Про «неймовірний план» Павла Каленича

Коли розпочався процес об’єднання громад, більшість ОТГ прораховували передусім свої фінансові переваги від укрупнення і приєднувалися за принципом «шлюб з розрахунку». Невелике село Мельниківці, що за 25 кілометрів від Немирова, не мало суттєвих переваг, тому вирішило об’єднатися з сусідніми, рівними за статусом, селами — Червоним та Ометинцями, уклавши добровільний «шлюб по любові». Тоді, 2016 року, ніхто не вірив, що три бідних села, які утворили найменшу громаду Вінниччини з населенням у півтори тисячі жителів, зуміють досягти результату. На своїй території вони не мали ні великих заводів, ні фабрик. Єдине багатство громади — це земля. Заручившись підтримкою місцевого фермерського господарства «Роксана — К», Мельниківська ОТГ за останні роки зробила більше, ніж великі та потужні громади.

«Можна сидіти, чекати і нарікати на проблеми, чекаючи манни небесної. Ми ж вирішили діяти по-іншому — згуртувалися і крок за кроком розбудовуємо свою громаду, — розповідає голова Мельниківської ОТГ Олександр ЛЕСЬКО. — 2017 року в Ометинцях завдяки соціально відповідальному бізнесу відкрили дитячий садок «Пролісок», якого в селі не було майже 20 років. Відремонтували дороги, проводимо водогін, встановили понад сотню сучасних вуличних ліхтарів, облаштували автобусні зупинки, придбали шкільний автобус для підвозу дітей. Я можу розповідати багато про те, що нам вдалося зробити. Але ліпше підіть до вчителів, подивіться на заклад, порозпитуйте, і все зрозумієте самі».

АВАНТЮРА, ЯКА ЗБЕРЕГЛА ШКОЛУ

Історія про те, як у Мельниківцях вдалося зберегти школу, заслуговує на окрему публікацію, бо це ще той лайфхак для малих сільських громад. Заклад у два поверхи було збудовано в 1960-х роках, розташований він на території колишнього панського маєтку. Нині в усіх шкільних кабінетах зроблений сучасний ремонт із заміною вікон та дверей, встановлені нові меблі, у користуванні вчителів — чотири мультимедійні дошки, обладнані кабінети фізики, хімії та інформатики. Приміщення опалюється завдяки енергоефективній котельні на твердому паливі. Хоча в селі є газ, громада навчилася рахувати гроші й економити. Територія довкола школи доглянута, освітлюється економними ліхтарями, викладені доріжки з кольорової тротуарної плитки й висаджені барвисті троянди. А ще кілька років тому цю школу хотіли закривати через відсутність внутрішніх вбиралень і малу кількість учнів. На той час їх було лише 29 дітей. Тепер — понад 70.

«Усе, що ми маємо в школі — від ремонту приміщення до оснащення, — власним коштом придбав депутат обласної ради, голова фермерського господарства «Роксана — К» Павло Каленич, який із золотою медаллю закінчив нашу школу. Саме йому ми завдячуємо її збереженню від закриття, — каже директорка Мельниківської ЗОШ Тетяна ЦЮПКА. — Коли 2011 року заклад хотіли закривати, я стукала у різні двері, ніхто не хотів допомогти. З матір’ю Павла Каленича мешкаємо по сусідству, розказала їй про біду, а вона каже: «Подзвони до мого Павла». Сумнівалася, бо ж він давно виїхав із села, але подзвонила. На мій подив, він погодився, хоч на той час у Мельниківцях свого бізнесу ще не мав».

УЧНІ ВРЯТОВАНОЇ ВІД ЗАКРИТТЯ МЕЛЬНИКІВСЬКОЇ ШКОЛИ БЕРУТЬ УЧАСТЬ В ОЛІМПІАДАХ, ПРИ ЗАКЛАДІ ДІЄ «ШКІЛЬНИЙ АНСАМБЛЬ «ДЖЕРЕЛЬЦЕ»

Павло Каленич узяв шефство над школою. Після вбиралень почали капітально ремонтувати приміщення. Від цього дітей у школі не побільшало. Вона залишалася малокомплектною і з року в рік потрапляла до списку тих, які хотіли закривати. Реальна загроза над закладом нависла 2013-го. Тетяна Цюпка пригадує, як на 1 вересня до школи прийшли діти, а на подвір’я заїхав шкільний автобус із району, щоб забрати дітей. Зібралася громада, почали кричати на водія, щоб більше не приїздив. Але питання це не вирішувало — розпорядження з відділу освіту про закриття закладу вже лежало на столі у директора.

