«Привид» блокади

Аналітики Citigroup (США) закликали іноземних інвесторів переоцінити ризики своїх українських активів через напруженість ситуації на Кавказі. На думку американських аналітиків, російська поведінка щодо Грузії майже напевно зумовлена «кольоровою революцією», яка в Україні також відбулася. У результаті цих подій і Грузія, й Україна одержали підтримку від західних держав, що, безумовно, не могло порадувати Росію. Побоювання інвесторів, що Україна може стати наступною на шляху поширення російської агресії, посилює наявність російського флоту в Криму. До того ж, багато хто з кримчан має російський паспорт, що теж може бути приводом для воєнних демаршів. Чи справді така страшна загроза інвестиційної блокади, як її малюють? Про це «День» запитував фахівців інвестиційного сектору.

Сергій ТІГІПКО, співголова Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України:

— Говорити, що ця ситуація не впливає на інвестиційний клімат, ми не можемо. Безумовно, вона впливає. Від часу, коли розпочався конфлікт у Грузії, я мав багато зустрічей з іноземними інвесторами — і на них постійно звучить питання Грузії. Є певна стурбованість. Можна сказати, що це негативно впливатиме на притік інвестицій в Україну. Я вважаю, що політики мусять зробити все, щоб країну не було втягнуто в цей конфлікт. І зробити все, щоб ми зберегли для себе ринки збуту і Росії, і Європейського Союзу.

Любов СОБЧИШИНА, генеральний директор Центру «Росукрінвест»:

— Міжнародні інвестори завжди з обережністю заходили до України. Але незважаючи на це, обсяг іноземних інвестицій з кожним роком тільки зростав. Кожен інвестор має право розраховувати, як позначиться на ризикованості ведення його бізнесу та чи інша ситуація в країні. Хоча, на мій погляд, ситуація в Грузії на інвестиційний процес в Україні не впливатиме. Зараз відбувається період дискусій. Чіткої заяви української сторони про російські дії щодо Грузії немає. Свою позицію висловив Президент. Тим часом продовжує працювати тимчасова комісія Верховної Ради, яка оцінить грузинські події, дасть по них свої висновки — і тоді буде зроблено серйозну урядову заяву. Якщо таку заяву зроблять, тоді інвесторам можна починати турбуватися. До того ж, Європа не ухвалила економічних санкцій проти Росії. Зараз же відбувається обмін думками та дискусії. Для міжнародних інвесторів привабливими залишаються фондовий, металургійний, телекомунікаційний ринки. Російські ж інвестори вклали в українську економіку немало грошей. Сьогодні об’єм їхніх інвестицій через офшори займає п’яте—шосте місце в Україні. Це серйозний капітал, який працює і заробляє гроші. Крім того, сьогодні Ахметов купує коксуючі підприємства у Ростові, відбуваються інші бізнес-переговори. Отже, в даному випадку економічний зиск переважатиме.

Олексій БЛІНОВ, старший науковий співробітник Інституту вивчення Росії:

— Багато інвесторів через ситуацію у Грузії замислюються над тим, чи не поширить Росія свою агресію на інші країни СНГ. Цілком логічно, що для них це створить додатковий ризик ведення бізнесу. Однак на інвестиційну привабливістиь країни більше впливають не події в Грузії, а ситуація на українському фондовому ринку, який почав падати ще до воєнних дій. До того ж, у нас великі проблеми з розвитком банківського сектору. Інвестиційна ситуація у країні дійсно непроста. Але грузинський фактор видається малозначимим на фоні іпотечних проблем у США та через підвищення співвідношення долара до євро. «Підкачує» й ситуація на ринку нафти та металів. На роботі українського фондового ринку позначається падіння цін на метали та їхнє зростання на нафту. Насправді грузинські події викликали короткострокову реакцію, яка створила певний психологічний шум. Коли ж грузино-російський конфлікт стабілізується, ця хвиля спаде. Говорячи ж про довгострокові перспективи для інвестиційної привабливості України, потрібно пам’ятати, що все залежатиме від «теплоти» україно-російських відносин. Ось тут можуть реалізуватися різні сценарії: починаючи від повторення в Україні ситуації з Грузією до збереження нею статус-кво. На мій погляд, у питаннях з інвестуванням варто дивитися на інше. З 2004 року наша економіка почала активно зростати. Частина інвесторів ще тоді зайшли до країни (і зараз непогано себе почувають), а решта залишилися чекати кращого часу. Проблема нашої країни не в тому, що інвестори до нас не йдуть. Просто в країні критично мало можливостей для здійснення серйозних інвестицій. Кількість акцій українських підприємств, які вільно обертаються на внутрішньому ринку країни, дуже мала. На відміну від США, де власниками акцій через різноманітні інвестфонди є звичайні громадяни країни, в Україні більшість акційних пакетів тримають великі промислово-фінансві групи або стратегічні інвестори. Мало розвинутий фондовий ринок, невеликий вибір фінансових інструментів — перша проблема для інтенсивного розвитку інвестування в країні. Друга проблема — відсутність пропозицій з боку держави для зацікавлення стратегічних інвесторів. Тому головна загроза — не ззовні, а всередині країни — це стан нашої мікроекономіки, проблема з платіжним балансом, незрозуміла політика з валютним курсом. І цей список можна продовжити. Ключовими факторами для зовнішніх інвестицій є не геополітичні фактори та розклади, а здатність економіки бути міцною в довгостроковій перспективі.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, президент Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Я зі здивуванням сприймаю специфічне розуміння проблеми інвестування в Україну. Інвестиція — це також політика, тільки економічна. Вона не може бути абстарктною. Приходячи до України, іноземні інвестори розглядають інвестиційну політику країни як частину економічних, боргових та виробничих ланцюгів. В України проблема не з об’ємами інвестицій, а з їхньою специфікою. До цього часу в країну не прийшли високотехнологічні інвестиції, спроможні приєднати українську економіку до світової. До нас приходить або ризиковий капітал, або призначений для освоєнням українського торгового простору, або для використання індустріальних сировинних ресурсів. Проблема пов’язана з погано продуманою, неорганізованою європейською стратегією розвитку. Я позитивно ставлюся до європейської стратегії, але вона не повинна проявлятися тільки у риториці. Європейський вибір для України — це питання моделювання, залучення своєї економіки у сфери європейського ринку. Коли ця політика буде системною, послідовною, коли зв’яжуть інтереси держави з інтересами приватного капіталу — тоді будуть солідні інвестиційні пропозиції. Економіка отримає надійного партнера, який працюватиме за спільними програмами. Це буде новим рівнем розвитку технологій, зв’язку, економічної та політичної дипломатії. Поки що цього у нас немає.