Ризики диспаритету

Селяни Криму вже зібрали 1,1 мільйона тонн ранніх зернових. І можна стверджувати, що проблем із хлібом і фуражем у республіці не виникатиме. Але чи свідчить це про те, що її сільське господарство рухається вперед?

Після запуску Північнокримського зрошувального каналу кримське сільське господарство в 60—80-ті роки минулого століття давало стільки продукції, що нею забезпечували всі потреби півострова та відпочивальників, які заповнювали його літом iз усього СРСР. Крім того, плоди полів, садів і виноградників вивозили не тільки до інших областей України, але також у Росію, Прибалтику, в міста Далекої Півночі та Далекого Сходу, в країни Європи й Азії. Не те тепер. За словами міністра агропромполітики Криму Анатолія Корнійчука, Крим сьогодні повністю забезпечує себе тільки хлібом, а овочі та фрукти, й особливо продукцію тваринництва для потреб курортної сфери доводиться завозити з інших областей України. Зараз, схоже, ситуація продовжує погіршуватись.

Причина цього — стихійно і, з погляду аграріїв, абсолютно невиправдано виниклий диспаритет цін на продукцію сільського господарства, з одного боку, та техніку, добрива, хімікати й паливо — з іншого. «Фактично сьогодні за 1 тонну дизельного палива треба віддати вісім тонн продовольчої пшениці, — каже Корнійчук. — Ця жахлива різниця склалася через те, що держава не сприяє справедливості цін на товарних ринках. Нафтовики проводять монопольну агресивну політику, тому i змогли досягти постійного зростання цін, а селяни не лише «поводяться скромно», а й не змогли створити навіть інфраструктури свого ринку — достатньої кількості бірж й агроторгових домів, щоб отримати за свою продукцію гідну ціну». На думку міністра, витрати праці й ресурсів суспільства на виробництво тонни зерна приблизно дорівнюють витратам на виробництво тонни дизпалива. Він згадує, що на ринку Радянського Союзу дизпаливо було значно дешевше за хліб, і лише протягом останнього часу існування СРСР ціни зрівнялися. «Нинішній диспаритет може призвести до краху всього аграрного сектора…», — стверджує Корнійчук.

І це не просто слова.

Реально на сільськогосподарському та суміжних із ним ринках диспаритет зростає, а «добрих економічних побажань» Президента й уряду країни про мінімальну ціну на зерно просто не виконують. Так, за словами Корнійчука, сьогодні закупівлі до Держрезерву проводять за ціною 621 гривня за тонну пшениці 3-го класу та 441 гривня — за тонну пшениці 6-го класу, що на 10 відсотків менше рівня, задекларованого Міністерством агропо літики України. Міністр зазначає, що з урахуванням нинішніх цін на паливно-мастильні матеріали витрати на гектар посівної площі, з урахуванням посіву, догляду та жнив озимих зернових, у 2006 році становитиме 1809 гривень — тобто значно більше, ніж передбачувана закупівельна ціна на зерно наступного року. Для того, щоб компенсувати ці витрати сільгосптоваровиробників, зокрема на виробництво продовольчої пшениці, її врожайність у 2006 році має становити не менше 36 центнерів із гектара, хоча цього року в автономії вона становила лише 22 центнери, і за будь-яких умов у 2006 році буде не набагато вища. «Про яку економічну доцільність вирощування зернових колосових в умовах нашого півострова може йтися?! — запитує Корнійчук. — За такої цінової політики говорити з оптимізмом про закладку майбутнього врожаю не доводиться…» За його словами, вже надходять перші сигнали від фермерів і керівників сільгосппідприємств про те, що значна частина землі в Криму наступного року взагалі залишиться необробленою через те, що це буде невигідно. Селяни просто не знайдуть грошей й інших ресурсів для обробки цієї землі…

Звісно, вихід є. Він полягає в тому, щоб спеціальною економічною політикою досягти паритету цін і справедливих економічних відносин між селянами та постачальниками палива, техніки й хімікатів. Проте це тривалий процес, активну участь у якому повинні взяти й самі селяни, зокрема створюючи біржі, агроторгові доми та переробні підприємства. Але ситуація не терпить зволікання, бо йдеться про фактичне виживання сільгоспвиробництва. Тому напередодні підготовки до осінньої посівної кампанії з боку держави, пояснює Анатолій Корнійчук, слід прийняти екстрене рішення про авансове виділення грошових коштів під кожен посівний гектар господарствам, які проводитимуть сівбу озимих зернових, щоб пом’якшити наявний на сьогодні ціновий диспаритет.

Для вирівнювання цін на продукцію сільського господарства та продукцію промисловості в Україні в майбутньому є всі економічні умови, — вважає Анатолій Корнійчук. На його думку, про це говорить нинішній рівень цін на продовольство на ринках й окреслена останнім часом їхня тенденція до постійного зростання до світового рівня. Так у першому півріччі поточного року на ринках Севастополя й інших кримських міст ціни на сільськогосподарську продукцію, за даними статистики, виросли порівняно з аналогічним періодом минулого року на 25,3%, а обсяг продажу збільшився на 11,7%. Продукція тваринництва подорожчала на 33,6%, а обсяг її реалізації збільшився на 8,2%. Ціни на продукцію рослинництва на кримських ринках зросли на 18,6%, а її продаж збільшився на 14,6%. Ціни на молочні продукти виросли на 26%, яйця подорожчали на 21,5%. Це свідчить тільки про те, що різницю між оптовою ціною закупівель сільгосптоварів, яка все ще залишається надзвичайно низькою, та підвищеною роздрібною ціною поклали у свою кишеню посередники, які не доклали до виробництва продуктів адекватних зусиль. У суспільстві повинні бути вироблені механізми, якi забезпечували б справедливий перерозподіл цього прибутку на користь трудівників аграрного сектора, інакше їхня робота стане нерентабельною, підприємства збанкрутують, а посередники просто не матимуть чого перепродовувати.