Підрядник IКЕА... із Закарпаття

У селищі Великий Бичків Рахівського району Закарпатської області працює підприємство, яке вже десятиліттями виготовляє меблеву продукцію для всесвітньо відомого шведського бренду IKEA. Зокрема, нині ТОВ «ВГСМ» щомісяця постачає на європейський ринок до 40 тисяч «ікеєвських» кухонних стільців або комплектуючих до них. Шведський концерн забезпечує підприємство як технологічними кресленнями, так і системою транспортування і збуту.

Втім, ряд асортименту ТОВ «ВГМС» — це суто внутрішня продукція, яка, за словами директора компанії Ірини МАЦЕПУРИ, по кишені будь-якому українцю.

ТОВ «ВГМС» — одне з найбільших деревообробних в Україні. Потужності підприємства становлять у двозмінному графіку 60 тисяч кубів деревини на рік, які обробляють 465 працівників, тобто на рік одна людина переробляє 100 кубів. Увечері деревина, а зранку — 300 готових високоякісних стільців, і таким чином за місяць цифра сягає понад 60 тисяч стільців. У планах — розширення потужностей.

Важливо, що підприємство працює за сертифікованими стандартами Лісової опікунської ради FSС (Forest Stewardship Council — FSC) — неурядової, організації, яку було засновано 1993 року в Торонто (Канада) групою екологічних організацій, лісових компаній, трейдерів та лісових профспілок із 25 країн світу заради просування екологічно відповідального, соціально вигідного та економічно життєздатного управління лісами у світі.

Саме тому, вочевидь, пані Ірині прикро, коли в пресі з’являються огульні обвинувачення у варварській експлуатації та винищенні українських лісів. Її підприємство дбає про ліс. Підприємці, які заготовляють деревину в лісгоспі, за традицією, запровадженою в ДП Великобичківське ЛМГ, у якому працює ТОВ пані Ірини, мають і заліснити зрубані ділянки.

В інтерв’ю «Дню» пані Ірина розповіла, що саме, на її думку, є проблемами українських лісів і що «підриває» галузь більше, ніж «сокира лісоруба».

— Які зміни відчули ви після запровадження мораторію на експорт лісу-кругляку із України?

— На початку мораторій передбачав тимчасову, на десять років, заборону вивозити за межі митної території України необроблені лісоматеріали: деревні породи (крім сосни) — із 1 листопада 2015 року, деревні породи сосни — з 1 січня 2017 року. І вже зміни цього року забороняли експорт будь-якої деревини.

Запровадження мораторію — це була відповідь на ажіотажний попит на деревину на внутрішньому ринку. Державне агентство лісових ресурсів України не змогло відреагувати на виклики ринку — впорядкувати порядок торгівлі необробленим лісом — і втратило можливість тримати ситуацію під контролем. Натомість Верховна Рада України відреагувала ухваленням рішення про заборону експорту. Тобто ніхто проблеми лісової галузі й деревообробки не розглядав, а прийняли найпростіше рішення — заборонити, а там подивимося.

Підприємства Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства експортували до 2015 року переважно хвойну сировину, а з 2016 року взагалі не здійснюють експортних операцій. Приватні підприємства області здійснюють більш глибоку переробку деревини і не експортують необроблених матеріалів. Тому мораторій не здійснив особливого впливу на нашу сировинну базу. Звичайно, ми бачили ешелони деревини, яка йшла на кордон з інших областей. І візуально багато цього кругляка було діловою деревиною. Однак це питання до відправників цього лісу, обласних управлінь лісового господарства, які видавали сертифікати походження, а також до митниці та інших державних структур.

— Ви вважаєте крок із запровадження мораторію правильним? Чому?

— Лісова галузь, як і велика частина держави, живе в моделі розслабленої соціалістичної економіки — ліс росте, так що все гаразд. Однак економіка розвивається, і накопичуються проблеми, які необхідно розв’язувати. Як правило, формулюється відповідна галузева стратегія, яка рамково дає відповіді на актуальні запитання. Проте оприлюднений проект стратегії не дав відповіді ні щодо питань у нашій галузі, ні шляхів їх вирішення.

