Поле... миру

Вважається, що всі війни закінчуються миром. Цю прописну істину якось навіть незручно оскаржувати. Проте будь-який історик може без зусиль назвати десятки народів, назавжди зниклих з обріїв у результаті воєн. Чому ж одні етноси (і не лише ті, що зазнали поразку, але й, як їм здавалося, героїчні) переставали існувати, а інші, зокрема й ті, що не раз відновлювали з попелу свої міста і поселення, дожили до наших днів і процвітають? Історикам ще належить відповісти на це питання. Але в порядку гіпотези можна передбачити: вижили якраз ті, хто розумів, що війни мають закінчуватись. І не безплідною пустелею, в якій немає місця ані переможеному, ані переможцю, а саме миром, що відкриває можливості для праці та оновлення.

Схоже, така філософія близька учасникам ініціативи «Відновлення Донбасу», що крок за кроком веде копітку роботу, спрямовану на реінтеграцію зруйнованого війною індустріального краю. Черговим таким кроком стало соціологічне дослідження, проведене в партнерстві з компанією TNS Ukraine (опитано 2000 респондентів віком від 18 років), «12 кроків до миру: економічні наслідки воєнного конфлікту на Донбасі».

Як повідомила, розповідаючи про результати дослідження, керівник ініціативи Олена Петряєва, на ринку праці України, і особливо на Донбасі, склалася критична ситуація. Рівень безробіття в країні досяг 9%. Серед молоді безробітних 23%. На одну вакансію вже претендують до 19 чоловік. На початок року на обліку в центрах зайнятості було зафіксовано 700 тисяч осіб. З них за перший квартал працевлаштувалися лише 120 тисяч. Саме безробіття змушує людей залишати країну. Як не дивно, дослідження показало, що найбільше бажаючих це зробити на заході і півночі України, і найменше — на територіях, не контрольованих українською владою. Так, ці території нелегко залишити. Та все ж, чи не свідчить прагнення людей навіть у найскрутніших умовах триматися за свою землю про перспективність і бажаність реінтеграції?

Дослідження виявило і ще один важливий чинник, який вселяє певний оптимізм. Опитуваним було запропоновано ранжувати декілька напрямів для можливого економічного прориву в Україні. І опитані, включаючи мешканців тимчасово непідконтрольних територій, виявили дивовижну одностайність (62% мешканців України і 51% мешканців так званих ДЛНР), поставивши на перше місце сільське господарство, а за ним — важку промисловість, інформаційні технології та туризм. З такою думкою можна сперечатися. Економісти підкреслюють, що будь-яка країна, зокрема й Україна, може досягти успіху лише в тому разі, якщо в ролі пріоритетних просуватиме галузі, які приносять найбільшу додаткову вартість. Але в цьому випадку можна відкинути сенс відповіді. Куди важливіше те, що і на сході країни, і в решті регіонів люди пов’язують свої надії з українською землею, на якій народилися і виросли і за яку, схоже, мають намір триматися.

На жаль, цей чинник дослідники, як виявляється, недооцінили. Коментуючи відповідні цифри, старший менеджер Департаменту якісних досліджень компанії TNS Ukraine Вікторія Плужник сказала: «За останні два роки не було економічного прориву, навпаки, економічний стан погіршився. Щоб ситуація змінилася, потрібні кардинальні реформи і зміни. Те, що зроблено, лише їх видимість. Насправді триває деіндустріалізація. Україна перетворюється на сировинну державу, і влада не пропонує жодних рішень, щоб цю ситуацію змінити».

Серед чинників, що негативно впливають на інтеграційні настрої на Донбасі, дослідники звернули увагу на труднощі в створенні єдиного інформаційного поля і відсутність повноцінного доступу до українських ЗМІ у громадян, що проживають в окупованих районах Донбасу. Тут лише 67% опитаних мають доступ до українських телеканалів завдяки наявності супутникових тарілок або Інтернету. Учасники обговорення вважають, що роботу в цьому напрямі потрібно актуалізувати. На думку директора Інституту економіки НАН України, академіка Олександра Амоши, «необхідно постійно оцінювати перебування інформаційного поля на непідконтрольній території». «Наявність рублевої зони, економічна блокада, труднощі переїзду і відсутність повноцінного інформаційного супроводу, — говорить він, — призводять до того, що Донбас може віддалятися від України».

Втім, це припущення в ході дослідження підтверджувалося далеко не повністю. Особливе місце в ньому займали фінансові питання. Адже ніхто, окрім наших громадян, не візьме на себе працю з підняття Донбас. А де взяти гроші, чи готові ми при цьому чимось пожертвувати? Відповіді на ці питання також продемонстрували схожі підходи всіх громадян України, незважаючи на місце їхнього мешкання. Людям сьогодні важко. 87%  опитаних жителів України не відчули на собі реформи в податковій сфері, а 59% сказали, що ці реформи не сприяють розвитку малого і середнього бізнесу. Більшість опитаних (31% по Україні і 29% у регіонах АТО) зазначили, що податки виросли, і платити їх стало важче.

«Згідно з дослідженням, 90% респондентів у зв’язку з цим не готові на додаткові податки і збори, які можуть бути направлені на відновлення інфраструктури Донбасу», — розповіла експерт з питань оподаткування Марина Дєдушева. Крім того, за її словами, зараз в Україні на 90% скоротилася кількість підприємців, а реальний національний ВВП зменшився на 12%. Дєдушева бачить можливість реінтеграції Донбасу на шляху створення і розвитку індустріальних парків і парків високих технологій. А для оздоровлення економіки України пропонує зменшити ставки основних податків, що приведе до зниження собівартості товарів і зростання сімейних бюджетів українців. Дєдушева почала говорити і про компенсатори бюджетних втрат, але цю її думку модератор перервав, пославшись на регламент.

Підбиваючи підсумки обговорення, Петряєва зауважила: «На сьогоднішній день ми чітко розуміємо, що уряд не має жодного плану, програми і навіть ідей для послідовних дій, спрямованих на відновлення зруйнованого регіону. Війна рано чи пізно закінчиться, і Україні потрібно бути готовою до відновлення інфраструктури Донбасу. Цю роботу треба починати вже зараз. Мета нашого дослідження — дати органам влади інструмент для відповідних перетворень».