«Припортова» золота курка

Одеський припортовий завод є одним із провідних і найуспішніших підприємств із державною формою власності в нашій країні. Цей другий за величиною після «Стиролу» виробник аміаку в Україні був збудований понад двадцять років тому на березі Аджаликського лиману. Тут же розташовані єдиний у державі термінал із перевалки аміаку потужністю 4,7 млн. тонн на рік, а також найбільші в Європі сховища місткістю 120 тис. тонн. На частку ОПЗ припадають близько 50% експорту вітчизняного аміаку та приблизно 20% карбаміду. А ще завод займає третє місце в країні з випуску азотних добрив.

Зрозуміло, що заводом постійно цікавляться зарубіжні інвестори. Так, весною минулого року про своє бажання придбати завод заявила американська корпорація IBE Trade. Хотіти, як кажуть, не шкідливо. Ось лише громадяни країни можуть мати іншу думку. Мовою мультиків її можна було б викласти приблизно так: «А отака корова, а може, й золота курка, потрібна нам самим!» Тим паче, що продукт, який вона кладе на загальнодержавний стіл, справді золотий.

І менеджери підприємства, і багато політиків сходяться на думці, що продавати ОПЗ приватному інвестору не має сенсу. «Приватизувати варто ті неприбуткові підприємства, які не приносять державі грошей, для того, щоб інвестор вклав у них кошти, щоб вони приносили користь державі. Одеський припортовий завод є підприємством XXI століття, і це підприємство сьогодні ефективно працює, забезпечує надходження до бюджету. Навіщо приватизувати те, що вже сьогодні працює ефективно та приносить користь державі?» — вважає народний депутат Василь Надрага. Верховна Рада ухвалила закон про заборону приватизації Одеського припортового заводу і навіть подолала 315-ма голосами вето Президента. Але і він визнав неприпустимість реструктуризації підприємства як єдиного виробничо-господарського комплексу і 21 січня підписав зазначений закон.

При цьому завод працює не тільки на країну загалом, а й забезпечує більш ніж нормальні умови своїм працівникам. Рівень рентабельності підприємства дозволяє йому робити чималі інвестиції в соціальну сферу. Тут працюють близько чотирьох тисяч жителів регіону. Зарплата — найвища в хімічній промисловості й у середньому становить 2800 грн. Цехи обладнані за останнім словом техніки. Територія доглянута та радує око. Не випадково після одруження сюди приїжджають молодята, щоб сфотографуватися...

Менеджмент компанії виявляє буквально всебічну турботу про співробітників. Збережені та діють усі соціальні об’єкти, відкрито новий спортивний комплекс. Підприємство проводить будівництво житла, закуповує путівки в санаторії для співробітників, піклується про пенсіонерів. Ветерани отримують безплатну медичну допомогу, путівки в санаторії тощо. Словом, хіміки відчувають упевненість не тільки в сьогоднішньому, а й у завтрашньому дні.

У медичному центрі всі працівники підприємства, а також пенсіонери та діти працівників мають можливість пройти комплексну діагностику. Тут працюють фахівці високого класу, які за рахунок коштів компанії пройшли стажування за кордоном. Кабінети обладнані сучасною технікою таких виробників, як Toshiba, Siemens тощо. При центрі діють денний стаціонар і стоматологічна клініка. Але характерно, що сучасні технології підприємства гарантують екологічну безпеку, і медики не виявляють у працівників заводу «професійних» захворювань.

На підприємстві працюють їдальні та кафе. І персонал компанії може харчуватися не гірше, аніж у ресторанах, оскільки тут не тільки хороша кухня, а й приємна атмосфера. Овочі та фрукти для закладів харчування вирощують у власних теплицях, де можна знайти навіть такі екзотичні рослини, як бананова пальма.

В Одеського припортового є і свій Будинок культури. Тут регулярно виступають зірки української та російської естради. А для юних музикантів створена сучасна студія звукозапису. Словом, перебуваючи в державній власності, в руках відповідального трудового колективу й ефективного менеджменту, завод працює на повну потужність, сповна сплачує податки до бюджету та виконує більш ніж помітну соціальну місію в Одеській області та в Україні.