Про зовнішню залежність незалежної України

Спроби виходу з економічної кризи неминуче зіштовхуються з проблемою зовнішньої залежності України.

Причому, така залежність не тільки стримує розвиток економіки, а й обумовлює політичні рішення і неминуче відбивається на соціальній сфері. Зовнішню економічну залежність можна розглядати крізь призму об'єктивних причин - наприклад, як наслідок розвалу єдиної союзної держави, структури розділу та кооперації труда в рамках війського-промислового комплексу, що існував, тощо. У цьому є частка істини, і саме таку аргументацію використовують для свого виправдання на офіційному рівні. Проте є всі підстави стверджувати, що і нинішня економічна політика держави скерована не на подолання зовнішньої залежності, а на її посилення. Принаймні абсолютно не видно реальних кроків, пов'язаних із подоланням цього чинника.

Найвідчутніше така залежність виявляється в сфері імпорту енергоносіїв, де монополізм у поставках Росії та Туркменістану спричиняє неприпустимо високий ступінь можливості впливу міжнародних суб'єктів на економічну політику України. Адже ми майже 90% енергоносіїв імпортуємо з Росії. Щорічно в Україні споживається 92 млрд. куб м природного газу, з них тільки 18 млрд. куб м - власний видобуток. Імпортується також майже 100% ядерного палива для АЕС. При потребі 40-45 млн. т нафти сьогодні граничні можливості її власного видобутку становлять 4,5-5 млн. т. Починаючи з 1994 року більш ніж половина нафтопродуктів імпортується, що підриває власну нафтопереробну промисловість. Обсяг переробки нафти знизився 1996 р. порівняно з 1991 р. з 53,8 млн. т до 9,2 млн. т. Наприкінці 1996 р. нафтопереробні потужності України були завантажені лише на 18%. Поза сумнівом, така ступінь залежності передбачає використання найпримітивніших, але найдійовіших економічних важелів у політичних цілях.

Структура українського експорту та імпорту аж ніяк не сприяє подоланню зовнішньої залежності. Нафтопродукти становлять понад 50% усіх товарів, що імпортуються, у структурі ж експорту чорні та кольорові метали разом із мінеральними продуктами становлять також понад 50%. При цьому, на думку деяких експертів, на світовому ринку 2010 року частка продукції первинної переробки становитиме 20% , а готових виробів - 80%. На жаль, нинішня структура експорту дозволяє Україні впевнено розраховувати на ринок продукції саме первинної переробки. А це саме й притаманне країнам із нерозвиненою ринковою системою та значною зовнішньою залежністю. Саме стан експорту та імпорту дозволяє робити висновки щодо "здоров'я" національної економіки. Тезис про необхідність створення конкурентоспроможної продукції та економіки, зорієнтованої на експорт, інколи лунає в програмних виступах вищих посадових осіб держави, утім практичного втілення не знаходить.

Важливу роль у розумінні зовнішньої залежності України відіграє безпосередня зовнішня заборгованість та безперервні надії на допомогу міжнародних фінансово-кредитних установ.

Щодо ж зовнішніх боргів, то з врахуванням відсотків, необхідних до виплати, їх розмір становить $10,2 млрд. Якщо на початок 1996 р. обсяг зовнішньої заборгованості України становив 30,4% від обсягу ВВП, то 1997 р., за деякими оцінками, країна може підійти до небезпечної межі, коли цей рівень наблизиться до 80% ВВП. Зовнішня заборгованість, за оцінками Світового банку, до 2000 року сягне $15 млрд., а за оцінками Мінфіну України - $20-22 млрд. До речі, якщо врахувати тут ще й зобов'язання комерційних структур, за якими надавалися урядові гарантії, то вже нині її обсяг може сягнути $15 млрд.

Стали загальнодержавною турботою відносини з міжнародними фінансово-кредитними установами. Так, 1997 року країна збирається фінансувати 40% бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх джерел. З відвертою жадобою подається приїзд представників міжнародних фінансово-кредитних структур, і як велике національне досягнення підносяться обіцянки, отримані від них. До речі, цілком очевидним є те, що відносини з міжнародними позикодавцями потребують певного коригування. Співробітництво з ними повинне орієнтуватися на максимальне забезпечення інтересів України, враховувати національні особливості та макроекономічну ситуацію, що склалася.

Наслідки зовнішньої залежності України можуть бути різними, у тому числі екстремальними. Цілком можливим є економічне "поглинання" України іншою державою чи групою країн. З урахуванням високого ступеня залежності від імпорту енергоносіїв, екстенсивної структури експорту і заборгованості міжнародним кредиторам, такий перебіг подій аж ніяк не можна виключити. Разом з тим складне економічне становище сусідів по СНД і колишніх постсоціалістичних країн Європи, а також принципи функціонування розвинутих країн Заходу не дозволяють стверджувати, що таке можливе вже недалекою перспективою. Для швидкого економічного "поглинання" України необхідні значні вільні фінансові ресурси, котрих немає в жодній країні. Тому варіант "двох Німеччин" із понадвисоким вкладенням грошей західної частини до східної для нас є нереальним. Крім того, втрата політичної залежності, як наслідок утрати незалежності економічної, буде досить хворобливо сприйнята як населенням України, так і міжнародною громадськістю.

Водночас може прогресувати перетворення країни на споживача імпортних товарів невисокої якості, експортера продукції чорної металургії, хімії та території, де будуть розташовані шкідливі виробництва.

Природно, проблеми зовнішньої залежності України пов'язані й з проблемою готовності тих чи інших країн, угруповань, міжнаціональних економічних блоків, до конкретних торговельно-коопераційних дій стосовно нашої країни. А це передбачає поступовість інтеграції України до світової економіки. Однак така етапність не повинна сприйматися механічно, з врахуванням логіки лише миттєвих переваг. Так, з одного боку, готовність ядра партнерів по СНД бачити Україну практично одразу ж у всіх економічно-інтеграційних структурах цієї організації, а з іншого, - значно більша вимогливість до майбутніх членів та партнерів з боку ЄС - не повинні бути приводом для однозначних і остаточних геополітичних рішень. За всього розуміння важливості господарських зв'язків із колишніми суб'єктами СРСР та їхнього поновлення на нових принципах ринковості й рівноправності, не можна оминути увагою як положення перспективного характеру, так і власну геополітичну логіку країн близького зарубіжжя. Практичні кроки цих країн у відстоюванні власних національних інтересів далеко не завжди відповідають потребам і сподіванням України. І в будь-якому випадку недоцільно концентрувати увагу на якомусь одному геоекономічному напрямку, що виступає абсолютною домінантою для України.

Реальне вирішення проблеми зовнішньої залежності лежить у площині оздоровлення національної економіки. Справжнє здійснення ринкових реформ, а не запевнення в їхній необоротності, повинне стимулювати створення умов для технічного переозброєння українських підприємств, підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції, що відіб'ється й на обсягах та структурі експорту та імпорту. У свою чергу, підвищення конкурентоспроможності держави на зовнішніх ринках сприятиме підвищенню економічної та політичної могутності держави та її реальної незалежності.