Нова стара мета

Технології, а точніше, їх впровадження у виробництво, розвиток суперсучасних розробок й організацію торгівлі чутливими ноу-хау все ще залишаються примарною метою української влади. Вірніше — всієї колишньої влади, оскільки ця добра справа не зрушується з місця вже щонайменше протягом десятиріччя. Це все те, що заведено називати інноваційною політикою держави.

Однак події вересня свідчать про відродження інтересу до технологій і прискорення інноваційних процесів у країні загалом. Парламент на початку вересня ухвалив Закон «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферту технологій», хоча від прийняття його в першому читанні до остаточного затвердження дистанція виявилася досить довгою — півтора року. Зате тепер у Кабміні може з’явитися новий і вельми цікавий комітет, головною метою якого стануть технології.

Хоч експерти в області інновацій і технологій зазначають, що Україна має шанс увійти в світовий ринок саме за рахунок інтелекту й технологій, на практиці все просувається вельми складно. Ефективність комерціалізації та впровадження у виробництво технологій протягом кількох років наштовхувалася на відсутність механізму взаємодії між розробниками технологій й експортерами. У країні традиційно був відсутній координатор, здатний звести воєдино запити внутрішніх замовників, можливості розробників і виробників, доцільність експорту таких розробок, а також перспективи для самої держави, або, іншими словами, ефект від реалізації таких проектів.

Фахівці з технологій відзначають необхідність прориву на кількох фронтах. По-перше, необхідне створення умов для внутрішніх й іноземних інвестицій у розробки та їх впровадження у виробництво. По-друге, не обійтися без формування внутрішнього ринку в особі різних міністерств, банків, структур зі змішаною формою власності. По-третє, важливе закріплення правил гри при експорті технологій, особливо військового та подвійного призначення. І, нарешті, необхідно розвинути інтерес у венчурного капіталу, який традиційно в світі виступає генератором упровадження технологій у конкретне виробництво.

Прийняття Верховною Радою рішення дати зелене світло комерціалізації технологій може багато в чому розширити шанси України в цій сфері. Однак лише в тому випадку, якщо на практиці реалізують його положення. Крім іншого, новий закон покликаний приділити належну увагу патентуванню наукових результатів учених, більша частина яких, залишаючись незатребуваною всередині країни, публікується у відкритих виданнях або безпосередньо передається іноземним колегам — безплатно або за мізерні гроші.

Якщо говорити про частини розробок, які прийнято називати технологіями військового та подвійного призначення, то до них давно виявляють цікавість не тільки державні уповноважені структури (наприклад, спецекспортери), а й приватний капітал. А саме: акціонерні банки та недержавні компанії, які свого часу на основі акумулювання інтелектуального потенціалу створили науково-промислові структури, що володіють власними обіговими грошима або здатні залучити їх. До речі, такі потужні недержавні структури, як столичні «Укрспецтехніка», Інститут автоматизованих систем або «Аеротехніка», і раніше брали участь у виконанні державного оборонного замовлення. Але тепер йдеться про зведення воєдино інтересів силових відомств, можливостей і запитів держави з фінансування конкретних програм, а також інтересів інвесторів у рамках цих програм. І розширити спектр розробок за рахунок спеціально створеного механізму. На практиці це мають намір зробити за рахунок використання наявних обігових капіталів низки компаній при забезпеченні державних гарантій приватному бізнесу, який візьме участь у справі. Так, «родзинкою» ідеї є введення механізму погашення відсотків кредиту, взятого підприємством (у тому числі й державним) у рамках виконання певної державної оборонної програми. На думку фахівців збройового бізнесу, такий механізм дав би помітний імпульс у доведенні деяких розробок, упровадженні їх у виробництво й експорті технологій. «Як учасник певної програми розробок, «Укроборонсервіс» готовий нести відповідальність за ліквідність створюваної продукції, причому багато програм покликані вирішити внутрішні завдання оборонного сектору України», — зазначив директор «Укроборонсервісу» Олександр Шарапов, додаючи, що компанія має інтерес до таких розробок державного значення, як, наприклад, створення національної системи розпізнавання об’єктів (тобто системи «свій—чужий». — Авт. ), подовження ресурсу зенітно-ракетної систем С-300. Схожу думку висловлює й перший заступник голови правління холдингової компанії «Укрспецтехніка» Віктор Рубан, зазначаючи, що створення механізму погашення кредитів із допомогою держави дозволило б компанії відкрити кілька перспективних робіт із упровадження ноу-хау у виробництво в Україні.

Верховна Рада передбачила й варіанти підтримки для компаній, які мають намір впровадити нові технології. Вони зможуть розраховувати на надання держгарантій на отримання кредитів комерційних банків, узятих для купівлі ноу-хау, а також цільові субсидії від держави. Беручи до уваги скасування в 2004 році пільг для технопарків і підприємств, які займаються інноваційною діяльністю, такий крок міг би виявитися доречним.

Україна має досвід внутрішнього інвестування чутливих розробок. Але всі реалізовані проекти були пов’язані виключно з експортом, і в них брали участь або «Укрспецекспорт», або Українська державна інноваційна компанія. «Укрспецекспорт», як правило, фінансував серійне виробництво, а УДІК — розробку. Серед успішних робіт переважно нові вироби українського ОПК, такі, як «Кольчуга» або високоточні боєприпаси «Комбат». Але головна проблема полягала в залученні інвестицій. У тих випадках, коли притягували іноземні інвестиції (наприклад, у розробки динамічного захисту для танків, розвитку технологій модернізації ПЗРК, захисту вертольотів від високоточних засобів ураження), в інвесторів рано чи пізно виникали проблеми з державою.

Фахівці вважають, що потенційне число щорічних доходів України від торгівлі технологіями подвійного призначення експерти оцінюють у $100— 150 млн. До речі, передача технологій стає невід’ємною частиною більшості збройових контрактів, а традиційні замовники української спецпродукції із Південно-Східної Азії та Близького Сходу дедалі частіше мають намір отримати разом із продукцією доступ до технологій його виробництва. Тому технологічний шматок до традиційного збройового пирога, беручи до уваги виснаження арсеналів військового відомства, міг би стати ще й страховкою для збереження позицій України на світовому ринку зброї.