Нова риторика урядового курсу

Тим часом створюється Концепція нової економічної стратегії, вперше представлена на початку квітня на науково-практичній конференції "Економіка України в 1998-2000 роках". Як випливало зі слів радника Президента Анатолія Гальчинського, зміна економічного курсу зумовлена об'єктивними обставинами, що потребують впровадження нових пріоритетів для розвитку країни. "У майбутньому акценти повинні бути зміщені в бік більш оптимального зв`язку кредитної, фінансової, промислової та науково-технологічної політики, яка стимулювала б технологічні нововведення, виробничі інвестиції" і зрештою забезпечувала б формування висококонкурентної, наукомісткої національної промисловості.

Безперечно, що всі перераховані цілі дуже важливі для України, і з цим згодні практично всі опоненти урядового курсу. Проблема полягає в іншому. Як досягнути запланованого стану? Команда Президента пропонує такий шлях. Спочатку розробляється перелік стратегічних пріоритетів. Причому, пропонується не робити ставку на галузі з швидкою капіталовіддачею ( тобто на легку та харчову промисловість) та агропромисловий комплекс. Інвестиційно-пріоритетними потрібно вважати ракетно-космічну галузь, літакобудування, суднобудування, інформатизацію, біотехнологію тощо. Після затвердження пріоритетів вони вже будуть називатися програмами, під які Верховна Рада повинна встановити спеціальний режим інвестування. Уряд зі свого боку обіцяє підкріпити успішне виконання програм відповідною макроекономічною політикою.

Отже, оскільки розвиток конкретних галузей (підприємств) визнано корисним для всіх суб'єктів економіки, логічно, що корисна для них грошово-кредитна політика також визначатиме дії держави. На щастя, уряд не пропонує, як бувало раніше, надрукувати гроші чи заморозити валютний курс. Навпаки, інфляцію вирішено утримувати на низькому рівні, щоправда, курс гривні бажано було б пов'язати з індексом зростання цін (іншими словами, "зафіксувати" повільну девальвацію). Стосовно фінансового забезпечення програм, то НБУ, вочевидь, буде запропоновано "планово" збільшувати грошову масу незалежно від конкретних показників промислового розвитку.

На сьогодні серед економістів немає згоди: одні вважають, що тільки активне держуправління економікою виведе її із застою; скептики ж стверджують, що всі розмови про якусь цілеспрямовану промислову політику безглузді через відсутність резервів бюджетного фінансування. Втім, попереджуючи дискусію навколо оновленої стратегії економічної політики уряду, прозвучали ще на стадії обговорення "у вузькому колі" заперечення відносно здійсненності заявлених планів. Зазвичай у країні, що виходить з кризи, піднесення починається в галузях харчової промисловості і в комплексі сировинної та переробної індустрії. Це закономірно, оскільки тут для піднесення підприємств потрібні відносно невеликі інвестиції, котрі швидко окупляться. Потім капітали, в тому числі й у вигляді податкових надходжень, накопичені в цьому секторі, вкладаються в пожвавлення галузей, що повільно окупаються і дорого коштують, як наприклад, важке машинобудування, авіабудування. Звісно, можна стверджувати, що відновлення промисловості йтиме паралельно: виробництва, що швидко окупаються будуть розвиватися за рахунок самофінансування, а решта - за допомогою державних капіталовкладень. Все так, але - не для нас. У нашому випадкові потенційно прибуткові галузі ледве зводять кінці з кінцями, інші - і зовсім вже багато років просто збиткові. Все це говорить про те, що економічний режим держави в принципі не дозволяє зробити життєздатний продукт. Але уряд, розроблюючи все нові і нові стратегії, ніби не помічає цих проблем, не бачить, що діючі правила гри взагалі не заохочують виробничу діяльність на території країни. Замість цього він мріє про створення економічного раю для декількох підприємств декількох галузей.

Припустімо, що Президентові все ж вдасться домогтися законодавчого затвердження "спеціального режиму фінансування" для своїх "пріоритетів". Звідкіля братимуться гроші на це? Зрозуміло, що фінансові важелі такої політики у нього відсутні. Залишаються податкові пільги, бюджетні відрахування і заходи силового тиску на банківську систему. Неефективність державного керівництва зростала протягом всіх років української незалежності, проте вартість відповідного апарату збільшилася з 19% до 60% від ВВП. Тим часом велика питома вага державних витрат призводить не тільки до розбазарювання і розкрадання національного багатства, але й до реального протесту суб'єктів ринку проти бездумної політики. Тіньова економіка - це прямий наслідок надмірного втручання держави. За даними НБУ, збільшення 1997 р. обсягу грошової маси призвело до майже 50%-вого зростання депозитних внесків підприємств у банки і до 42%-ного зростання доходів приватних осіб; водночас приріст коштів на розрахункових рахунках підприємств становив лише 14%. Це говорить про те, що суб'єкти ринку протестують проти дуже нав'язливої уваги держави до їхніх фінансів і виводять їх з-під контролю фіскальних установ.

Що ж у цьому випадку пропонує уряд? Може він збирається скоротити ступінь фіскального тиску на економіку і в його стратегії описано, як цього досягнути? Виявляється, налагодження фіскальної системи це вже пройдений етап, і тепер, навпаки, треба нарощувати стягнення податків, розширювати оподатковувану базу. Одним словом, нова президентсько-урядова стратегія дуже нагадує банальну історію самовиправдання. Нам пропонують всі зроблені помилки забути і просто погодитись, що поставлені і невирішені завдання "перехідного періоду" вже вирішено. Власне, для цього, вочевидь, і була підготована і нова стратегія, і нова риторика.