Село: на межі соціальної безпеки
Третина економічно активних селян — безробітні
На останньому з засідані уряду (у середу) його голова Віктор Янукович досить несподівано висунув тезу про необхідність підвищення зарплати селян. «У наш час не може бути низької зарплати. Натуроплата вже відійшла, як кажуть, в минуле. Тому в собівартості продукції сільгосптоваровиробників повинна бути така складова зарплати, яка має світові стандарти», — сказав Янукович і доручив міністерствам праці та соціальної політики, аграрної політики та економіки розглянути це питання.
Критики прем’єра, безумовно, говоритимуть про популістський аспект цього виступу. І дійсно, лише ці кілька речень здатні додати відчутний відсоток голосів у виборчий кошик претендента на посаду глави держави. Та одна справа — говорити, й зовсім інша — діяти. Якщо прем’єрові вдасться хоча б на кілька відсотків посунути зарплату українських селян у напрямі до світових стандартів, то навіть удвічі більший приріст поданих за нього голосів можна буде вважати виправданим. Адже нинішня ситуація на селі не може не викликати занепокоєння.
Це підтверджує і презентований у четвер фахівцями Світового банку звіт про використання сільськогосподарського потенціалу України, де йдеться про стимулювання його зростання та поліпшення життя на селі. Грунтовне дослідження, виконане Організацією економічного співробітництва та розвитку й Світовим банком у співпраці з нашим урядом, приділило значну увагу режиму державної політики щодо сільського господарства та рівню його підтримки урядом. Поряд з аналізом конкурентоспроможності українських сільгоспвиробників, у звіті подано огляд сільської інфраструктури та вражаючі дані про рівень бідності українських селян.
Один з висновків звіту свідчить про те, що «виробництво продуктів харчування в підсобних господарствах та доступ до земельних ресурсів є критично важливими у встановленні мережі соціальної безпеки для мешканців села». Автори зазначають: «Інакше Україна зазнаватиме гуманітарної катастрофи в перехідному періоді». В той же час, на їхню думку, не можна робити ставку виключно на підсобні господарства: вони «для значного сегменту населення не є надійним вирішенням проблеми у середньо- та довгостроковій перспективі».
Фахівці Світового банку відзначають, що лише за 1990- 2000 роки кількість формальних робочих місць на селі скоротилася на 2,4 мільйона. Цей процес не зупинився і досі. Як прогнозує звіт, з підвищенням ефективності сільського господарства кількість робочих місць і далі скорочуватиметься. Вже нині майже кожен третій дорослий селянин втратив офіційну роботу. В той же час частка зарплати у виробничих витратах сільгосппідприємств, згідно із звітом, скоротилася з 33% у 1990 році до 13,5% у 2000-му (можливо, саме ці дані, а не популістські наміри підштовхнули прем’єра до дій щодо підвищення зарплати на селі). За висновками вчених, «сільські домогосподарства залишаються біднішими і більш вразливими, ніж міські».
Автори звіту радять українському урядові розробити та впровадити чітку стратегію соціального розвитку та підвищення зайнятості сільського населення. На їхню думку, тільки таким чином можна розв’язати «нинішні та майбутні проблеми на селі». Зокрема, урядові пропонується пом’якшити вплив труднощів з працевлаштуванням на селі шляхом здійснення програм розвитку несільськогосподарського сектора зайнятості та надання комунальних послуг, яких катастрофічно не вистачає.
Аналізуючи рівень допомоги та втручання уряду у сільськогосподарське виробництво, науковці радять уникати цільових раптових змін політики, таких як повернення регулювання цін та руху зерна у сезоні 2003 року... тому що вони «створюють додаткову невпевненість у сільськогосподарському секторі та підвищують ризик для виробників, інвесторів та кредиторів». «Політична орієнтація, — вважають автори дослідження, — повинна переключатися від прямого втручання на ринки до підтримки розвитку ринкової інфраструктури та ринкових інститутів».
Тим часом в Україні розгортається дискусія з приводу намірів уряду щороку купувати до держрезерву приблизно три мільйони тонн зерна. Серед причин називається прагнення стабілізувати внутрішні ціни. Та, як вказують фахівці, це рівнозначно відновленню держзамовлення на зерно, яке існувало в країні до середини 90-х років. У них викликає сумнів сама глобальність поставленого завдання. Експерти відзначають, що гра проти фундаментальних тенденцій ринку — вкрай невдячна справа. На їхню думку, зберегти ціни стабільними в межах однієї країни можна лише в тому разі, якщо повністю закрити її ринки та обмежити експорт не лише зерна, а й муки та хліба. Учасники дискусії також наголошують на тому, що купівля 3 млн. тонн пшениці вимагатиме якнайменше 2 млрд. гривень з держбюджету, не враховуючи вартості зберігання зерна та світової тенденції підвищення цін на нього. Вони радять політикам зосередитися на регулювнні аграрного ринку через істотне підвищення інвестиційного клімату та запровадження у сільськогосподарському виробництві світових стандартів. Автори звіту, зокрема, вказують на недоцільність подальшого продовження програм заставних закупівель зерна та пропонують спрямувати вивільнені бюджетні кошти на здійснення інших заходів, «які б мали більш відчутний вплив на стабілізацію цін та доходів». До речі, як зазначається у звіті, сукупна внутрішня підтримка сільського господарства України стабілізувалася на помірному рівні. Однак існують значні викривлення в окремих секторах товарного виробництва. «Приблизний рівень підтримки виробника в Україні — 5% — є нині одним із найнижчих серед аналізованих країн з перехідною економікою,» — вважають експерти Світового банку.
