Remake проекту «Одеса—Броди» і те, що з цього вийшло...

Уїдливі зауваження російської преси щодо скандального підписання угоди про співпрацю і створення консорціуму з будівництва терміналу для регазифікації скрапленого газу (LNG-терміналу) в Одеській області були цілком очікуваними. Адже російський «Газпром» абсолютно не зацікавлений у реалізації цього проекту. Можна з певною часткою ймовірності припускати, що в цій історії не обійшлося без закулісних дій сусідів. Причому справа навіть не в реальних або можливих втратах газового монополіста, а в політичному підѓрунті того, що відбувається.

Такий розвиток подій був цілком прогнозованим. Але до того, що Україні було завдано великого репутаційного збитку, призвела ще й розбалансованість державного апарату, неузгодженість дій різних відомств і служб від СБУ до МЗС, а головне — відсутність політичної й економічної стратегії. Невже керівництво нашої країни ще не усвідомило, що газ, нафта і, в широкому розумінні, ресурси в сучасному світі перетворилися з комерційного і фінансового чинників на політичний? Сировинними палицями сьогодні користується не лише Росія. Іран погрожує перекрити Ормузьку протоку і блокувати постачання на світовий ринок 20% нафти. Венесуельський президент Уго Чавес використовує нафту для набуття друзів і тиску на ворогів.

Україні слід було б звикнути до зиѓзаѓів газової дипломатії і виробити адекватні заходи у відповідь. Ми навіть намагаємось показати всьому світу, що так і чинимо. Заклопотана енергетичною безпекою країни, наша влада з певного часу проявляє на цьому напрямі просто-таки шалену активність. Але, як виявилось у зв’язку з останніми подіями під Одесою, водночас ми даємо світові можливість побачити в нас таких простачків, яких будь-який шахрай може легко обвести навколо пальця. Достатньо нагадати, що у Джорді Сарда Бонвеї, який без будь-яких підстав підписав від імені іспанської компанії договір з урядовою структурою України (яким би цей документ не був незначним), ніхто не поцікавився наявністю повноважень. (А ще є версія, що його до цього стимулювали, оскільки законний представник ще у неділю був, а в понеділок зник). І що цікаво, в самому договорі був такий пункт, але підписанти його чомусь проігнорували. Цитуємо: «5.1. Кожна особа, яка нижче підписує від імені Сторони дану Угоду, надає гарантії та заявляє, що вона наділена всіма повноваженнями укладати та офіційно передавати дану Угоду від імені Сторони, яку вона представляє, та, що укладання та передача даної Угоди не спричинить порушення або невиконання будь-якої іншої Угоди або зобов’язання, які мають суттєвий вплив на дію даної Угоди».

Що ж, як кажуть, дурний гірший за злодія. Чи зможе наш уряд взагалі ввести в дію цей об’єкт, який вважається символом диверсифікації газопостачання й енергетичної незалежності країни? Не відповідатимемо на це запитання, а просто процитуємо ще один фрагмент із цієї угоди: «4.8. При виконанні даної Угоди зобов’язання щодо дотримання конфіденційності згідно з даним розділом діятимуть протягом трьох років від дати її укладення, незалежно від того, чи буде в подальшому реалізовуватися Проект». Що за довготривалі секрети ховають розробники документа? Чи сподіваються на термін давності?

ЯКОЮ БУДЕ ЦІНА?

Абстрагуймося від політичних чинників і розгляньмо економічні. Перше питання, звісно, про ціну скрапленого газу. Голова Держінвестпроекту України Владислав Каськів скромно повідомляв, що цей газ буде мінімум на 20% дешевшим, ніж російський. Прем’єр-міністра Миколу Азарова це, мабуть, не задовольняє, і він стверджує, що газ, який Україна має намір отримувати через LNG-термінал, буде вдвічі дешевшим.

Якщо виходити з вартості російського газу в 450 доларів за тисячу кубометрів, то, за Каськівим, скраплений газ коштуватиме 360 доларів, а за Азаровим — мінімум на 90 доларів менше, тобто 225. Що й говорити — цифри зачаровують. Та наскільки вони реальні? На це запитання сьогодні ніхто не зможе відповісти... Ринок скрапленого газу підкоряється всім економічним законам і законам конкуренції. Варто туди прийти такому великому споживачеві, як Україна, і ціни можуть злетіти. Крім того, не варто скидати з рахунків уміння «Газпрому» маніпулювати цифрами і цінами.

І не випадково в російській пресі вже й сьогодні з’являються матеріали, судячи з яких Україні немає сенсу займатися імпортом скрапленого газу. Так, партнер консалтингової компанії RusEnergy Михайло Крутихін переконує, що «В Роттердамі сьогодні СПГ коштує понад 350 доларів за тисячу кубометрів. Але у випадку з Україною цьому газу належить пройти протоки, тобто ціна може становити близько 400 доларів за тисячу кубів. Російський газ Київ купує по 420-450 доларів, тож зрозуміло, що про те, що СПГ буде вдвічі дешевшим, не йдеться».

