Потрібне нове покоління селян

На цьому тижні в Києві розпочне роботу третій з'їзд Української асоціації аграрних інженерів. Про що там буде мова? Вдумаймося в таку цифру: нині через брак техніки ми втрачаємо на гектарі по тонні зерна — всього в масштабах України не менш як на мільярд доларів. Яка економіка витримає таке марнотратство?! Вихід — у відродженні сільгоспмашинобудування, у закупівлі відповідної техніки за кордоном. Але водночас маємо подбати й про механізаторські кадри. Нині на селі поступово повертається повага до інженерів і механізаторів. Адже складна сільськогосподарська техніка, в тому числі механізовані комплекси для тваринницьких ферм, потроху пробивають собі дорогу. Хто дасть їм раду? Дуже часто грамотних фахівців на селі для цього не знаходиться.

До роздумів і практичних дій у цьому напрямi керівників Великобагачанського району Полтавської області спонукала відсутність механізаторів. Хоч і з великими труднощами, але техніка в господарства починає надходити, а експлуатувати її нікому. У Великій Багачці товариство аграрних інженерів спільно з викладачами Полтавського аграрного університету створило центр практичного навчання молоді механізаторських професій. А безпосередньо у селах, як вважають фундатори центру, проблему професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл можна вирішувати на базі міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, які треба оснастити сучасною технікою. Так молодь оволодіватиме однією або кількома сільськими професіями.

А починається ця проблема з того, що нікого нині не турбує доля сільської молоді, для якої нині відкрито лише два шляхи: або в місто, далеко від батьків і звичного середовища, або до горілки, яка нерідко стає на селі єдиними «ліками» від безробіття і безвиході. Цій проблемі не приділяють увагу навіть молодіжні ЗМІ. Все це призводить до того, що професія механізатора перестала бути престижною, а сільськогосподарська техніка використовується неефективно, технологія вирощування та збирання сільськогосподарських культур не витримується, і, перш за все, через відсутність висококваліфікованих механізаторів. Це визнає і міністр освіти та науки Станіслав Ніколаєнко. Але ж цього замало. Треба щось робити.

Нині головну увагу зосереджуємо на комп'ютеризації шкіл, доступi до Інтернету і зовсім забуваємо про те, що школярам треба пришеплювати трудові навички. Трудове виховання взагалі випало з шкільної програми. А хто ж підніматиме економіку? Хто оброблятиме поля, вирощуватиме і збиратиме урожай? Навряд чи до цього долучиться коли-небудь міська молодь. Її і на завод сьогодні не затягнеш.

Як же побудувати систему навчання механізаторській справі? Гадаємо, треба всіляко зміцнювати зв'язки загальноосвітньої школи на селі з небагатьма діючими сільськими професійно-технічними училищами, яких у країні нині лише 27. Йдеться також про створення територіальних центрів на базі економічно міцних училищ, таких як згаданий центр у Великій Багачці, а також у Погребищах (Вінницької обл.).Останній — сучасний навчально-виробничий комплекс з усіма необхідними лабораторіями, кабінетами, устаткуванням, майстернями, механізованим током, закритими боксами для зберігання техніки, спортивним залом, їдальнею, гуртожитком. Практичних навичок вихованці набувають завдяки міцній матеріально-технічній базі. Тут 22 трактори, 14 автомобілів, 2 автобуси, 5 комбайнів, два бурякозбиральних комплекси, набір меліоративних машин і причіпного сільськогосподарського інвентаря. Училище має 175 гектарів власної орної землі. При ньому створено навчально-виробниче товариство, у розпорядженні якого ще 800 гектарів. Обробляючи землю, вирощуючи різні сільськогосподарські культури, вихованці набувають знань і досвіду, максимально наближених до реальних умов товарного виробництва. Учнів набирають на підставі угод з роботодавцями, завдяки чому понад вісімдесят відсотків випускників працевлаштовуються у сільськогосподарських підприємствах різних форм власності. Тут працюють досвідчені викладачі і майстри, інструктори. На жаль, таких закладів в Україні небагато, хоча професійне навчання молоді і міста, і села слід би розглядати як важливу загальнодержавну справу. До неї варто було б підключити і агрофірми, які зацікавлені у підготовці механізаторських кадрів, і промислові підприємства. Не може стояти осторонь також і місцева влада.

