Новини українсько-російської торговельної війни

Відновлення економічного співробітництва України з Російською Федерацією, з огляду на досвід країн Балтії та Грузії, може бути складним і болючим процесом, який розтягнеться на багато років. За найоптимістичнішого сценарію пристосування до нових умов взаємодії в економічній сфері може тривати від двох до п’яти років — в разі припинення збройного конфлікту на території України, а також за підтримки з боку суспільства та наявності сприятливих зовнішніх факторів.  За сценарію внутріполітичної дезінтеграції болюча адаптація може затягнутися  більш ніж на  п’ять років. Такий прогноз зробили фахівці Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» в дослідженні «Ризики та загрози розриву економічного співробітництва з Російською Федерацією».

Представляючи журналістам цю працю, головний радник інституту Ірина Клименко зазначила, що однією з цілей її виконання був намір спрогнозувати, що втрачає українська економіка через згортання відносин з РФ, й визначити, як може розгортатися ця тенденція; дослідити існування компенсаторних механізмів, які здатні допомогти українським підприємствам відновити виробництво й промисловий потенціал.

Розглядаючи можливості економіки Росії, Клименко посилається на оцінки, згідно з якими ця країна обрала шлях ізоляціонізму та конфронтації зі світовою економікою. Щоправда, російські фахівці оцінюють такий вибір лише як перспективу й не наполягають на тому, що він уже став реальністю. Однак, зазначає вона, якщо виходити з того, що до Російської Федерації вже застосовують санкції такі країни, як Сполучені Штати Америки, Японія, Канада, а також такий потужний інтеграційний блок, як Євросоюз, то вже зараз, хоча санкції введено відносно недавно, стає зрозумілим, що цей фактор дуже сильно впливає на економічну ситуацію в цій державі. Тож українські компанії матимуть слабкий попит з боку російських підприємств.

«Українська економіка досі була дуже залежною від економічної динаміки в Росії, — зазначає науковець, — адже Росія споживала українські товари, й такі сектори нашої економіки, як машинобудування, демонстрували синхронну динаміку. Інші галузі чи підприємства могли маневрувати: якщо в Росії спад, то вони знаходили країни, де було зростання, і тим компенсували свої втрати на російському ринку».

Аналізуючи російську зовнішню політику щодо України, фахівець виходить із того, що Україна розглядається нею як зона свого впливу, й тому будь-які наші кроки, особливо ті, які здатні трансформуватися в площині економічних реформ, адаптації та імплементації Угоди про асоціацію з Евросоюзом, зустрічатимуть супротив. «І це є дуже серйозним викликом для України на декілька наступних років», — впевнена Клименко. Тим більше, що, на її думку, Україна сьогодні не має іншої програми реформ, ніж програма імплементації Угоди про асоціацію з Евросоюзом. У той же час у Росії немає іншої мети, говорить економіст, ніж зупинити цю імплементацію.

Характеризуючи вади української економіки, Клименко вказує на те, що українські підприємства здебільшого виготовляють не кінцеву продукцію, а товари проміжного споживання. І  тому їхня продукція не знаходить попиту на ринках третіх країн. Як наслідок, українські  компанії стають дуже вразливими до згортання співробітництва з Росією. Ця обставина мала б непокоїти нашу владу. Адже такі компанії справді потребують її допомоги як щодо залучення партнерів із інших країн, так і щодо підтримки модернізаційних проектів і програм. Особливо від згортання співробітництва з Росією страждають наші східні регіони, де розмішено багато підприємств, які постачають свою продукцію на російські ринки. Найбільшою мірою потерпають від цього Луганська та Запорізька області. Однак навіть для них частка Росії є не дуже критичною, говорить Клименко, і становить не більш ніж 10%. Тоді як, наприклад, Литва залежить від Росії набагато більше.

«Це свідчить про те, — констатує експерт, — що статистично зростання співробітництва з Росією для України не є катастрофою. За зваженої, послідовної, стратегічно орієнтованої політики Україна зможе мінімізувати збитки від розриву контактів і кооперації з російськими компаніями». Однак особливо складним, на її думку, є вибір у ході цілеспрямованого згортання взаємодії з Росією вже в рамках санкцій, які наш уряд задекларував. «Втілити їх у життя дуже важко, — вважає Клименко, — бо деякі компанії дуже залежать у збуті та постачанні від відповідних контактів». Вона наводить приклад обладнання для нафтогазової промисловості, на яке багато країн наклали свої санкції щодо Росії. Але для українських компаній, що виготовляють таку продукцію, буде дуже важко відмовитися від її постачання до Росії. «Це означатиме майже повне припинення роботи», — обгрунтовує свою позицію фахівець.

Її колега Володимир Лупацій пропонує оцінювати ситуацію в термінах економічної війни. На його думку, незважаючи на перемир`я на Донбасі, Росія не змінила стратегічних підходів. У всіх її базових програмних документах СНД і Україна розглядаються як зона стратегічних інтересів. «Ми можемо очікувати, що в умовах асиметричної економічної взаємозалежності Росія максимально використовуватиме цей економічний важіль, і ми, передусім, маємо бачити її цілі: довести за рахунок економічного тиску недієздатність українського уряду, спровокувати соціально-економічну кризу в південно-східних регіонах нашої країни, каталізувати відцентрові тенденції в Україні й домогтися розпаду нашого єдиного економічного простору».

Що пропонують протиставити цим ворожим намірам науковці? Ними розроблено десять висновків і пересторог, які дають відповіді на це запитання. У них, зокрема, вказується, що Росія задіяла ще не всі можливі інструменти тиску на Україну. Серед них називається скасування режиму вільної торгівлі, тиск по лінії поставок енергетичних ресурсів і, зокрема, ядерного палива для АЕС. Автори попереджають, що в короткостроковій перспективі через падіння обсягів експорту до Росії виробів машинобудування та харчової продукції може зменшитися частка української продукції з високим рівнем доданої вартості. Але в найближчій перспективі зростатиме роль аграрної продукції, й на цьому слід будувати державну політику.

Автори зазначають, що водночас із зменшенням значення для України російського ринку скорочується й загальна політична та економічна залежність України від РФ. Вони радять урядові провести аудит машинобудівної галузі й всіляко прагнути вбудувати її у виробничі ланцюги ЄС, а також Азії, Африки та Латинської Америки, зосередитися на гармонізації систем технічного регулювання, контролю якості та європейських стандартів. Поряд з побудовою зони вільної торгівлі з ЄС автори також рекомендують урядові  зберегти українській продукції доступ до ринків країн СНД.