«Перезріле» питання
На осінь до парламенту обіцяють подати законопроект про обіг сільськогосподарських угідь
Україна знову, незважаючи на війну та загарбання територій агресором, збирає рекордний урожай зернових. За прогнозом Мінагрополітики, він перевищить 60 мільйонів тонн. Чи не тому знову набуває актуальності тема земельної реформи і створення ринку землі. Тим більше, що мораторій на її продаж добігає кінця в січні 2016 року.
«Я завжди виступав з наступними параметрами, — визначив нещодавно своє ставлення до цієї проблеми прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, — перше — власниками української землі мають бути громадяни України, друге — обмеження права власності на землю в одні руки, щоб не було земельних олігархів, третє — мінімальна ціна землі, четверте — можливість продати цю землю державі за цією мінімальною ціною, яка буде ринковою та відповідатиме реальній вартості цієї землі». В інтерв’ю одному з журналів прем’єр нагадав, що коаліційна угода передбачає заборону продажу землі, й висловив сумнів у тому, що нинішній парламент схвалить відкриття ринку землі.
Тим часом іноземні експерти не мають щодо цього питання жодних сумнівів. Постійний радник проекту «Tвіннінг» Стефан Вербунт (Нідерланди) вважає, що без ринку землі виникає загроза постійної безконтрольної урбанізації, тоді як сільська місцевість обезлюднює і занепадає, бо люди переїжджають до міст і не обробляють землі, яка їм належить. За його словами, виникають також проблеми з забезпеченням сприятливого клімату інвестування. З іншого боку, він наголошує, що при цьому мають діяти однакові для всіх правила (і тоді люди зголошуються інвестувати), а також керівництво належного рівня.
Ділячись досвідом створення ринку землі в Польщі, керівник проекту DANIDA Річард Розвадовські вказує, що в його країні не розподіляли землі, а створили спеціальну інституцію, в розпорядження якої було надано понад тисячу гектарів землі. Одні землі були продані, інші — надані в оренду, але лише тим фермерам, які жили на землі і займалися сільським господарством. Експерт наводить дані щодо статистичних розмірів середніх земельних наділів, які мають польські фермери та їхні колеги з інших країн. У Польщі це 8 гектарів, в європейських країнах — 45, у США — майже 100 гектарів.
Розвадовський також вважає, що агрохолдинги в Україні сильно розвинулися через те, що тут не працює ринок землі, або він викривлений, і приватний фермер не може подолати бюрократичних проблем. Холдинги ж успішно наростили стартовий капітал, а відтак збільшили обсяг виробництва та експорту. Однак, на думку Розвадовського, 50 — 60% агрохолдингів насправді працюють неефективно, за принципом піраміди. Вони купують землі й орендують машини, та чи можуть отримати прибуток? Коли йдеться про фінансові інвестиції, ніхто не розглядає питання економії на масштабах. За оцінкою Розвадовського, економія на масштабах в Україні виникає в господарствах, що мають 5 — 6 тисяч гектарів. Тоді один додатковий комбайн забезпечить значний прибуток.
«Українська проблема полягає в тому, — констатує фахівець із Польщі, — що, знявши мораторій на продаж землі прямо завтра, ми побачимо, як більшість приватних фермерів не зможуть купити землю, тоді як більшість агрохолдингів ущерть наповнять свої земельні банки». «Ціна в три чи п’ять доларів за гектар для них комфортна. Але подивіться на Польщу та інші країни — там вартість землі в кілька разів більша. Тобто українські холдинги куплятимуть цю землю, щоб спекулювати», — говорить Розвадовський, ніби полемізуючи з прем’єром України, який вважає, що земля має бути дешевою.
Натомість екс-міністр агрополітики України, а нині голова громадської організації «Інститут аграрної політики» Ігор Швайка переконаний, що відповіді на стратегічні запитання щодо землі (у чиїй вона власності, на яких правових засадах використовується, хто є її кінцевим бенефіціаром) мають бути якнайпростішими. Він вважає, що земля, як це передбачено Конституцією, належить народові України, тобто вона є розділеною між усіма громадянами країни (як тими, кому вона потрібна, так і тими, кому не потрібна). І той, хто хоче господарювати на землі, має за зрозумілими, встановленими державою правилами взяти землю в користування чи в оренду (довгострокову або з правом родинного успадкування від батька до сина, що відповідає українській традиції) і повинен знати: якщо він уміло господарює, то може й далі вести своє господарство, якщо ж виснажує землю, то держава позбавить його цього права.
Заступник директора Інституту аграрної політики Віталій Падалко далеко не в усьому погоджується зі своїм керівником. Він відзначає, що упорядкування («я боюся слова реформування») земельних відносин в Україні — перезріле питання. І зазначає: за той час, доки ведуться розмови про земельну реформу, відбувається прихована приватизація землі. За даними на 2014 рік, землі (рілля) державної власності за останні п’ять років зменшилися на 526 тисяч гектарів, тоді як площа орних земель приватного сектору зросла на 615 тисяч гектарів. Для розуміння масштабу цих змін науковець нагадує, що рілля всієї Закарпатської області становить 200 тисяч гектарів, а Чернівецької та Івано-Франківської — 300 тисяч.
«Якщо зважати на нинішні ціни та розцінки за переведення одного гектару в приватні руки (десь близько 20 тисяч гривень за гектар), — підраховує фахівець, — то ми маємо 2,5 мільярда втрат на такому латентному процесі передачі земель». На його думку, «забалакування» земельних відносин не зупиняє тих процесів, які все одно відбуваються в нашій державі». Водночас він відзначає, що «в Україні «гуляє» близько 4,5 мільйона гектарів так званої нічийної землі, на якій відбувається «сіре» сільгоспвиробництво». Тільки на невпорядкуванні цих відносин держава щороку, на думку фахівця, втрачає ще близько 4,5 мільярда гривень.
Проте Швайка категорично проти земельної реформи і проти того, щоб земля була товаром. Він розповідає історію Липковатівського аграрного коледжу, якого в один момент за якимись «єнакіївськими, сімферопольськими, джанкойськими та луганськими з донецькими паспортами» позбавили 1200 гектарів землі. «А це означає, — говорить екс-міністр, — що один з найкращих навчальних закладів враз позбувся свого земельного банку, на якому не один десяток років навчалися студенти».
Не менш категорично йому заперечує заступник директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Віталій Саблук: «Оренда, як тимчасове право розпоряджатися земельною ділянкою, це — тимчасові права. За них хтось готовий платити більше, хтось — менше. Але всі платять практично однаково. Який критерій розподілу землі між громадянами, які хочуть працювати на землі?»
Швайка відповідає майже так, як Яценюк: «Земля є в державній власності — раз. Земля залишається у власності громадян, які одержали її під час розпаювання — два. Вихід із ситуації може бути через викуп державою земельних ділянок у цих людей — три. Користування земельними ділянками має забезпечуватися ефективним сільськогосподарським виробництвом і забезпечувати нормальний життєвий рівень на селі — чотири». Він наголошує, що відповідний законопроект невдовзі буде подано народними депутатами від партії «Свобода» до Верховної Ради.
«Народ не згоден. Він вимагає негайно повернути землю в державну власність, земля — не ринковий товар», — чи то заперечує екс-міністрові, чи то схвалює його підхід громадський активіст Олексій Дем’янюк і наголошує, що навколо Києва та інших великих міст вільної землі вже зовсім не залишилося...