2014 року відбулися дві події, які розхитали до того більш-менш спокійний ринок сировини. Почав різко зростати курс долара, і запровадили електронний облік деревини. З одного боку, з’явилися досить великі доходи, зумовлені тим, що переробники здебільшого є експортерами; валютні прибутки начебто зростали, а ціни на ліс росли значно повільніше. З другого боку, електронний облік деревини зробив крок до впорядкування відпуску лісу. Ті підприємці, які розробляли лісосіки, втратили доступ до його надлишків — відповідно заробітку і захотіли компенсувати ці суми хоча б елементарною переробкою лісу. Також новина про те, що в деревообробці є можливість заробити, моментально залучила місцеві інвестиції — люди, які раніше ніколи не мали жодного стосунку до лісогосподарської діяльності, почали тут бізнес. У результаті в області з’явилось понад 300 — 400 нових підприємців, які придбали якесь обладнання і захотіли заробляти. Гадаю, приблизно така ж ситуація склалася й в інших областях.

Вся деревина реалізується на торгах, на яких в області було приблизно 100 учасників, а за разом 2014 року їх стало 500. Лісу стало катастрофічно не вистачати, великі підприємства-переробники залихоманило. Одна річ, коли ти торгуєшся за сировину з десятком важковаговиків, і друга — коли долучається ще сотня-друга підприємців, які вважають, що необхідно купити хоч що-небудь, а потім «викрутитися». Виникли соціальні конфлікти: дрібні підприємці, які за рік переробляють стільки, скільки підприємства за декілька днів, зрозуміли, що треба покидати ринок, але ще використовували можливості зекономити: спрощена система оподаткування, необлікована робоча сила, переробка низькосортної деревини, крадіжки лісу. З іншого боку, законодавчо великі й малі підприємства мають однаковий обсяг прав у доступі на сировинний ринок. Але підприємство при глибокій переробці деревини платить по 500 грн податків із метра кубічного деревини, а підприємці — 20 грн.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«Держава, або її уповноважені органи, не змогли дати відповіді на ці запитання, які тягнуть за собою ще багато інших, і вчинили саме так, як змогли — запровадили мораторій. Хоча з різних інтерв’ю державних керівників є розуміння, що ситуація не забута, але механізму її регулювання ще запропонувати ніхто не може. Моя думка: лісам може допомогти роздержавлення. Але коли я це оприлюднюю, то в коментарях звучить: ви ще й повітря приватизуйте. Однак право приватної власності на ліси у світі є, і виглядають вони набагато якісніше порівняно з нашими. До речі, тема якості лісів практично не порушується в пресі, хоча падіння виходу ділової деревини на користь дров’яної — очевидне.»

Проблема була також у тому, що всі усунулися від регулювання ринку: біржа вважала, що в перебігу торгів встановиться справедлива ціна, продавці-держлісгоспи раділи додатковим прибуткам і росту цін. Початківці гнали ціни в небо, ще не розуміючи, що немає рації купувати ліс дорожче, ніж ти можеш продати вироблену продукцію.

Але цього не досить — вторгувати ліс на біржі, його необхідно отримати від держлісгоспу. Є такий місцевий жарт: ліс, куплений на аукціоні, — відрубаний від неба, а його ще треба відрубати від землі. Тут є друга проблема, від розв’язання якої Державне агентство лісових ресурсів усунулося також, а саме: ціна на розробку лісосік. Інтернетом гуляють фото лісового апокаліпсису: суцільні вирубки, розірвані ґрунти й інші картинки, які жахають людей. До слова кажучи, про візуалізацію: ніхто не каже, що на бойні дуже естетично, але м’ясну продукцію спокійно їдять. Натомість лісосіка — це та сама бійня, де вмирає ліс або його вбивають, але чомусь всі хочуть вироби з деревини.

Перед підприємствами, які займаються розробкою лісосік, і лісгоспи, і екологи ставлять питання про ощадливі методи заготівлі. Але все впирається в одне питання — вартість заготівлі. Лісгосп у Закарпатській області згоден платити за 1 кубометр заготовленої деревин приблизно 380 грн. За ці гроші необхідно за допомогою екскаватора побудувати волок (допоміжну лісовозну дорогу в лісосіці), заплатити лісорубам за роботу, а в гірських важких умовах роботи на великих схилах не має бути низької заробітної плати, тоді як лісоруби отримують у межах 100 грн за один кубометр деревини, а до цього потрібно сплатити податки із заробітної плати, а є ще витрати на дизельне пальне, на придбання й ремонт техніки — бензопил, тракторів і повітряно-трелювальних установок, витрати на спецодяг та інші засоби захисту.

