Не «солодкі» обрії
Що чекає на українських цукровиробників
Останнім часом з’явилися повідомлення про закриття 30 цукропереробних заводів — чверті виробничих потужностей галузі. Основна причина скорочення таких виробництв — низькі ціни на цукор та перенасиченість цим продуктом внутрішнього ринку країни. За розрахунками експертів, рентабельність виробництва одного кілограма цукру становить 3,2 гривні, а оптова ціна білого золота коливається в межах 2,77—3,2 гривні. Працювати ж собі на збиток господарства не хочуть, тому й зменшуються посівні площі під цукровим буряком.
За даними Національної асоціації цукровиробників «Укрцукор», у 2008 році площа «солодких» посівів зменшилася на третину (403 тисяч га). У баченні майбутнього вітчизняного цукроваріння експерти не можуть дійти згоди.
На думку президента асоціації Український клуб аграрного бізнесу Алекса Ліссітси, очевидно, що вже цього року українські цукровиробники не зможуть у повному обсязі забезпечити потреби громадян. Солодку недостачу він оцінює не мало не багато, в півмільйона тонн.
«У календарному 2008 році цукрового дефіциту не буде, бо до нового сезону ми дійдемо зі старими запасами цукру. Проблеми розпочнуться з 2009 року», — сказав у коментарі «Дню» голова ради директорів ВАТ «Цукровий союз «Укррос» Олексій Крутибіч. Сьогодні країна доїдає цукровий запас, який назбирався за попередні роки. Допоможе задовольняти українські апетити й пільговий цурок-сирець, якого за СОТівськими правилами завезуть до країни (260 тисяч тонн з митною ставкою 2%).
СОТ — це добре, твердять експерти асоціації «Укрцукор», але постійно розмірковують над тим, що конкретно вона принесе галузі. Скорочення вітчизняного виробництва цукру більше, ніж на 2 мільйони тонн, недоотримання держбюджетом 700 мільйонів гривень та мільярд гривень збитків для вітчизняних товаровиробників — такі головні наслідки СОТ прогнозують в асоціації.
Втім серед цукровиків не перевелися ще й оптимісти. Хоча СОТівські правила й витримують лише 30—40% українських заводів, ставити хрест на вітчизняній цукропереробці не варто, переконує Крутибіч. «Сьогодні світові ціни на цукор низькі, але багато світових фондів та експертів пронозують, що вони почнуть зростати вже з 2009—2010 років. Це пов’язано з нарощуванням виробництва біоетанолу, зменшенням споживання та виробництва цукру», — пояснює він. Нескладні підрахунки наших ринкових реалій засвідчують, що вирощувати рапс або пшеницю значно вигідніше, ніж цукровий буряк. За рапс держава надає дотації, а видатки на пшеницю українському фермеру компенсує світовий ринок, на якому вітчизняне зерно готові купувати за $400 за тонну.
«Закриття заводів, — на думку президента Центру антикризових досліджень Ярослава Жаліло, — призведе до зростання соціальної напруженості у тих регіонах, де вони розташовані». Для більшості районів, де знаходяться цукроварні, вони є бюджетоутворюючими. Відтак, саме від них залежить рівень добробуту, який постiйно обiцяють покращати. Але чому в такому разі, запитують вони, закриваються наші робочі місця?
Якщо ж уряд, готуючи бюджет на 2009 рік, не подбає про те, щоб стимулювати селян до вирощування буряків, то країна має шанс через рік «підсісти» на імпортний цукор, вважає Ліссіста. Чи ж врахує фермерські запити уряд?