Проте Азаров готує ѓрунт, аби отримувати такий газ навіть із Норвегії, хоча набагато простіше було б качати звідти звичайний природний газ. Таке враження, що наші високопоставлені чиновники ніколи не бачили глобуса. Голова Міненерговугілля Юрій Бойко мріє про скраплений газ із Польщі. Але й він, схоже, не порахував, скільки це коштуватиме. Газ, доставлений довкола Європи в польські порти через данські протоки, які за гідрографічними умовами анітрохи не кращі за Босфор, апріорі дешевим не буде. Тому можна припустити, що всі ці плани спрямовані перш за все на домашню аудиторію, а отже — на рейтинги влади.

ДЕ БРАТИ ГАЗ?

Повернімось до нашого LNG-терміналу. Де ж передбачається брати газ для нього? Найкраще — в Азербайджані. З грузинського порту Кулеві до Одеси — найкоротше плече доставки. Відповідно — й нижчі транспортні витрати. Щоправда, дружній Україні Азербайджан може розпочати постачання газу до України тільки після завершення будівництва заводу зі скраплення і терміналу в грузинському порту. Проте поки що вільного ресурсу у нього немає. Все вже законтрактовано. Звісно, видобуток газу в Азербайджані, зокрема, на родовищі Шах Деніз-2 зростатиме. Але ми не єдині покупці. Вже триває будівництво Трансанатолійського трубопроводу (TANAP) через територію Туреччини на Балкани з об’ємом транспортування 16 мільярдів кубометрів газу. Азербайджанський газ готові купувати «Газпром», Румунія тощо. Попит великий, а якою буде ціна? Отже, про азербайджанський газ для України в комерційному сенсі можна буде говорити не дуже скоро.

В середині вересня прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган у ході візиту до Києва обіцяв, що його країна готова пропускати через протоки щомісяця по вісім танкерів (150 тисяч тонн скрапленого газу кожен) для України. Щоправда, обіцяти — не означає одружитись. Навіть і в тому випадку, якщо про це говорить така шанована людина. Ми відважимось нагадати йому про шторми і тумани, які часом роблять протоки в буквальному розумінні непрохідними і збирають на підступах до них величезні черги.

Але припустимо, наша країна зможе отримувати 14,4 мільйона тонн скрапленого газу. У переведенні на об’єм це трохи більше 19 мільярдів кубометрів. Відзначимо, що після пуску другої черги наш LNG-термінал зможе приймати лише 10 мільярдів кубометрів. Якщо все так просто і дешево з доставкою газу морями, то, можливо, варто було б і будувати вдвічі більший термінал?

ХТО ВІДПОВІСТЬ?

Ще один чинник. Якось вважається, що був би газ, а танкери знайдуться. Та чи чекають вони на наші замовлення? Експерти стверджують, що таких суден у світі не дуже багато, і черга на них доволі велика. Відповідно, є тенденція до зростання вартості фрахту, якщо такі кораблі для України й знайдуться.

Якщо все це скласти, то продемонстрована нещодавно душевна телекартинка під назвою «День енергетичної безпеки», навіть незалежно від виниклого скандалу, сильно тьмяніє. LNG-термінал побудувати не штука — яким буде заповнення. Чи не отримаємо ми черговий трубопровід «Одеса-Броди»? Пам’ятається, на самому початку цього проекту також звучали тверезі голоси, скажімо, тодішнього екс-прем’єр-міністра України Євгена Марчука. Він попереджав, що починати такий проект можна лише після того, як буде знайдено реальні джерела нафти й укладено договори на її постачання, а також побудовано власний український танкерний флот. Нічого цього зроблено не було. Труба й донині порожня, і державі, напевно, було б вигідно продати її на металобрухт, ніж і надалі мати витрати на підтримку її в справному стані.

LNG-термінал Україні, поза сумнівом, потрібен. Однак, можливо, пов’язані з ним ризики не зовсім виправдані? Можливо, варто звернути більше уваги й на інші джерела енергопостачання і, насамперед, альтернативні. Але при цьому важко буде нагнати стільки інформаційної піни. Схоже, саме ця обставина й розігнала довкола урочисто-скандального відкриття будівництва такий пропагандистський галас. А хто відповідатиме, якщо термінал не вдасться використовувати за призначенням або виділені на нього гроші взагалі загубляться, як у Бермудському трикутнику?

16 травня колегія Рахункової палати слухала звіт про результати перевірки використання коштів держбюджету, виділених Держагентству з інвестицій і управління національними проектами України на реалізацію заходів у сфері інвестиційної діяльності й управління інвестиційними проектами. Приблизно через місяць на сайті «Простір D» з’явилося, з посиланням на джерело в СП, повідомлення про те, що аудит LNG-терміналу зі скрапленого газу показав крадіжки в особливо великих розмірах (1 млн 350 тис. доларів США). Джерело уточнило, що ці дані не повідомлятимуться ЗМІ, оскільки конфлікт на ѓрунті встановленого факту було владнано в приватній бесіді між керівництвом ДП «Національний проект LNG-термінал» (Петро Мірошников), Рахункової Палати України і НАК «Нафтогаз України». Наскільки достовірне це повідомлення? У прес-службі СП, куди зателефонував «День», його не змогли ні підтвердити, ні спростувати. Проте сказали, що інформаційного повідомлення, яке готується після кожної колегії, справді не було. Тобто скандал зам’яли... Так само, схоже, вчинять і з останнім скандалом довкола терміналу, після якого країна не дізналась про жодну відставку ні в Держагентстві, ні в СБУ, на якому лежить така сама відповідальність за договір, підписаний невідомо з ким.