Ренесанс податкового тиску

Як повідомлялося, Держкомстат України вніс уточнення в розрахунки ВВП за 2005 рік. Підраховано, що зростання реального валового продукту за минулий рік становило 2,6%. Номінальний ВВП досяг 418,5 млрд. грн. (у 2004 р. — 344,8 млрд. грн.). Порівняно з 2004 р. зростання становить 12,1%. Однак 4/5 від нього припадає на інфляційну складову й лише 1/5 — реальне збільшення валової доданої вартості.

Привертає увагу суттєве зростання ВВП у доларовому еквіваленті. З урахуванням інфляційної складової та ревальвації гривні по відношенню до долара ВВП України зріс порівняно з попереднім роком на 27,5% і становив 82,9 млрд. дол. (2004 р. — 65,04 млрд. дол.). Водночас Україна продовжує суттєво відставати за рівнем ВВП від країн Центральної Європи. Так, у Польщі номінальний ВВП становив у 2004 році 241,7 млрд. дол., в Угорщині — 99,4 млрд. дол. ВВП на одну особу в 2005 р. в Україні становив усього 1764 дол., тоді як у Польщі — 6226 дол., а в Угорщині — 10128 дол.

За цих умов логіка економічної політики постійно вимагає збільшення частки ВВП, яка спрямовується на нагромадження основного капіталу. Однак минулого року цього не сталося. За даними Держкомстату, частка валового нагромадження основного капіталу в структурі ВВП зменшилася на чотири відсотки. На тлі загальносвітових тенденцій Україна за часткою нагромадження основного капіталу в структурі ВВП (2005 р. — 21,1%) знаходиться на рівні розвинутих країн. Однак таке порівняння є некоректним унаслідок колосального відставання нашої економіки за показником ВВП на одну особу. Країни Південно-Східної Азії в 1990-х роках досягли восьми-дев’яти відсотків середньорічних темпів зростання ВВП насамперед завдяки високій частці (34,5% ВВП) нагромадження капіталу. Показово, що навіть серед окремих розвинутих країн Заходу норма нагромадження майже в півтора рази вища, ніж в Україні: Норвегія — 35,1% ВВП (2001 р.), Швейцарія — 33,6% (2000 р.), Фінляндія — 27,3% ВВП (2001 р.). У 2004 р. оприлюднені дані дослідження МВФ, де, зокрема, прогнозувалася загальносвітова тенденція до зростання норми нагромадження. Передбачалося, що у 2005 — 2008 рр. вона досягне 24% ВВП. У нас же намітилася зворотна тенденція.

Аналіз оприлюдненої Держкомстатом структури ВВП указує й на таку негативну тенденцію: у 2005 р. відбулося суттєве посилення податкового навантаження на економіку. Чисті податки на виробництво та імпорт у 2005 р. становили 12,9% ВВП (показник відсотка чистих податків на виробництво та імпорт розраховується Держкомстатом як різниця між загальною сумою податків і субсидіями на виробництво). Впродовж останніх років удалося суттєво знизити цей показник і на цій основі стимулювати економіку. Про це свідчить наступна динаміка: частка податків, за виключенням субсидій, у структурі ВВП у 2000 р. становила 16,8%, 2001 р. — 13,4%, 2002 р. — 12,2%, 2003 р. — 11,3%, 2004 р. — 11,4% і 2005 р. — 12,9%. Відповідна статистика вказує на те, що всупереч курсу на зниження податкового навантаження на економіку, проголошеному новою владою, у минулому році мала місце зворотна тенденція — частка чистих податків у структурі ВВП порівняно з відповідним показником 2004 р. відчутно зросла. Натомість зменшилася частка валового прибутку: у 2004 р. вона становила 44,6% від ВВП, а в 2005 р. — 40,3%.

