Навіки разом?

Експерти відмічають поступове зниження економічної співпраці між Україною та Росією: торговельний обіг в 2008 році між ними сягнув $40 мільярдів. Це становить 30% від загального товарообігу України та майже 6% — Росії. Тож почастішали заклики посилити торговельний потенціал українсько-російських відносин для послаблення наслідків економічних негараздів в обох країнах. «День» запитував політиків та економістів, чому потрібно це робити, і чи варто взагалі...

«$40 мільярдів — абсолютно об’єктивний показник того, що наші країни потребують нормальної взаємодії одна з одною. Але тут втручається політика, яка заважає нормалізації наших торгово-економічних стосунків та їхньому розвитку. Мені важко зрозуміти, чому на перше місце ставляться якісь цілі, що не мають нічого спільного з довгостроковими інтересами наших країн», — сказав нещодавно на зібранні, присвяченому поглибленню україно-російських стосунків, народний депутат Микола Азаров.

Виходячи з історичної логіки, Україна дійсно змушена проводити активну економічну співпрацю з Росією, бо багато вітчизняних підприємств будувалися для задоволення виробничих потреб ще радянської імперії (наприклад, двигуни до літаків, космічне обладнання тощо). Після офіційного «розлучення» ці підприємства по праву відійшли Україні. Тому цілком нормальним є продовження спільної торгівлі в цих галузях. Але сьогодні обидві країни працюють в умовах конкурентного середовища, де кожен продає те, що вміє й має. Причому практика ринкових відносин не зобов’язує Україну робити основні торговельні ставки тільки на одного партнера. Ринкова економіка з її конкурентним середовищем мінімізує загрозу застосування якихось ультиматумів із боку однієї країни по відношенню до іншої. Тому чи варто поспішати знову сідати на торговельну голку з Росією, із якої Україна ледь зіскочила за 17 років, запитують опоненти позиції Азарова.

Стосовно втручання політики в економіку, то така практика ніколи не доводила до добра. «Спільна економічна діяльність повинна бути не між країнами, а між партнерами-підприємцями, — говорить «Дню» президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. — Що значить домовлятися між Росією та Україною про машинобудування? Машинобудівні фірми повинні домовлятися одна з одною про проекти, які для них ефективні, які їм вигідні. Оце і є найкраще співробітництво. Не повинно бути політичних перепон для такої домовленості. Але, коли країни починають замість суб’єктів підприємництва домовлятися про дружбу та співробітництво, — це означає, що економіка змішується з політикою».

«Підприємствам повинні надаватися рівні умови роботи на ринку. Не можна з політичних мотивів не давати працювати на ринку. Не можна створювати бар’єри для російського підприємства на українському ринку. Ось із цього і виникає недовіра та небажання працювати на ринку надалі спільно», — вважає торговий представник Російської Федерації в Україні Сергій Іванов. За його словами, сьогодні торговельні українсько-російські відносини страждають через політичні моменти. Наприклад, знижуються перспективи спільної співпраці в космічній, літакобудівній, металургійній та інших галузях. Економічні відносини обох країн міцно зв’язані між собою, вважає він, тож їхнє розірвання обов’язково означає фінансові втрати для обох сторін. Так, за словами Іванова, 70% виробництва українського машинобудування орієнтовано на Росію. Якщо українці відмовляться від російського ринку, що вони будуть робити з машинобудівною продукцією?

Із тезою про рівні правила гри згодні вітчизняні економісти. Але вони не поділяють песимізму російського колеги про шкідливість зменшення експортно-імпортних операцій між двома країнами. «Коли Україна стали незалежною державою, то об’єм експортно-імпортних операцій з Росією займав 70% всіх таких операцій. Зараз, вони становлять понад 30%. Відбувається природний, історичний процес становлення нас, як нормальної країни. Ми були маленьким шматочком, а стаємо нормальною країною», — говорить Пасхавер.

Так вже склалося, що головні економічні події між Україною та Росією вирішують, виходячи з майстерності переговірників знайти спільне арифметичне ціле. Ось у цьому й помилка, бо у рамках особистісної процедури переговорів завжди залишається можливість одного натиснути, а іншого піддатися, зауважують експерти. «Кожний сильний відстоюватиме свої інтереси. І питання у тому, як нам стати сильнішими, як винести максимальні уроки з поточного стану», — вважає експерт Олександр Нарбут.

За словами ж Олександра Пасхавера, тут вже не потрібно щось придумувати. Бо Україна це вже робить. Нинішні її спроби перейти на ринкові відносини у газових питаннях, встановлення економічно обѓрунтованих тарифів за транзит та інше — це природний процес дорослішання.