Хороший досвід накопичено в Новопокровській гімназії-інтернаті Солонянського району Дніпропетровської області. Понад 40 років ця школа надавала своїм випускникам не тільки середню освіту, а й професії трактористів-машиністів широкого профілю і водіїв. У сільське господарство після закінчення цієї школи пішли шість тисяч хлопців і дівчат, причому не безрукими неуками, а кваліфікованими механізаторами. Школа має 50 гектарів власної і 114 гектарів орендованої землі, три трактори, чотири автомобілі. Однак і тут є проблема. Всі хочуть найняти кваліфікованого фахівця, але ніхто не хоче фінансувати його підготовку — нехай платник податків кишені витрушує. Роботодавець має врешті зрозуміти, що кадри з неба не падають. Потрібно допомагати їх готувати. Тим більше, що нині скрізь застосовуються нові технології. Однак, якщо навчальний процес організовано погано, то молоді спеціалісти приходять на виробництво і не можуть працювати за новими технологіями. А значить, дешевше відразу правильно навчати в училищі, ніж потім переучувати.

На жаль, про великий попит на професії аграрного профілю поки що говорити зарано. Надто довго й старанно «реформувалося» наше село. Але незабаром — вступ до СОТ. Треба буде відкривати ринки для зарубіжних виробників. Чи витримаємо ми тоді без молодих кваліфікованих кадрів жорстку конкуренцію? Для цього потрібне нове покоління селян — грамотних, професійних, зацікавлених у результатах своєї праці. І добре, що ще чудом збереглися оті 27 СПТУ аграрного профілю. Та чи готові вони отримати нове соціальне замовлення? Лише два відсотки iз 8 тисяч тракторів у СПТУ «молодші» десяти років. Минулого року вiдбулося оновлення цього парку, яке можна вважати проривом: училища отримали 45 тракторів і 10 комбайнів.

Для сільських ПТУ є надзвичайно важливим недавнє визнання їх виробниками сільгосппродукції. Тепер хазяйнуватимуть педагоги та учні у своїх навчальних господарствах краще: теорія — взимку, практика — в хліборобський гарячий час: навесні—влітку—восени. Адже, бувало, затяті буквоїди кукурудзу сіяли в грудні: мовляв, навчальним планом передбачено... Звичайно, випускникам шкіл і СПТУ, особливо — відмінникам, має бути відкритий шлях до вищих навчальних закладів, особливо машинобудівного та аграрного профілю. Це стратегічна проблема.

Без молодих висококваліфікованих кадрів не вирватись селу з темряви. Організація системи виробничого навчання — велика державна проблема. Тож без належного фінансування її не розв'язати. Навряд чи в цьому можна сподіватися на центральни й та місцеві бюджети. Нещодавно (24 січня, №11) «День» розповів нам про те, що американський народ готовий надати українському народові значну грантову допомогу. Приваблює також, що вибір проектів для неї здійснюватиметься на основі справді демократичної процедури, в процесі обговорення в містах і селах України. Тож, вважаємо, що Міністерству освіти та науки слід виступити ініціатором звернення до США з проханням посприяти відновленню і оновленню системи підготовки працівників масових професій для села, а також і для міста, де вже відчувається великий попит на кваліфіковані робітничі кадри. Впевнений, що широкий загал та бізнес і в містах, і в селах підтримає таку ініціативу в процесі громадського обговорення. Вкладаючи гроші у нашу молодь, ми гарантуємо країні, нашим нащадкам світле майбутнє.