Але держлісгоспи дуже важко збільшують ціни на заготівлю, у них державне завдання: не допустити зменшення податкового навантаження, тобто мати малі затрати. Тому вартість заготівлі в державі коливається від 120 до 400 гривень за один кубометр. Доки буде така вартість, ми будемо лякати одне одного потворними фото з лісосік. А якщо в когось вартість менша, ніж 300 грн, то з лісосіки надходитимуть нижчі сорти деревини, аніж насправді, і потягнеться ниточка порушень.

Держава, або її уповноважені органи, не змогли дати відповіді на ці запитання, які тягнуть за собою ще багато інших, і вчинили саме так, як змогли — запровадили мораторій. Хоча з різних інтерв’ю державних керівників є розуміння, що ситуація не забута, але механізму її регулювання ще запропонувати ніхто не може. Моя думка, що лісам може допомогти роздержавлення. Але коли я це оприлюднюю, то в коментарях звучить: ви ще й повітря приватизуйте. Однак право приватної власності на ліси у світі є, і виглядають вони набагато якісніше порівняно з нашими. До речі, тема якості лісів практично не порушується в пресі, хоча падіння виходу ділової деревини на користь дров’яної — очевидне.

— Чи знайомі ви з дослідженням британської аналітичної організації щодо участі великих західних компаній-брендів у контрабанді лісу із України? Що, на вашу думку, в ньому важливо?

— Дослідження — ту його частину, що публікувалася в пресі, я читала. Звучить непереконливо: набір матеріалів із преси та оповідок небайдужих людей. Нас неодноразово викликає прокуратура, бо люди звертаються туди, що неправильно вирубують ліс, не той ліс, не так це роблять і ще десятки різних звернень. Порушуються кримінальні справи, вимагають матеріали. Наша біда в тому, що чомусь вважається, що ліс не можна вирубувати, а якщо його вирубають, то це незаконно. Таке враження, що ці небайдужі люди і склали основу для дослідження.

До речі, найкращі матеріали, які мені доводилось читати про ліс та його проблеми, належать М. Ю. Попкову — автору доповіді у Світовому банку. Це виглядає набагато більш академічно і доказово, аніж те, що написала Earthsight.

— Чи відчуваєте ви як виробник тиск «тіньового ринку» деревини на вашу діяльність? Як багато сьогодні в Україні, на вашу думку, підприємств працюють на «сірій» деревині? Чому?

— Наше підприємство виготовляє всю продукцію на експорт, і кожен перероблений кубометр деревини потрібно підтверджувати первинними документами. Тому з тим, що називають «тінню», ми не перетинаємося. Хоча, за моїми спостереженнями, я б не сказала, що це якісь незвичайні цифри, десь халатність, десь зловживання, але в таких обсягах, як пише преса, — не думаю. У будь-якому разі, зараз усе суспільство ловить лісівників: досліджуються вирубки, правильність відведення лісосік, перевіряються машини, які перевозять ліс — і що? Де не де зловлять машину без чіпів електронного обліку, і одного разу це крадіжка, а другого — розрядилась батарейка у обліковця в обліковому комп`ютері, документи є, а чіпи не прикріпили...

Більше проблем створює не тіньовий ринок переробки деревини, а необлікована робоча сила на підприємствах. Не поодинокі випадки, коли у нас звільняється працівник із зарплатою у 8—12 тисяч і йде туди, де зарплата — 4 тисячі, а решта — в конверті й без податків.

Зауваження Earthsight взяті з публікацій у пресі:

1. «Із України до країн ЄС імпортується більше незаконної деревини, аніж із будь-якої іншої країни світу, і більше, аніж із країн Латинської Америки, Африки та Південно-Східної Азії, разом узятих», — яка методика розрахунку? Що таке незаконна деревина? Кожен кубометр лісу, що перетинає кордон, повинен мати сертифікат походження. Інша річ, що на ділову деревину написали дрова, але це не робить ліс незаконним».

