Професія – фермер

З полів сьогодні приходять не лише військові зведення, а й добрі новини: українські аграрії закінчили сівбу ранніх ярових і зернобобових, сіють кукурудзу, соняшник, сою і цукровий буряк. День-два і цю роботу також буде закінчено. Час підбивати підсумки? Вони, на жаль, не блискучі. У багатьох господарствах нарікають на труднощі з фінансуванням сівби — кредити видавали насилу і дісталися мало кому. Через це не вистачало якісного насіння, засобів захисту рослин, добрив, запасних частин до техніки, значна частина якої вже взагалі відслужила свій термін.

Головного агронома компанії «Фермерське господарство «Чиста Криниця» Євгена Мазуренка непокоїть ще й інше — брак молодих і грамотних фахівців. Як розповідає Latifundist.com, агроном звертає увагу міністра агрополітики на необхідність підвищення якості аграрної освіти. Зокрема, він вважає, що студентам «необхідно додати практики».

Відштовхуючись від цієї думки, «День» попрямував до Нововодолазького району Харківської області, де розташована справжня кузня аграрних кадрів — Липковатівський аграрний коледж, заснований ще 1902 року. Як розповів «Дню» його директор Микола Таркан, сьогодні цей навчальний заклад першого рівня акредитації випускає не агрономів, а технологів з виробництва і переробки продукції рослинництва. І не зоотехніків, а технологів з виробництва і переробки продуктів тваринництва. «Готуємо також ветеринарів і організаторів виробництва, — доповнює свою розповідь директор. — І не лише на макетах, схемах і муляжах, але, головним чином, на практиці». «Майже кожен наш студент, завдяки отриманим у коледжі знанням і навичкам, — з гордістю зазначає Таркан, — готовий не лише до того, щоб працювати у великому господарстві під керівництвом досвідчених аграріїв. Він здатен самостійно створити й очолити сімейну ферму, добитися в цьому господарстві добрих результатів».

ПРАКТИКА — НА ПЕРШОМУ МІСЦІ. ЗАРАДИ НЕЇ КЕРІВНИЦТВО АГРАРНОГО КОЛЕДЖУ ГОТОВЕ НАВІТЬ ПОЖЕРТВУВАТИ ЧАСТИНОЮ ВРОЖАЮ, ЯКИЙ, ПО СУТІ, ГОДУЄ УВЕСЬ УЧБОВИЙ ЗАКЛАД

Вирушаємо на молочно-товарну ферму, де нас зустрічають 500 корів і дояр Михайло Ярошенко зі своїм інструментарієм. Ферма як ферма, і «День», який бачив приміщення і трохи краще, і чистіше, запитує: а доїльний зал не маєте наміру будувати? Таркан вказує на труби, що йдуть від кожного стійла, і розповідає, що молоко потрапляє до них прямо з доїльного апарата і закачується в холодильник, а звідти — до молоковоза. «Жодного контакту ні з людиною, ні з твариною, — додає він. — А раніше доїли у відра, а потім носили їх по фермі. Негігієнічно. Насилу нашкребли 100 тисяч гривень, аби провести молокопроводи. Зал — це мільйон чи навіть набагато більше, враховуючи нинішню девальвацію. А де взяти? Окрім поля, у нас практично немає джерела фінансування».

Потім директор веде нас до навчальних класів, насичених всіляким обладнанням і навчальними посібниками. Тут майбутні аграрії опановують ази теорії, готуються до практичних занять. Таркан обґрунтовує необхідність повноцінних ферм (таких, як у коледжі, в районі — не більше двох) і поля, яке забезпечує їх кормами, простим прикладом. Корови хворіють на шість видів маститів. Якби в коледжі їх було голів тридцять, то студенти могли б за час навчання і не дізнатися проявів цієї хвороби, чим вони відрізняються і як їх потрібно лікувати.

ЯК ПОЯСНЮЄ ДИРЕКТОР КОЛЕДЖУ МИКОЛА ТАРКАН, РЕЙДЕРИ ХОЧУТЬ ЛІКВІДУВАТИ КОЛЕДЖ, ЩОБ ВІДІБРАТИ ЗЕМЛЮ. АЛЕ КОЛЕКТИВ МАЄ НАМІР ПРОТЕСТУВАТИ, А В РАЗІ ПОТРЕБИ — ПЕРЕКРИТИ ТРАСУ НА ХАРКІВ

А ось і поле, що годує коледж. Триває сівба соняшнику. Директор звертає нашу увагу на дві нові, нещодавно придбаня імпортні сівалки і на те, що в кабінах тракторів по дві особи: тракторист і студент. «Врожаї у нас, можна сказати, європейські — по 50 центнерів з гектара, а собівартість утричі менша, ніж у тих, хто налягає на хімію, — зазначає Таркан. — Можна було б узяти й більше, але не забувайте, що в нас навчальне господарство. Ось зараз тракторист із студентом поміняються місцями, і не факт, що якість сівби не зміниться. І рядок може петляти, і глибина мінятися. Але якщо студент всю цю робочу премудрість не опанує, то який з нього буде керівник? Врожай для нас, звичайно, важливий, але на першому місці — навчальний процес. У ньому практичного навчання має бути 60—70 відсотків. Інакше не буде фахівця, він, працюючи, повинен буде донавчатися».

«Не женемося і за високими надоями, — продовжує тему Таркан. — Вважаємо, що наші середні 3,8 тонни з корови на рік — це цілком нормально для господарства, що постачає в Європу органічне молоко. Коли мені розповідають про надої у 5—6 тисяч літрів, то я точно знаю, що в такому молоці і антибіотики, і гормони, і регулятори росту, а в кормах, з яких «виготовлене» це молоко, — хімічні добрива». «Наше молоко європейці ретельно перевірили і видали відповідний сертифікат, — з гордістю каже директор і додає: — І залюбки купують».

Повертаємося до навчального корпусу і зустрічаємо жінку з плакатом. «Біда в нас, — пояснює Таркан, — рейдери хочуть ліквідувати коледж, а для цього відібрати в нас землю-годувальницю. Колектив має намір протестувати, є навіть думка перекрити трасу на Харків. Нехай бюрократи з нашого держкомзему знають, що ми не маємо наміру задаватися. Вони спочатку замучили нас надуманими причіпками і через це не видавали документів на землю, яку ми обробляємо вже не одне десятиліття. А нещодавно повідомили, що в коледжу взагалі немає жодного гектара. І на наших землях вже орудують рейдери: «підгодовують» хімією посіяні нами озимину і наші землі, які ми удобрюємо виключно органікою». «А без землі, без органічного зерна і молока, коледж не виживе і перестане готувати фахівців — адже держава фінансує не більш як 40% наших потреб, на решту ми заробляли самі», — з відчаєм констатує директор. Щоправда, днями у нього з’явилася надія: прокуратура відкрила проти рейдерів і їхніх спільників-бюрократів кримінальне провадження.