«Коли Павло Євгенович дізнався про ситуацію, сказав, що паніка ні до чого, треба шукати дітей. «Де ж їх взяти?» — запитала його я, а він мені: «У мене є план». Це була ще та авантюра: за два дні він придбав у селі шість порожніх хат у нормальному житловому стані, заселив шість багатодітних родин, які погодилися на переїзд із різних районів області. На підйом кожній з них дав по два кабанчики, зерно для годівлі, а ще — по тисячі гривень на дитину. На 10 вересня ми мали у школі вже 45 учнів, а за рік до нас перейшли діти із Червоного. Зараз у школі навчається понад 70 дітей, — продовжує Тетяна Цюпка. — Внесок Павла Євгенійовича у розвиток освіти нашої громади нереально оцінити. Все, що ми маємо у школі, придбано за його кошти. Зараз шефство над школою взяло фермерське господарство «Роксана — К», яке створив Павло Каленич. Люди побачили, як він уболіває за рідне село, і самі запропонували йому господарювати на своїх землях. Можна сказати, що нам пощастило з меценатом».

СПОРТ ЯК СПОСІБ ЗАЦІКАВИТИ МОЛОДЬ

У сільській глибинці, яку Павло Каленич називає поняттям ментальним, діти мають навчатися в умовах, які не гірші за ті, що в міській школі. Учні Мельниківської школи беруть участь в олімпіадах, при закладі діє «Шкільний ансамбль «Джерельце», який виступає на всіх концентрах Будинку культури. У сусідніх Ометинцях діє футбольний клуб «Роксана», який бере участь у змаганнях різних рівнів, а торік молоді футболісти виграли першість у Вінницькому міському чемпіонаті. Усе це посилює любов до малої батьківщини і гордість за неї, каже в. о. старости села Ометинці, тренер футбольної команди «Роксана» на громадських засадах Юрій ЦЮПКА. У його команді переважно хлопці-студенти, котрі приїздять додому на вихідні й завзято тренуються, щоб прославити своє село.

 В СУСІДНІХ ОМЕТИНЦЯХ ДІЄ ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ «РОКСАНА», ЯКИЙ БЕРЕ УЧАСТЬ У ЗМАГАННЯХ РІЗНИХ РІВНІВ, А ТОРІК МОЛОДІ ФУТБОЛІСТИ ВИГРАЛИ ПЕРШІСТЬ У ВІННИЦЬКОМУ МІСЬКОМУ ЧЕМПІОНАТІ

«Ометинці не великі, але маємо школу І—ІІ ступенів, будинок культури, бібліотеку, ФАП, до села є дорога завдяки фермерському господарству «Роксана К». Щоб ви розуміли, раніше між Мельниківцями та Ометинцями була лише ґрунтовка, якою міг хіба що трактор проїхати. До Немирова люди долали 60 кілометрів в об’їзд, Павло Каленич дав наказ, і від Мельниківців до Ометинців проклали п’ять кілометрів дороги через ліс, тепер відстань зменшилася удвічі, — відзначає Юрій Цюпка. — За сприяння «Роксани — К» позаторік у селі відкрили дитсадок, а з 2015 року підтримують місцеву футбольну команду, яка вже виграла кубок району з футболу, а минулого року взяла першість на чемпіонаті у Вінниці. Село має спортивну славну, розвивається. Люди це помічають і більше гуртуються довкола вирішення питань. Уже не треба заманювати їх на толоку, жителі самі організовуються — то дорогу розчистять, то територію біля пам’ятників приберуть».

ТУРБОТА, ЯКОЇ ПОТРЕБУЮТЬ ОДИНОКІ

Мельниківська ОТГ — це приклад того, як, заручившись підтримкою місцевого бізнесу, можна не лише інфраструктурно розвивати територію, а й створювати умови для комфортного проживання літніх людей, яких у селах більшість. Важливо сьогодні давати людям надію, розуміння того, що вони не залишилися на самоті зі своїми турботами, що про них дбають і піклуються, запевняє сімейна медсестра Мельниківської амбулаторії загальної сімейної практики Наталя ШМІГОЛЬ. Щодня вона долає більш ніж десять кілометрів, щоб обійти своїх пацієнтів. Зізнається, що мріє про мопед, бо навантаження щодень збільшується — люди не так потребують того, щоб їм поміряли тиск, як просто поспілкуватися.

