Обережно! Обмежений ресурс

У матеріалі «Китайська математика» «День» повідомляв, що минулого тижня в Пекіні міністрові аграрної політики та продовольства України Миколі Присяжнюку було помітно складніше «звітувати» про поїздку перед журналістами. Про його домовленості з Китаєм ще з вересня ширяться жахливі чутки. І не лише в Україні. Європейські ЗМІ, та й китайські теж просто градом сипали публікації про те, що Україна бере позику в Піднебесної під заставу оренди землі на 50 років. Було названо вражаючі обсяги — від 100 тисяч гектарів до 300, що дорівнює, відповідно, розміру однієї Дніпропетровської області чи трьох. «Про оренду землі китайськими компаніями розмова не йде ні на якому рівні. Зараз стоїть питання фінансової співпраці та взаємного постачання сільськогосподарської продукції», — відповів на уточнювальне запитання міністр. Утім, чи все так однозначно? Чи не є зобов’язання постачати шести мільйонів тонн зернових з України до Китаю тою ж таки «віддачею» землі, тільки в іншій формі?  «Згідно з програмою зернової корпорації сьогодні у нас є зобов’язання постачати шість мільйонів тонн зернових щороку», — повідомив пан Присяжнюк.

То для чого Україні продавати або здавати в оренду на 50—100 років землю іноземцям? Вона у нас зайва? Що це вирішує для блага народу? Зросте зайнятість сільського населення, яке зараз майже на 100 % безробітне? Ні, навпаки. Або ж продукти харчування стануть усім доступними? Також ні, бо за останні 10 років сукупні доходи населення безупинно зростають, а продукти харчування залишаються недоступними для багатьох верств населення. Як і не скорочується значно більша, ніж в інших країнах, частка витрат на харчування (в середньому 50 %) у сукупних доходах українців. Може, у присутності китайців розпочнемо цивілізовані відносини і сільськогосподарські товаровиробники не будуть одержувати у 2—5 разів нижчу ціну порівняно з цінами невеликої частки агрохолдингів? Розпочнемо під час посівної компанії, як всі країни світу, стримувати ціни на пально-мастильні матеріали та надавати пільгові кредити, а не навпаки? Якщо запровадимо хоч один елемент цивілізованих ринкових відносин на селі, тоді не потрібна буде первинним товаровиробникам державна допомога і державний бюджет зросте на 10—15 млрд грн, що більше, ніж достатньо для наповнення Пенсійного фонду. Також цього не обіцяється. Може, після продажу китайцям 3 млн. га ріллі автоматично залишимося без експорту продукції і тоді розберемося, чого ж це населення з такими небаченими у світі темпами росту його доходів «економить» свої грошові ресурси на харчі?

Щорічний експорт на 40 млрд дол. США продовольства, як у Франції (де ріллі майже у 1,5 разу менше, ніж в Україні), об’єктивно ототожнюється з копальнею на 4 тисячі тонн золота.

АФРИКА, ПІВДЕННА АМЕРИКА... УКРАЇНА

Згідно з прогнозом ФАО до 2050 р. у Китаї буде припадати менше 0,1 га ріллі (за окремими оцінками — 0,03—0,06 га), що у 10 — 15 разів менше, ніж у 11 країнах (володіють 12,3 % площ ріллі світу), включаючи Україну, де на 1 жителя припадатиме більше ніж 0,6 га ріллі (у середньому 1 га). Дефіцит водних ресурсів, ерозія грунтів тощо спонукають Китай шукати не країни, які можуть для них виробляти продукти харчування, а «вільні» землі. Китайські агрохолдинги уже придбали близько 2 млн га в Африці та Південній Америці для вирощування сої, кукурудзи, бавовни тощо. Наші «бізнесмени» збираються здати в оренду на 49 років 3 млн га ріллі (на першому етапі — 100 тис. га), не агрохолдингам, а Сіньцзяньському виробничо-будівельному корпусу — особливій структурі Народно-визвольної армії Китаю. Це небачений у світі проект продажу власної території з небаченою у світі організацією — синтезу будівельного батальйону і внутрішніх військ. Нагадаємо, що за даними Івана Томича, нерезиденти України вже орендують понад 12 млн га, або 36 % площі ріллі (30 країн світу — в основному громадяни ЄС, США та Китаю) через юридичних осіб, у т.ч. агрохолдинги.