2. «Згідно з висновками Earthsight, під час дії мораторію на вирубування лісу в обхід не лише національного законодавства, а й регламентів та сертифікацій ЄС, український ліс вирубують і вивозять такими темпами, що за чотири роки його експорт до країн ЄС зріс на 75%, перевищивши позначку в мільярд євро за 2017 рік», — я думаю, що це сума експорту за якимись товарними позиціями й неузгодженості у стандартах лісу України та ЄС, та ж композиція «діловий ліс — дрова».

3. «Наші відомості свідчать про те, що сотні державних компаній беруть участь у систематичному, свідомому порушенні широкого кола правил під час заготівлі лісу» — в державі близько 300 лісгоспів, так що було б цікаво ознайомитися з документальними підтвердженнями та якоюсь академічною розшифровкою цього твердження. Можна сказати так: перевірками природоохоронного законодавства в кожному держлісгоспі встановлені ті чи інші порушення, або перевірками податкової інспекції на кожному підприємстві виявлені порушення, або в кожному автобусі не дають квитків пасажирам. Наскільки це інформативно і про що свідчить?»

4. «За даними експертів, майже 60% вирубок порушують встановлені українським законодавством обмеження, найчастіше — під надуманим приводом санітарних рубок» — санітарні рубки, з моєї точки зору деревообробника, а не лісівника, є тією останньою барикадою, куди відступило лісове господарство з сукупністю своїх проблем. З одного боку, санітарні рубки є необхідністю з огляду на хвороби лісу, збільшення вітровалів і заходи з оздоровлення лісів. А з другого — там же й міститься маса проблем господарювання. А все разом дає багато інформаційних проблем та різке збільшення виходу дров’яної сировини».

5. «За даними Earthsight, навіть якщо лісогосподарські підприємства продають деревину не безпосереднім чином, а відповідно до закону — на аукціонах, ті часто проходять непрозоро, і велика частина продукції, як наслідок, потрапляє на «тіньові» лісопилки, яких, за оцінками дослідників, в Україні вже понад 12 тис.».

«Саме там із «санітарного» лісу виробляють пиломатеріали на експорт, і в такій кількості, що, за даними дослідження, експорт пиломатеріалів перевищує їхнє легальне виробництво у країні на 75%», — ця теза промовисто характеризує сукупність тих проблем, які терміново необхідно вирішувати: про новий порядок торгівлі деревиною, про «тіньові лісопилки», а це тисячі дрібних підприємств, на яких працюють десятки тисяч або непрацевлаштованих, або на мінімальній зарплаті працівників, і всі бояться це порушити, бо це соціальна напруженість і завищена вартість не дуже якісного лісу, — тому й беруть підприємці нижчі сорти будь-якими способами, бо ціни експорту практично не змінюються і вже майже немає заробітку. І дивна фраза, що виробництво на 75 % перевищує експорт — це про що ведуть мову дослідники? Це не про легальність виробництва, а про те, що товарну продукцію випилюють із техсировини, балансів і дров. Це не є нелегально, це один із показників незбалансованості роботи галузі».

6. «За даними Earthsight, світові компанії Egger, Kronospan і Swiss-Krono, International Paper, Mondi, Lenzing та інші прямо чи опосередковано купують сировину під час мораторію», — бізнес працює в тих умовах, які є. Можна експортувати лише паливну деревину — і це буде паливна деревина, хоч би якою вона була насправді. Тут питання і різниці в стандартах, і багаторічних напрацьованих контактів, і того, що ліс державний, а вигода персональна. Теза Earthsight, що до ЄС надходить не лише незаконно вирубана, а й незаконно експортована деревина, в тому числі і той самий ліс-кругляк, експорт якого в Україні під мораторієм, — звучить дуже промовисто, але не знайде документального підтвердження: вирубка лісу документується великою кількістю супровідних документів, так само як і експорт неможливо здійснити без документів на походження лісу; відтак той інспектор, який дав довідку на діловий ліс як на дрова, також матиме обґрунтування цієї позиції».