«На роботу я добираюся із сусіднього Червоного, а це чотири кілометри туди й назад. На додачу, після чергування в амбулаторії у мене обхід хворих з хронічними недугами, а це ще плюс п’ять-шість кілометрів, — повідомляє медсестра. Раніше в селі діяв ФАП у непристосованому приміщенні, чотири роки тому переїхали у відремонтоване при сільській раді. Тепер тут центр надання адміністративних послуг, амбулаторія та сільрада — три в одному. Маємо всі умови для роботи. У кабінеті прийому пацієнтів, маніпуляційній, денному стаціонарі нові меблі, обладнання, холодильники. Є гаряча вода, душова кабіна, внутрішній туалет. До складу амбулаторії належить стоматологічний кабінет, обладнаний сучасною установкою, рентген-апаратом.

На прийомі працюють дві чергових медсестри: сімейна та дільнична. Лікар приїжджає відповідно до графіка із сусіднього Райгорода. Веде прийом у Червоному, Ометинцях і Мельниківцях. Люди вже знають, що на огляд до лікаря потрібно записуватися. Знають, що ми безоплатно робимо кардіограму, міряємо тиск, перевіряємо цукор, робимо щеплення. Знають, що про них є кому потурбуватися, а це важливо, особливо для одиноких людей пенсійного віку».

ТУРИЗМ ЯК ШАНС СТВОРИТИ РОБОЧІ МІСЦЯ

Зараз предметом міркувань та планів громади є розвиток зеленого туризму. На території ОТГ понад сотню гектарів історико-культурних земель. У прадавні часи гориста місцевість сприяла поселенню тут найдавніших людей. Свого часу було виявлено три прадавніх городища: одне в Мельниківцях, друге недалеко від села в напрямку до Райгорода, а третє на кордоні сіл Червоне і Мельниківці. Під час археологічних розкопок 1967 року, які проводив доцент тоді ще Вінницького педагогічного інституту Павло Хавлюк, були знайдені п’ять срібних сережок і чотири демонетизованих диргеми, що використовувались як підвіски. На підставі знахідок городище було датоване X століттям. Усі ці знахідки зберігаються в обласному і столичних музеях, але місцеві жителі мають у своїх коморах чимало артефактів і старожитностей, які зносять у музейні кімнати, що створені в Мельниківцях та Червоному. Крім цього, громада має 1,7 тисячі гектарів лісу й каскад ставків. Один із них, панський, віддала в оренду ФГ «Роксана — К». Там планують створити зону для туризму й відпочинку. А в центрі села вже завершили облаштування невеликого готелю та кафе на 80 місць.

«Усе своє життя я живу в селі, працюю на землі, і в місто мене зовсім не тягне... Мій прадід був розкуркулений, 1989 року реабілітований. Батько все своє життя пропрацював на землі механізатором, бригадиром тракторної бригади, а мати — акушеркою. Я знаю про проблеми сільських людей, бо живу разом з ними. Коли помічаю, що люди гуртуються, хочуть розвитку для своєї громади, то маю їм допомогти, бо якщо ми хочемо, щоб села не пропали, треба їх підтримувати, — відзначає відомий на Вінниччині господарник і давній друг газети «День» Павло КАЛЕНИЧ. — Коли люди звернулися до мене допомогти врятувати школу, я не міг їм відмовити, бо сам маю дітей, онуків і переконаний, що освіта в сільській школі не повинна поступатися міській — рівень знань та якість надання освітніх послуг мають бути однакові для всіх дітей... Тоді я навіть гадки не мав, що господарюватиму в Мельниківцях. 2013 року люди довірили мені свої паї, село було розвалене, я розумів, що всі зароблені гроші підуть на соціальну сферу, але не все в житті вимірюється грішми. Сьогодні на українське село — нуль уваги. А я, зважаючи на те, що виріс у селі, живу в селі, — знаю, чим живе українське село, і хочу, щоб воно жило ще довго і розвивалося нарівні з містом».

У розмові Павло Каленич поділився секретом, що він збирається не тільки розчистити і зарибнити колишній панський ставок, створивши відпочинкову зону. У планах мецената — капітальна реконструкція панського парку, який розташований на семи гектарах у центрі села. За задумом, ця територія має стати рекреаційною зоною для туристів, а зелений туризм надасть можливість створити у громаді нові робочі місця і залучити інвестиції.