Голова компанії KSG Agro конкретизує, що йдеться не про суборенду, а всього про спільну діяльність, і вони підписали лише протокол про наміри співпрацювати в галузі виробництва продуктів харчування. І на перших порах (на 2014 р.) опрацьовується контракт про співпрацю — установки систем краплинного зрошення на площі 3 тис. га.

ПШЕНИЦЯ ЧИ КУКУРУДЗА?

Чи будуть китайці вирощувати на зрошені лише зерно і свинину, як передбачається угодою (або її проектом)? І тут я дам негативну відповідь — не будуть! Справа в тому, що зернові — екстенсивні культури і з 1 га посіву вони дають як відносно невеликий прибуток, так і мають низьку трудомісткість виробництва. Тому країни з думаючим національним урядом і вільним сільським населенням в справедливих ринкових умовах вирощують зерно на гірших землях (без зрошення), а на кращих — інтенсивні й трудомісткі культури (в країнах з дефіцитом землі — обов’язково на зрошені). Наприклад, у США пшениця, ячмінь, жито вирощується на землях з найгіршими умовами (Канзас, Південна і Північна Дакота тощо) — Степ і напівпустелі й отримують 18—25 ц/га зерна, а інтенсивні культури: кукурудзу на зерно, сою, овочеві, плодоягідні культури тощо — в найбільш сприятливих умовах (Айова, Каліфорнія тощо). І це ще не все.

За низького рівня оплати праці в Китаї (як і в Україні) навпаки, робоча сила буде витісняти техніку. Адже сума амортизації і кредитів (з відсотками) для придбання техніки є вищою від економії оплати праці після застосування цієї техніки. Тому китайці будуть вирощувати на зрошенні в основному інтенсивні сільськогосподарські культури, які дозволяють одержати в десятки разів вищі прибутки, ніж зернові культури. На площі 3 млн га ріллі зі зрошенням, якщо навіть без врахування затрат механізованої праці у розрахунку на 1 га (без урахування одержання 2—3 урожаїв за рік) буде залучено 3—5 осіб, а всього — 9—15 млн людей. Тоді собівартість виробництва сільськогосподарської продукції у китайців буде значно нижча, ніж навіть у наших холдингах, де технікою повністю витіснили дешеву ручну працю. Звідси можна прогнозувати, що перспективи вітчизняних товаровиробників щодо їх подальшого розвитку в таких умовах стають примарними. При цьому слід врахувати, що китайці ж будуть займатися торгівлею продукції, її транспортуванням, зберіганням, виробництвом овочевих консервів, томатної пасти, заморожених овочів тощо. Не виключено, що вони будуть організовувати підприємства легкої промисловості (створюватимуть всю інфраструктуру для нормального життя — не будуть же возити все необхідне за 10—15 тис. км).

«ДЕМОГРАФІЧНА ЕКСПАНСІЯ»

Знову звернемося до аргументів китайських дослідників: єдиним шляхом вирішення більшості проблем Піднебесної є «демографічна експансія». За розвитку подій, до яких Україну підштовхують специфічні і небачені в світі за останні 2 тисячі років «бізнесмени» і чиновники, китайці в структурі населення України можуть сягнути 30—40%.

Попередженням такому негативному розвитку подій із залученням іноземної робочої сили має стати плачевний досвід міжетнічного конфлікту в Шри-Ланці між корінними жителями — сингалами (завоювали о. Цейлон ще у V ст. до н.е.) і тамілами (завезені британськими колонізаторами у ХІХ столітті з Індії для роботи на плантаціях кави та чаю), що тривав у вигляді громадянської війни з 1983 по 2009 рік. Унаслідок чого загинули до 100 тис. осіб., близько 800 тис. тамілів емігрували. Казахстан з одержанням інвестицій на суму 20 млрд дол. США від Китаю втратив контроль до 70% запасів надр — нафти та газу, значних земельних ресурсів тощо.

Я згадую, як рівно 10 років назад в Анталії (Туреччина) я постійно мав розмову з власником готелю. В один із днів відпочинку він сказав, що сьогодні закінчилося рівно 25 років заборони щодо залучення іноземців до готельно-курортного бізнесу. І продовжив: іноземці пропонували відбудувати курортну індустрію на узбережжі Анталії за 3 — 5 років. Але уряд Туреччини прийняв правильне рішення: допомагати власному народу будувати цю інфраструктуру (після закінчення будівництв 50 % тіла кредиту і відсотки погашала держава) за значно довший час (25 років), але всі багатства залишаться власністю громадян Туреччини, як і податки — в Державному бюджеті.