Реформи мають починатися з підприємства

Протягом семи років незалежності України її керівники і створений ними елітарний апарат керівництва так і не зрозуміли, що економіка країни починається знизу, як дерево починається з коріння. Така діалектика природи і економіки. У статті радника Президента України Анатолія Гальчинського («День» №103 від 4 червня 1998 р.) наголос зроблений на управлінні економікою виключно макроекономічними методами, тобто навпаки — з крони дерева.

Якби пан Гальчинський не був одним з найближчих співпрацівників Президента, який багато в чому впливає на дії глави держави в найважливішій галузі його існування — економіці, то виступ такого роду можна було б розглядати як наукову дискусію. Але цілком ймовірно, що всіма без винятку органами державної влади виступ в пресі радника Президента сприйнятий як керівництво до дії. Назва рубрики «Початок дискусії» нікого не введе в оману — ухвали вже прийняті, хоч і в попередньому порядкові. Нічого не змінилося — керування економікою, як і раніше, передбачається здійснювати «згори», з Банківської і тими самими макроекономічними методами, які в попередні роки не дали позитивних результатів (зростання економіки), а лише створювали ілюзію бурхливої діяльності виконавчої влади.

Мимоволі виникає питання: чому з наполегливістю, гідною кращого застосування, представники виконавчої влади намагаються керувати економікою переважно макроекономічними методами? Адже всі вони свого часу вивчали праці Карла Маркса і повинні б розуміти джерела й рушійні сили розвитку економіки. При цьому виникає питання: переважне використання в практиці державного управління макроекономічних методів є для представників влади усвідомленими або неусвідомленими діями? Адже в наукових публікаціях вже неодноразово розкривалися причини і рушійні сили розвалу економіки, які мають довготривалий характер. Економіка, що розвивається (так само, як і економіка, що розвалюється), являє собою свідомо побудовану систему специфічних майнових, трудових, соціальних та інших стосунків, що формуються внаслідок переважних інтересів можновладців. І якщо на крайнiй межі функціонування економіки ігноруються визнані в світі погляди К. Маркса на економіку як на систему стосунків та інтересів, а також висловлювання провідних вітчизняних і «капіталістичних» політологів та економістів (наприклад, Збігнєва Бжезінського) про відсутність реформ в Україні, то визнати діяльність можновладців неусвідомленою просто неможливо. Чи варто дивуватися результатові — перекрученій економіці і логічності її розвалу?

Три чверті статті пана Гальчинського присвячені констатації макроекономічних показників, що склалися. Через обмеження редакцією розміру публікації наводимо лише деякі приклади логіки пана Гальчинського. Так, придушення інфляції «.. могла дати тільки жорстка монетарна політика. Інших інструментів подолання гіперінфляції і одночасного поглиблення ринкового вектору реформ не існувало». «У Польщі... економічне зростання почалося за річної інфляції 35-40%». В Україні, згідно з А.Гальчинським, за інфляції в 10% річних зростання виробництва не сталося через визначальну причину — відсутність глибоких реформ у фінансовій сфері.

Це типовий приклад логіки управління «згори», яка передбачає ігнорування інших чинників економіки. Зокрема, жорстка монетарна політика є всього-на-всього однією з необхідних (але не обов’язкових) передумов поглиблення ринкових реформ, а тим більше — не одним з їх інструментів. У Польщі економічне зростання почалося за високої (з «макроекономічної» точки зору) інфляції тому, що в цій постсоціалістичній державі у всі роки правління комуністів питома вага «приватників» у сільському господарстві становила 76%, а в промисловому виробництві — близько третини. Тому при відмові від централізованого керування економікою нові принципи її функціонування лягли на благодатний грунт можливостей, які відкрилися для зростання малого бізнесу.

В Україні ж донедавна приватна власність на засоби виробництва становила не більше одного відсотка. Зараз її частка збільшилася разів у п’ять і все ще не є визначальною. Основний обсяг власності — це так звана «колективна» власність, що фактично є приватною власністю керівників підприємств. З точки зору стосунків власності і інтересів фактично нічого не змінилося. Більше того, суперечності юридичного і фактичного володіння створили нове явище — тіньового перерозподілу власності, обов’язковою умовою якого є розвал виробництва і відсторонення акціонерів від управління. На найбільших підприємствах Польщі ситуація мало чим відрізняється від української. Добродії макроекономісти просто спотворюють факти новітньої історії східноєвропейських країн.

Близько півтора роки тому за наявності вельми обмеженої інформації один з авторів цієї статті розрахував період настання фінансової кризи — початок 1999 року і опублікував свої міркування в пресі. Поінформованість радника Президента куди більша, але він весь цей час вважав за краще відмовчуватися, даючи лише короткі інтерв’ю. І лише зараз, коли ситуація стала вже загрозливою і про крах економіки не пише тільки дуже ледачий, пан Гальчинський вийшов з пропозиціями «другої свіжості», які винесені на обговорення. Дивна позиція, якщо не сказати більше.