Пріоритети енергетичної безпеки:
...глибоке буріння та нові інвестиції. Але якщо монополістом на ринку й надалі буде держава — на це важко розраховувати, нарікають експерти
Вік документів, що визначають стратегічні напрями розвитку в Україні, навіть за однієї й тієї ж влади, на жаль, недовгий. Не минуло й двох місяців після затвердження українським урядом оновленої Енергетичної стратегії до 2030 року, як довелось визначати ще більш нові стратегеми. Схоже, саме у зв’язку з цим у Національному інституті стратегічних досліджень провели круглий стіл «Пріоритетні напрями реалізації державної політики у сфері забезпечення енергетичної безпеки». Причому один із співробітників НІСД недвозначно натякнув спікерам, що їхні думки і пропозиції будуть доведені до відома вищого керівництва країни.
Пояснюючи актуальність запропонованої для обговорення теми, завідувач відділу енергетичної і ядерної безпеки НІСД Андрій Сменковський зазначив, що йдеться про дотримання відповідних нормативно-правових документів. Як приклад він послався на перипетії газових відносин із Російською Федерацією і наповнення всіх правильних декларацій, що містяться в стратегії, конкретним змістом. Серед основних проблем, що вимагають першочергового вирішення, на круглому столі було названо низький рівень інвестицій в основний капітал підприємств енергетики, повільні темпи покращення їх екологічних параметрів, необхідність виконання зобов’язань, прийнятих Україною в процесі приєднання до Договору про заснування європейського енергетичного співтовариства.
«Україна має одну з найінтенсивніших економік у світі», — так визначив, пославшись на висновок Міжнародного енергетичного агентства, квінтесенцію українських проблем старший консультант відділу енергетичної і ядерної безпеки НІСД Сергій Бєгун. Описуючи рівень ефективності використання енергоресурсів у нашій країні, він зазначив, що енергоємність валового внутрішнього продукту в Україні в 2,2—2,5 разу вища, ніж у середньому в світі. Втрати електроенергії під час її транспортування українськими мережами вищі, ніж у ЄС, удвічі, а втрати природного газу під час транспортування територією України перевищують середню величину цього показника в ОБСЄ в 7,2 разу.
Водночас частка поновлюваних джерел енергії в загальному енергопостачанні країни, за даними Держстату, без урахування великих ГЕС і ГАЕС, не перевищує 1%, тоді як потенціал країни енергозбереження становить 47,6% від поточного енергоспоживання (у грошовому вираженні це 13,4 мільярда євро в цінах 2010 року). Як зазначає Бєгун, це свідчить про те, що при використанні сучасних технологій Україна здатна майже вдвічі скоротити енергоспоживання.
Другий напрям — це поновлювані джерела енергії. Бєгун вибудовує їх рейтинг. Найбільший потенціал мають вітрова енергія й енергія біомаси, далі йдуть енергія довкілля, зокрема, геотермальна, сонячна і мала гідроенергетика. Загальний потенціал поновлюваної енергії в Україні оцінюється, за словами Бєгуна, в 98 мільйонів тонн умовного палива на рік.
Але проблема, за словами фахівця, полягає в тому, що для зниження енергоємності ВВП України на 20% упродовж п’яти років треба 224 мільярди гривень, що пропорційно річному бюджету країни на 2012 рік. А потік іноземних інвестицій в українську енергетику помітно сповільнився. Справа, за словами Бєгуна, ускладнюється ще й тим, що найбільші споживачі електроенергії в Україні «або надто багаті, або надто бідні», що негативно позначається, відповідно, на впровадженні енергозбереження або поверненні інвестицій. Не сприяють прискореному вживанню заходів щодо енергоефективності й екологічні проблеми, що виникають при цьому. Так, на сьогодні найбільшого поширення в країні набули енергоефективні лампочки, які містять ртуть. Але в Україні відсутня система утилізації цих виробів, особливо в домашніх господарствах.
Є чимало проблем і при використанні потенціалу вітрової енергії. Середньорічний коефіцієнт встановленої потужності вітроагрегатів заввишки 100 метрів на узбережжі Чорного і Азовського морів, на Південному березі і в горах Криму, на вершинах Карпат може досягти приблизно 30%. На Донецькій височині, в Приазовській і Причорноморській низовинах цей показник очікується на рівні 14%, на Подільській і Придніпровській височинах — 7%.
З іншого боку, кількість виробленої вітроагрегатами електроенергії залежить від погодних умов і, в разі сприятливих, може вплинути на стабільність об’єднаної енергосистеми країни.
Ще більші проблеми існують в освоєнні мінерально-сировинної бази України. Власне, вони полягають у тому, що нафтогазовою промисловістю видобуто 85% розвіданих запасів нафти і 77% газу. Країна пройшла пік видобутку газу в 1970-ті роки минулого століття. Надалі він тільки знижувався, і сьогодні більшість експлуатованих родовищ перебувають на завершальній стадії розробки. Голова Державної комісії з запасів корисних копалин Георгій Рудько відзначає низьку якість розвіданих запасів. За його словами, за радянських часів за поповнення запасів платили великі гроші, і тому багато про які родовища доповідали на основі дутих цифр. Крім того, близько 100 розвіданих родовищ, відкритих у 1975—2010 роках, мають незначні запаси або розташовані на великих глибинах. Нові поклади, які становлять сьогодні основу для приросту запасів, це, за словами геолога, як правило, околичні зони або набагато глибші, ніж горизонти діючих родовищ.
Як вважає Рудько, для значного і швидкого нарощування видобутку нафти й газу в Україні необхідно відкрити великі і значні за запасами родовища (понад 30 мільйонів тонн умовного палива). Водночас він зазначає, що вони можуть бути розташовані здебільшого на великих глибинах (5—6 кілометрів і глибше) і на нових погано освоєних територіях. Геолог наполягає, що в цих умовах необхідні нові ідеї пошуку корисних копалин. Тоді як сьогодні в країні практично припинилось буріння навіть старими методами. Цим не займається ні «Нафтогаз України», ні «Укрнафта». Реальних успіхів можна очікувати лише від «Чорноморнафтогазу». У зв’язку з цим фахівець, нехай і несміливо, але все-таки ставить питання про приватизацію провідних нафтогазовидобувних компаній країни.
