Потрібно «300 спартанців»

Прикро, але факт: слово «реформа» останнім часом зникло навіть з газетних заголовків. А слово «реформатор» якщо і вживається, то часто-густо в лапках і в принизливому контексті. Спробу реанімувати відповідні поняття в очах українського суспільства зробили Інститут української політики і Столичний клуб. Вони вже вдруге за останній місяць літа винесли на обговорення тему «Україні потрібен реформатор. Хто він і що повинен зробити».

Прикро, що від відповідної очної дискусії ухилилися запрошені на неї представники Адміністрації Президента, Кабінету міністрів і правлячої Партії регіонів. Це, звичайно, слугувало додатковим аргументом для представників опозиції і деяких експертів, переконаних у тому, що жодні реформи в країні не проводяться, а якщо й трапляються, то лише на шкоду народові — на користь олігархів і владної верхівки. Одне слово, влада цю дискусію здала без жодного бою.

Народний депутат (партія «Батьківщина») Олександр БРИГИНЕЦЬ зазначив, що в країні «є президент-реформатор, який сказав, що проводитиме реформи». «Він, як мені здається, постійно ходить і вигадує, яку б це реформу провести, — вів далі народний обранець, — бюджетні, судові реформи проводяться, але це не ті реформи, яких чекає країна. Отже, у нас ситуація, коли є головний реформатор, але немає реформ, необхідних країні.

Бригинець стверджує, що сьогодні говорити «про роботу опозиції в контексті майбутніх реформ» не випадає. Закони, переконаний він, можна лише готувати і вносити, але прийняті вони або взагалі не будуть, або ж у тому вигляді, який прямо суперечить первинному проекту. «А потім влада каже: консолідуймося», — іронізує народний депутат. Навіть консолідацію при голосуванні євроінтеграційних законів, розповідає Бригинець, влада розуміє так, що опозиція заради цього «відмовиться від усіх своїх вимог і підтримуватиме Януковича, аби він лише підписав цю угоду». «Я цілком переконаний, що цього не буде, — наголошує він, — ми хочемо увійти в Європу не просто, аби увійти, а аби ми були такою країною, якою і належить бути європейській державі».

Однозначно за реформи висловився народний депутат від партії «УДАР» Павло РОЗЕНКО. Але при цьому він стверджує, що час для проведення реформ згаяно. «Це не завжди популярні реформи, і сьогодні, на тлі тотального спаду рейтингів влади, на тлі того, що фактично вже стартувала президентська виборча кампанія, про реформи, власне, можна забути, — стверджує екс-заступник міністра соціальної політики в уряді Тимошенко і додає: — Реформаторська риторика на цю тему з боку влади постійно присутня, але ми розуміємо, що це лише риторика».

Проте він вважає, що бажання проводити реформи у влади все ж таки було. «Було затверджено, як на мене, досить цікавий документ — Програму реформ Віктора Януковича. Але програма так і залишилася програмою». «Відсутність виконавців, відсутність, можливо, й політичної волі так і не дали змоги розпочати всі ці реформи», — наполягає Розенко. Водночас Розенко зазначає, що в його партії вважають, що підписання євроінтеграційних угод і ухвалення необхідних законів в українському парламенті, що передує цьому, — «це — цивілізаційний вибір і не привід для торгівлі». «Сьогодні Україна як ніколи є близькою до євроінтеграції і реалізації свого прагнення стати і бути частиною європейської сім’ї вільних народів, — зазначає народний депутат, — і тому всю свою діяльність ми повинні сконцентрувати саме на цьому. Ми сподіваємося, що 3 вересня стане початком євроінтеграційної сесії парламенту». Проте Розенко згоден з Бригинцем: «Ми сліпо не підтримуватимемо і не голосуватимемо за ті законопроекти, які сьогодні вносить влада під маркою євроінтеграційних. Такі речі фільтруватимуться...»

Представник партії «Свобода» народний депутат Едуард ЛЕОНОВ також прогнозує, що політична осінь в Україні пройде під знаком євроінтеграційних законів. Проте Леонов наголошує: «Шахрайські методи є неприйнятними для нас. Ми не закриватимемо очі заради красивого слова євроінтеграція...» І пояснює: «Якби Україна повністю звільнилася від корупції і злочинного владного режиму, то, звичайно, ми могли б собі ще дозволити політ думки, помізкувати над тим, як нам розвиватися. Зараз ми повинні відповідати на виклики часу і підписання угоди про євроінтеграцію сприймаємо як необхідний чинник у цій ситуації, але не у вигляді якогось компромісу, тому що компроміс означає поступки. З нашого боку немає жодних поступок. Ми реалізуємо свої програмні принципи».

Схоже, в українському політикумі, зацикленому на перманентну і нещадну боротьбу з опонентами, далеко не всі розуміють, що країна стоїть на порозі найважливішої з усіх системних реформ, які будь-коли задумувалися і здійснювалися на її території, і що провести її (реформу) без внутрішньої консолідації і компромісів буде надзвичайно складно.

Так, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир ФЕСЕНКО вважає, що наявність реформ і їх якість залежать не від головного реформатора, а від того, чи є в країні реформаторські команди. «Одна людина нічого не зробить, — каже політолог і продовжує: — Я умовно називаю це «проектом 300 спартанців» — насправді потрібно 300 реформаторів». На його думку, для успіху реформ у центральній владі повинно бути саме стільки людей, здатних думати по-реформаторськи і впроваджувати свої думки як управлінці. Такі ж команди Фесенко хотів би бачити і на рівні окремих міністерств і відомств. Його непокоїть, що насправді ні влада, ні опозиція не формують таких реформаторських команд.

Голова правління Інституту української політики Кость БОНДАРЕНКО, виступаючи на засіданні Столичного клубу, ризикнув висловити думку, відмінну від того, яку озвучували народні депутати. «У влади й опозиції намітилося спільне бачення багатьох моментів, пов’язаних з нашим зовнішньополітичним курсом, — сказав він, — є спільна робота в одному напрямі, зник елемент лебедя, раки і щуки». При цьому політолог не побоявся зазначити: «Після підписання (угоди про асоціацію. — Авт.) має бути етап імплементації. Будуть задоволені, невдоволені, буде багато тих, хто вважає цю угоду шкідливою, збільшиться кількість євроскептиків в Україні. Це можна прогнозувати, оскільки через це проходили всі країни». Експерт передбачає, що у всіх політичних партій, представлених в парламенті, немає бачення того, що буде після 30 листопада, коли у Вільнюсі підпишуть угоду України з Європейським Союзом.

Бондаренко пояснює такий свій прогноз тим, що в країні переважають завищені надії на угоду з ЄС. Тому, на його думку, «політичним партіям необхідно замислюватися над коригуванням своїх програм, над своїм баченням того, як працювати в умовах нової дійсності». «Якщо про це не подумає опозиція чи Партія регіонів, то про це подумає Медведчук», — застерігає Бондаренко, певно, натякаючи таким чином на те, що з «євроаскептичних» настроїв може мати користь Росія, яка усіляко перешкоджає євроінтеграції України.