«Рестарт» співпраці

З понеділка Україна збільшила заявку на імпорт природного газу зі Словаччини до 23,2 мільйона кубометрів. На день раніше з цієї країни було імпортовано 17,2 мільйона кубометрів. Проте Україна могла б отримувати зі Словаччини не менше 40 мільйонів кубометрів газу на добу. Зі слів президента «Укртрансгазу» Ігоря Прокопіва, зменшення обсягів імпорту газу з Європи та, відповідно, його закачування до підземних сховищ пов`язано з недостатністю фінансування.

ЗА РАХУНОК «СЛАБШОЇ» СТОРОНИ

Та вчора очільник Міненерговугілля Володимир Демчишин розповів, що Україна розраховує на те, що міжнародні фінансові організації виділять кошти на закупівлю газу до вересня. Однак, як зазначив міністр, остаточних домовленостей щодо цього досягти ще не вдалося. Він вважає, що існуючі темпи закачування газу до ПСГ обсягом близько 30 мільйонів кубометрів на добу дозволять увійти в опалювальний сезон з запасами не більше 15 мільярдів кубометрів. Для порівняння, торік Україна мала на початок осінньо-зимового сезону 16,5 мільярда. Якщо й цього року будуть такі сприятливі погодні умови, «то в принципі 15 мільярдів нам вистачить», говорить Демчишин, але зауважує, що до опалювального сезону треба готуватися адекватно...

Можливо, такі сподівання пов’язані з підсумками Першого українсько-американського бізнес-форуму, який минулого тижня тривав у Вашингтоні? Однак президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» так не вважає. На його думку, на цьому форумі в царині енергетики не сталося «нічого феноменального». Бізнес-форум він характеризує як символ рестарту співпраці в енергетичному секторі після того, як з України, на тлі падіння нафтових цін у світі, вийшли такі великі гравці, як «Шелл», «Шеврон» та «Ексон Мобіл».

Відповідаючи на запитання «Дня» щодо надання міжнародними фінансовими організаціями допомоги Україні для придбання газу, експерт зауважує, що затягування з вирішенням цього питання виходить з бажання наших партнерів з Європи та нашого ворога зі Сходу — Росії вирішити проблему надійного постачання газу в ЄС за рахунок слабшої сторони — України. «Вони хочуть, — говорить Гончар, — щоб ми закупили додаткові обсяги газу понад ті, які нам необхідні, щоб пройти      зимовий період. Такий підхід з боку Росії зрозумілий. Там хочуть завдати нам найбільше шкоди на всіх фронтах, включно з фінансовим».

«З боку Європи такий підхід теж не зовсім зрозумілий, — продовжує експерт. — Вимагати чогось від Росії вони не можуть і не дуже хочуть. Однак не можна забувати, що саме «Газпром» відповідає за постачання до Європи законтрактованих обсягів газу. Україна у їхніх контрактах не присутня. Тож європейська сторона мала б тиснути на «Газпром», щоб він закачував додатковий газ у наші газосховища у необхідному їм обсязі. І не буде жодних проблем. Ніде не записано, що ми комерційно маємо підтримувати цей транзит. Але практика склалася така, що одного разу ми створили прецедент і дали підстави, щоб з тих пір від нас цього вимагали й надалі».

СТИМУЛЮЮЧА РЕНТА — ПОЗИТИВНИЙ СИГНАЛ

«І коли ми говоримо про дірки в корпоративному бюджеті «Нафтогазу», то це пояснюється з-поміж іншого, — розповідає Гончар,          — саме цими закупівлями, які нам, власне, й не потрібні. А далі доводиться або кредити брати, або уряд змушений допомагати й випускати облігації. Так створюється додатковий дефіцит фінансів «Нафтогазу», а також і в бюджеті країни». Такій практиці має бути покладено край, упевнений експерт. «І Україна мала б у цьому питанні посідати жорстку позицію. В тому числі й перед Європою. Тим паче, що останнім часом дуже скоротилися як обсяги транзиту газу територією України, так і обсяги нашого споживання. Нам не потрібно мати в газосховищах такі обсяги, про які нам говорять з «Газпрому» чи з Брюсселю», — каже він.

Повертаючись до своєї тези про рестарт українсько-американських відносин, Гончар вказує, що деякі події на форумі відбувалися в тіні і не мали після себе гучно авансованих меморандумів. Так, зазначає експерт, український уряд, який «ще наприкінці минулого року здійснював здирницьку політику щодо енергетичного сектору, підвищуючи рентні ставки на видобуток газу», зараз «раптово» виходить з іншим прапором, щоб ці ставки не просто повернути на попередній рівень, а зробити стимулюючими.

«Це — позитивний сигнал для потенційних інвесторів, і не тільки американських, — упевнений Гончар, — але нині, через падіння цін на нафту, в Америці скорочуються обсяги буріння й з’являються профіцитні потужності, а також компанії, зацікавлені в тому, щоб їх десь використати. Таким чином, ми створюємо сприятливе інвестиційне середовище, і, звичайно, вони з’являться тут, у нас. Саме це стимулювало перші дві американські компанії підписати з Україною меморандуми про співпрацю. Вони беруть на себе роль розвідників. Якщо повідомлять світу, що в Україні можна працювати, то до нас повернуться ті енергетичні гіганти, які пішли з ринку і приведуть за собою інших. Це дуже важливо, адже нам потрібна енергетична і, перш за все, газова незалежність. І для цього слід реалізовувати й нарощувати програми пошуково-розвідувального й експлуатаційного буріння, щоб розширити обсяги видобутку».

ЧОМУ ЗАБУЛИ ПРО ШЕЛЬФ?

«Ми втратили шельфові родовища. І чого, як мені здається, бракувало на бізнес-форумі, то це розмов про розробку чорноморського шельфу, — вказує експерт. — І навіть не того глибоководного шельфу, який ми планували використовувати разом з консорціумом компаній на чолі з Ексон Мобіл, бо зараз він перебуває у де-юре нашій, але проблемній зоні, а мілководного шельфу, який нікуди не подівся». Експерт дивується, чому на порядок денний ніхто не ставить проблематику мілководного шельфу й, зокрема, Одеського родовища. «Не зрозуміло, чому «Нафтогаз» не ставить також питання про повернення своїх видобувних активів — бурових і видобувних платформ на шельфі, які знаходяться не в Криму. Минуло вже майже півтора року відтоді, як почалася операція російських збройних сил щодо загарбання Криму. Звичайно, комусь дуже вигідно, щоб цієї теми не було на порядку денному, бо це саме той випадок, коли кінці ховають у воду», — говорить Михайло Гончар.

«День» поцікавився також думкою експерта щодо досліджень лідера партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко, яка, спираючись на них, запевняє, що газ для населення в Україні з урахуванням усіх націнок має коштувати 2880 гривень». «Популізм завжди руйнує,  — пояснює експерт. — Я не виключаю, що хтось може намалювати ще меншу цифру. Але рішення щодо ціни схвалено. І хоча воно дискутивне, але відступати не можна — буде тільки гірше. Таке вже було в нашій історії. Політичні сили перед виборами просто спекулюють на цій актуальній для простих людей темі. Я рекомендував би уряду не звертати уваги на цей «дорогий» для нашої держави популізм. Він багато коштуватиме нам усім, бо зруйнує енергетичну модель, яку ми будуємо — модель лібералізації ринку, що має забезпечити нам врешті й справедливу ціну на енергоносії, й кращу якість та надійність енергопостачання».