«План Маршалла» для України
Про акціонування землі на користь усіх без винятку дорослих громадян
Розглянувши усі наявні на сьогодні варіанти «Плану Маршалла» для України, можемо констатувати, що практично жоден із них не торкається фундаментального питання — питання ще не розпайованої землі — головного не лише економічного, а й фінансового і навіть геополітичного ресурсу країни. На сьогодні усі списи щодо цього ламаються навколо питання: знімати чи зберігати мораторій на продаж землі. Це — абсолютно хибна альтернатива, перед якою нас поставили як прихильники, так і противники мораторію. На користь збереження мораторію можемо сказати лише одне: він допоміг зберегти ресурс як основний капітал для населення, а не розбазарити його за безцінь. Але й вічно жити за цим мораторієм також не можна, треба рухатися вперед. І негайно.
Земельне питання потребує справедливого і водночас ринкового розв’язання. Вихід полягає в розробці закону про акціонування землі на користь усіх без винятку дорослих громадян України.
За даними експертів, загальна площа сільськогосподарських угідь в Україні становить на сьогодні 60,35 млн га — за цим показником наша країна посідає перше місце в Європі. Під мораторієм, тобто нерозпайованої землі — приблизно 40 млн га. Реальна кількість населення після анексії Криму та окупації частини території Донбасу також становить приблизно 40 млн людей. Кількість громадян дорослого віку ще менша — на сьогодні це приблизно 33 млн людей. Таким чином, простий підрахунок показує, що коли громадянам дорослого віку надати акції з правом власності на 1 га землі, то в розпорядженні держави залишиться в резерві ще приблизно 7 млн га — для покоління, яке розпочинає доросле життя, а також тих, і це дуже важливо, хто рано чи пізно повернеться в Україну після окупації та анексії територій. Відтак, одним лише цим вольовим актом кожен українець із жебрака, відчуженого від головного природного ресурсу, перетворюється на його власника. Водночас слід констатувати, що вже сьогодні уряд приторговує українською землею без будь-яких законних на те підстав — як відомо, прем’єр-міністр Яценюк анонсував виставлення на торги 1 млн га землі.
Постає питання, яка вартість 1 га української землі? На жаль, сьогодні офіційних даних немає, бо немає прозорого ринку. Натомість функціонує тіньовий. Експерти стверджують, що на чорному ринку український чорнозем торгується за ціною в 1 тисячу доларів США за гектар, тоді як менш родюча польська земля на прозорому ринку коштує аж 10 тис. доларів США! Якщо оцінити вартість нашої землі навіть за польським стандартом, то кожна українська земельна акція потенційно коштуватиме щонайменше, а то й більше ніж 10 тис. доларів, а увесь ресурс акціонованої землі на вільному ринку дорівнюватиме у грошовому еквіваленті щонайменше 400 млрд доларів. Нагадаємо, що експерти Агенції модернізації України оцінюють витрати на модернізацію країни у 300 млрд доларів. Ті ж, хто хочуть вже сьогодні торгувати землею, розраховують на надходження до бюджету, в кращому разі, якихось 30–40 млрд.
Акціонувавши землю під іменні акції, народ України на рахунках спеціально створеного Земельного банку акумулює колосальний фінансовий ресурс через вільний продаж землі Банком, кошти від якого надходитимуть на приватні рахунки акціонерів. Одержані кошти слід направити на інфраструктурні проекти, високотехнологічні виробництва, переозброєння армії, якість освіти і медицини, спорт.
Йдеться, зрозуміло, лише про загальну схему. Звичайно, тут одразу постають питання технічного характеру, а саме: яким чином власник земельних акцій зможе розпоряджатися своїм активом? Щоб не сталося так, як із приватизаційними сертифікатами, які були скуплені-продані за безцінь, влада — парламент і уряд — повинні розробити відповідну нормативно-правову базу.
Ми не будемо вдаватися у деталі цього механізму — він не є складним. Концептуально йдеться про те, що акціонер на договірній основі на певний термін передає право розпоряджатися своїм активом спеціалізованому акціонерному Земельному банку, який від імені усіх власників виступає учасником фондового ринку. Головна мета — акумулювати фінансові ресурси на модернізацію країни. Якщо за ринковою ціною землю купуватимуть українці — на здоров’я, іноземні інвестори — ласкаво просимо. Держава лише повинна контролювати використання земельних ресурсів за цільовим призначенням, дотримання екологічних стандартів та регламентів. Одержаний таким чином фінансовий ресурс буде скеровуватися на розвиток сучасних високотехнологічних виробництв, що потребує розвитку сучасної освіти, підвищення рівня та якості життя, ліквідацію такого дикого у ХХI столітті явища, як бідність.
Власники акцій на землю одержують кошти від реалізації ресурсу — вони надходять на їхні рахунки. Водночас держава укладає з кожним угоду про відмову від зняття відсотків щонайменше на п’ять років для людей похилого і старшого віку, десять років — середнього і понад десять років — молодшого віку. Акумульовані кошти йдуть на відродження України — це всі від малого до старого повинні розуміти. В історії деяких країн, наприклад Кореї, були випадки, коли для порятунку країни у банки здавали навіть сімейні реліквії та інші коштовності, а тут нічого жертвувати непотрібно. Відтермінування сплати за відсотками може розглядатися як своєрідна плата за одержану акцію.
Пізніше акціонери зможуть забрати свої відсотки, але тіло кредиту — тут власник акції виступає, по суті, кредитором держави і себе одночасно — залишається в Банку. Акції передаються у спадок або ж у разі відсутності спадкоємців чи заповіту поповнюють або державний бюджет, або спеціальний фонд. Таким чином українці назавжди вирішують проблему бідності, бо в них завжди є рахунок у Банку, який залишається там стільки, скільки в цьому буде необхідність і зацікавленість держави і громади. Економіка поступово насичується фінансовими ресурсами, добробут людей зростає, гривня зміцнюється — «План Маршалла» для України починає діяти виключно і завдяки українським ресурсам. Захід може допомогти нам якісними експертизами і консультаціями, а головне — відтермінувати бодай на десять років сплату відсотків за кредитами, взятими безвідповідальними політиками попередніх років. Це і буде внесок західних партнерів у «План Маршалла» для України.
