Ризики «зеленого пального»

З цікавістю ознайомився з думкою вчених Львівського Національного університету імені Івана Франка в «Дні» («Перспективна біомаса», 21 березня 2009 р., Віталій Галазюк, Володимир Кирилич), які серед відновлювальних джерел надають перевагу енергії біомаси. За їхнім твердженням, такі технології дають подвійний результат: дешеву енергію та зменшення викидів в атмосферу. Тобто, як у прислів’ї — «і вовки ситі, й вівці цілі».

Я підтримую проект альянсу «Нова енергія України» з газетою «День», проте хочу поділитися власними думками та деякими застереженнями з цього приводу... Напередодні продовольчої кризи під загрозою опиняється сама земля-годувальниця, оскільки все більшого поширення набуває вирощування природного палива, й найбільш актуальною ця проблема ризикує стати саме для України з її всесвітньо відомими чорноземами. Цей спадок є найціннішим ресурсом, що має використовуватись виключно обережно. Адже за один рік ѓрунти втрачають 350 кг гумусу, 2,8 кг рухомих сполук фосфору, 4,2 кг калію на кожному гектарі. А 55 відсотків ѓрунтів потребують вапнування.

Тому я не говорив би про солому лише як продукт для отримання теплової енергії. Енергія соломи потрібна, в першу чергу, для землі, підтримання її родючості. Крім того, у нас склалася давня традиція, що солому використовували на корм у подрібненому вигляді. У селянських господарствах і досі використовують цей грубий корм у вигляді січки, який одночасно є хорошим джерелом виробництва органіки (гною), якого третя частина полів не «бачила» вже більше 10 років. Те саме можна сказати про іншу біомасу (бур’яни), а також харчові відходи, серед яких є чимало таких, що придатні для виробництва органічних добрив, і спалювати їх теж було б нерозумно. Так що тут палиця на два кінці. І важливо не перегнути її. Слід пам’ятати, що, наприклад, приорювання соломи в кількості 35—40 центнерів на гектар із компенсацією азоту рівноцінне внесенню 18—20 тонн на гектар гною. Дбайливі й мудрі господарі це знають, а тому солома в них не пропадає.

Але є ще немало таких господарів, які замість того, щоб по-господарськи розпорядитися соломою — використати для виробництва органічних добрив, — бездумно її спалюють. А це не менш шкідливо, ніж промислові викиди в атмосферу.

Як відомо, в Україні набуває поширення вирощування енергетичних сільськогосподарських культур, таких, як ріпак тощо. Звичайно, наші чорноземи як ніде в світі підходять для вирощування «зеленого пального», але варто пам’ятати: біомаса — це поживні речовини ѓрунтів, засвоєні та перетворені рослинами. Чим більші врожаї ми отримуємо, тим біднішими наші ѓрунти стають. Якщо деякі елементи компонентів ѓрунту можна компенсувати внесенням добрив, то для досягнення унікальної «первинної» органічної інфраструктури знадобляться віки. До того ж, для виробництва добрив теж потрібна енергія. Тобто не важко зрозуміти, що це рух по колу з постійним зниженням коефіцієнту корисності. Через деякий час ѓрунт виснажиться і втратить свої родючі властивості. Таким чином, враховуючи процеси глобального потепління, можна сказати, що Україна ризикує перетворитись із «європейської житниці» на пустелю.

Необережні намагання вирішити питання альтернативної енергетики можуть призвести до ще більших проблем у майбутньому. Сьогодні Україна стоїть на роздоріжжі, не маючи тієї технологічної енергії, що визначає напрямки розвитку на найближчий час. Чи це будуть тимчасові перехідні технології, що передбачають спалювання в тому чи іншому вигляді біоресурсів, чи використання дійсно чистих та невичерпних джерел, а саме енергії вітру та сонця. Збереження унікальної родючості українських чорноземів має стати визначальним у цьому виборі. Необхідно пам’ятати — земля не є бездонним джерелом. Це безцінний, але дуже крихкий скарб, і наша відповідальність — передати її нащадкам неушкодженою.

Отже, говорячи про відновлювальні джерела енергії, про шляхи енергозбереження, маємо діяти не за давнім радянським принципом «доженемо й переженемо», а керуватися мудрим народним прислів’ям: «Сім раз відмір, а один — відріж». Тільки міряти треба швидше...