Невідоме багатство

Нині відносини між власником радіочастотного ресурсу (державою) та реальними його користувачами регламентуються розробленими нашвидкоруч нормативними документами і лише однією (!) статтею Закону «Про зв’язок». На цьому характеристика основних законодавчих параметрів телекомунікаційного ринку України вичерпується. Донедавна радіочастоти використовувалися лише для потреб оборони, а цивільний ринок не розвивався, його просто не було. Як наслідок, наші стандарти не відповідають світовим, що призводить до вимушеного використання давно вже застарілих засобів зв’язку в смугах, виділених міжнародним регламентом для розвитку нових технологій. Тобто якщо телекомунікації — це ринок, то їм потрібна повноцінна законодавча база й чітка виконавча ієрархічна драбина.

Але наші Держкомзв’язок, Головне управління радіочастот, Міжвідомча ліцензійна комісія, Укрчастотнагляд, Національне агентство телебачення та радіомовлення, що працюють у цьому напрямку, дуже часто дублюють одне одного. Як наслідок, ніхто ні за що не відповідає, що уможливлює «піратам» користування радіочастотними смугами, не сплачуючи за них. І нікому не відомо, які суми втрачає держава від неефективного використання радіочастотного простору...

Натомість відомо, що використання лише одного стандарту GSM-900 забезпечить щорічний дохід держави в сумі $60 млн. Податки стільникових операторів, що діють на українському ринку, в 1999 році прогнозуються на рівні $73 млн. За умови наведення порядку в цій сфері та розвитку ринку телекомунікацій, за рахунок останнього можна виплачувати 25—30% усіх пенсій. Наразі ж кошти від використання радіочастот йдуть не до бюджету, а в позабюджетні фонди. Я вважаю це порушенням Конституції України, адже радіочастотний ресурс — таке ж природне багатство, як і земля, вода та корисні копалини.

Сьогодні також не до кінця зрозуміло, якому саме державному органу буде надано право власника радіочастотного ресурсу. Є пропозиція створити державний комітет з питань радіочастот, який виконуватиме функції адміністрації зв’язку України. Однак практика вже стільки разів засвідчувала, що поява нових державних структур ще не означає розв’язання старих проблем. Вкотре наступати на граблі не дуже й хочеться. Тому у підкомітеті вважають, що спочатку треба розібратися в діяльності вже існуючих структур, а відтак (за потреби) братися за створення нових. Як альтернативний варіант розглядається можливість зосередити контроль за експлуатацією радіоспектра в Головному управлінні з питань радіочастот. Але в будь-якому разі їх використання за певними напрямками Кабмін доручатиме «уповноваженим органам». Одним з уже діючих таких органів є Національна рада з питань телебачення та радіомовлення України. І якщо з Нацрадою все більш-менш зрозуміло, то абсолютно неясно, хто ще буде розпорядником «цивільного» простору.

Експерти наполягають на якомога швидшій конверсії радіочастот. Це розв’яже левову частку проблем цивільних операторів.

Подібні питання потребують негайного вирішення, доки вони не переросли в національну проблему. Ринок комунікацій не стоїть на місці. Конкуренція між операторами зв’язку загострюється. Якщо ситуація з вітчизняними радіочастотами не зміниться, якщо не зміниться державний підхід до цього питання, то важко навіть прогнозувати, якими будуть методи боротьби за вільний радіопростір. І найголовніше — ми втратимо близько $2 млрд., що їх можуть вкласти впродовж найближчих років стратегічні інвестори.

ДО РЕЧІ

Як повідомив кореспондентові «Дня» директор з маркетингу та продажу компанії «Український мобільний зв’язок» (UMC) Богдан Купич, у цивілізованих країнах існує продумана стратегія розподілу частотного ресурсу. На його думку, Україна виділяє недостатній простір для міжнародного стандарту GSM-900. Наприклад, у Польщі виділено 45 частот для оператора, а в Україні — 14. Але там три оператори й півтора мільйони клієнтів, а у нас п’ять і незабаром буде шостий, а клієнтів лише приблизно 140 тисяч. Тобто напруженість ринку, де працює більше операторів, ніж у найбагатших країнах Європи та кількість клієнтів у яких сягає 10 мільйонів, занадто велика.

№250 28.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»