організацій все ж можна якось поліпшити ситуацію з прозорістю нафтових фінансів, хоча процес, на його думку, «йде повільно, а наш вплив є слабким». «Продовжуватимемо чинити тиск на державу», — не втрачає оптимізму Расулов і зазначає, що таким чином неурядові організації сприяють також і зміцненню демократії. До речі, ми були присутні на дуже представницькому круглому столі, де представники цивільного суспільства, не вдаючись до евфемізмів, обговорювали всі проблеми, пов’язані з «прокляттям ресурсів» — залежністю між нафтою та демократією. Обговорення було більш ніж вільним. Але представники уряду (треті або навіть четверті особи), які були присутні, просто відмовчувалися. І проте уявляється, що і такий, половинчастий, діалог також є дуже корисним і свідчить про те, що ситуація з цивільним суспільством і його впливом у країні не така вже й безнадійна.

Але яке відношення має азербайджанська демократія до проектів трубопроводів, на які так багато зав’язано в українській політиці й економіці? Думається, тут є нюанс, в якому наша країна прямо зацікавлена. Чим більше нафти надходитиме безпосередньо в розпорядження уряду (саме цього домагається цивільне суспільство) дружнього Азербайджану, тим більше уряд непокоїтиме проблема збуту. Є вже і реальні перспективи розширення співпрацi. Азербайджан вступив у спільне підприємство, яке відповідає за продовження нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька. До 29 березня буде відомий переможець тендера на розробку ТЕО на будівництво нафтопроводу. Наприкінці травня президент Азербайджану Ільхам Алієв, якого з нетерпінням чекають у Києві, візьме участь в енергосаміті в нашій столиці, де, видно, будуть дані додаткові сигнали розвитку проекту Одеса—Броди—Плоцьк. І хоч рішення про участь Азербайджану в цьому проекті, як сказав нам віце-президент Державної нафтової компанії Азербайджану Елшад Нассиров (інтерв’ю з ним також буде опубліковане в одному з подальших номерів «Дня»), ще взагалі не було ухвалено, всі зустрічі, проведені нами в Баку з представниками цивільного суспільства, свідчать про те, що народ Азербайджану налаштований на користь України і її проектів. Відчувалося, що й у самого Нассирова такий самий настрій. Він навіть сказав нам, що на політичному рівні рішення вже ухвалено і назвав перспективи співпрацi Азербайджану з Україною грандіозними. От лише прикро було почути нарікання фахівця на те, що Азербайджан завжди відгукувався на прохання України і, зокрема, поставив нам 2000 року дизельне паливо, однак борг за нього в розмірі $5 мільйонів висить і досі. І в цьому, можна стверджувати, цивільне суспільство Азербайджану не на нашому боці.