Оприлюднення обсягів номінального ВВП дозволяє виявити динаміку державного споживання. У 2005 р. видатки зведеного бюджету становили 141,7 млрд. грн. (28 млрд. дол.), або 33,9% ВВП. Це — найвищий показник за останні вісім років: рівень видатків бюджету вперше за цей період перевищив позначку 30% від ВВП. Він указує, з одного боку, на необґрунтоване зростання рівня одержавлення української економіки, зокрема бюрократичного апарату: кожен відсоток зростання бюджетного споживання мультиплікує його масштаби в зростаючій пропорції. З другого боку, збільшення частки державного споживання зумовлює відповідне зменшення фінансових ресурсів, які спрямовуються в реальну економіку, що не відповідає принципам її лібералізації, проголошеним новою владою. Як засвідчують оприлюднені Держкомстатом статистичні дані, насправді мають місце зворотні процеси. І в цьому питанні порушено позитивні тенденції попередніх років. За даними статистики, динаміка видатків зведеного бюджету в структурі ВВП за 2000 — 2005 рр. характеризується такими параметрами, %:
2000 р. — 28,3
2001 р. — 27,2
2002 р. — 26,8
2003 р. — 28,4
2004 р. — 29,4
2005 р. — 33,9

Потрібно враховувати й те, що видатки зведеного бюджету не включають видатки Пенсійного та страхових фондів, які формують свої фінансові ресурси на державній основі. Їхні баланси за 2005 р. не оприлюднені. У 2004 р. власні кошти відповідних фондів становили 39,1 млрд. грн., або 11,3% ВВП. За експертними оцінками, у 2005 р. цей показник зріс до 13—14% ВВП. Iз врахуванням цього можна вважати, що рівень державного споживання в Україні, яке включає в себе витрати зведеного бюджету та державних фондів, сягає 47—48% ВВП.

Привертають увагу й такі дані Держкомстату: у 2005 р. витрати «сектора загального державного управління» сягнули 81,7 млрд. грн., або 19,5% ВВП. Для порівняння зазначимо, що в 2004 р. споживання ВВП відповідним сектором становило 18,1% ВВП (62,4 млрд. грн.). Замість енергійного стиснення державної машини, рішучого зменшення кількості державних структур (як цього вимагає час і як це обіцялося з трибуни Майдану) відбувається процес швидкого (інтенсивного) розширеного їхнього відтворення. Відстежувати процес утворення нових управлінських інституцій стає все важче: будь-які «гальма» у цьому повністю відсутні, все робиться з «революційним» розмахом за принципом «чого душа побажає».

Як наслідок, державні витрати фактично перетворилися у непосильний тягар для української економіки: через систему державних фінансів перерозподіляється майже половина ВВП. За даними міжнародної статистики, найбільші темпи зростання мають місце саме в тих країнах, в яких кількість грошей, що перерозподіляються державою, не перевищує 20% ВВП. А найнижче зростання — там, де рівень державного споживання перевищує 35% ВВП. Розрахунки, зроблені на основі даних Світового банку, вказують на те, що у 1991 — 2000 рр. 26 країн, в яких розміри державного споживання становили 35—50% ВВП, мали темпи зростання в середньому 1,04%, а 14 країн із величиною державного споживання понад 50% ВВП — усього 0,95%.

Негативні тенденції української економіки, що чітко позначилися в 2005 р., небезпечні не лише самі собою. Проблема полягає в тому, що політичне керівництво держави (не лише уряд, а й депутатський корпус) не усвідомлює, як це засвідчує перебіг подій початку нинішнього року, всієї деструктивності відповідних наслідків. Це підтверджують неадекватні оцінки існуючої економічної ситуації на офіційному рівні, зокрема Кабінетом Міністрів, засідання якого відбулося на минулому тижні, а також фінансово незбалансовані «соціальні» закони, що «конвеєрним» способом «штампуються» в стінах Верховної Ради. Стовідсоткова аномальність цієї ситуації полягає й у тому, що ніхто з чинних політиків, які причетні до реалізації відповідного курсу «економічних перетворень», не збирається поступитися владними позиціями після парламентських виборів. А що буде далі, яким чином доведеться все це долати після 26 березня? Над цим сьогодні, на жаль, ніхто не замислюється.