«Що довше в Україні буде «гамірно», то більше грошей звідси втече»

Анатолій КIНАХ:

«ФАКТ НЕПІДПИСАННЯ УГОДИ — ВТРАТА І ЄС, І УКРАЇНИ»

Український бізнес все ще впевнений у незворотності євроінтеграційного шляху України та налаштований на те, що Угода про асоціацію і ЗВТ з ЄС буде підписана в максимально короткі терміни. У цьому практично в усіх виступах та коментарях переконував і ділову спільноту Європи, і журналістів у Вільнюсі народний депутат України, голова Української Спілки промисловців та підприємців Анатолій КІНАХ. Він же запевняв, що вже от-от, у лютому — березні 2014 року, відбудеться спеціальний саміт «Україна — ЄС», на якому ми таки повинні підписати угоду. Щоправда, цю інформацію не було підтверджено жодною задокументованою домовленістю на саміті у Вільнюсі.

«Дню» вдалося розпитати деталі «паузи» в Угоді з ЄС в Анатолія Кириловича, а також про те, хто недопрацював у підготовці України до угоди, і, власне, спустив курок всьому тому, що нині відбувається на майданах країни.

Розмова відбулась в аеропорту на зворотному шляху з Вільнюса до Києва минулої п’ятниці. Тому в інтерв’ю немає коментаря пана Кінаха щодо останніх подій на євромайданах країни та у фракції Партії Регіонів у ВРУ.

— Анатоліє Кириловичу, то вас можна привітати: Україна таки взяла «паузу» в підписанні Угоди про асоціацію з ЄС, яку обстоювала очолювана вами УСПП...

— Ви, мабуть, мене погано слухали, коли я виступав на бізнес-форумі...

— Чому ж, чула.

— То з чим мене вітаєте? Я ж казав, що промисловці були б щасливими людьми, якби від’їжджали з Вільнюса з підписаною Угодою про асоціацію з ЄС.

— Так, але я так само добре пам’ятаю гасла протесту під прапорами УСПП на Михайлівській площі.

— На Михайлівській площі, як і на Майдані, стояли люди, які хочуть кращого майбутнього, високих стандартів якості життя...

Потрібно пам’ятати, що євроінтеграція — це не «золотий» процес. Необхідно було відпрацювати підготовку так, щоб мати чіткий план дій як щодо адаптації української економіки, так і щодо умов вільної торгівлі з ЄС, роботи з мінімізації ризиків погіршення відносин з Росією.

Ми маємо зробити чіткі кроки, щоб підписати Угоду. Аби не сталося так, що одразу як ми вступимо в ЗВТ з ЄС, почало лихоманити нашу економіку. А в людей на довго в свідомості викарбується: євроінтеграція призвела до погіршення життя. Ми повинні це все враховувати.

— Тобто «пауза» була потрібна, щоб  уникнути «реверсу»?

— Так. Позиція бізнесменів та промисловців незмінна. Євроінтеграція для України — це шанс створити сучасні стандарти економіки на українській землі.

— Скільки часу може тривати «пауза»?

— Дуже важливо, щоб вона була максимально короткою. Було б оптимальним варіантом, щоб Україна разом із ЄС, в тому числі із МС, вийшла на трьохсторонній формат переговорів Україна — Росія — ЄС, опрацювали погодження дій, включаючи компенсатори, які стосуються ризиків: різниця конкурентоспроможності нашої продукції порівняно з європейською. І потрібно максимально попрацювати, щоб на саміті Україна — ЄС в кінці лютого — на початку березня підписати Угоду. Це крайній варіант, бо далі починаються вибори до Європарламенту — квітень-травень. Це означає, що ще мінімум рік Європарламент займатиметься своїми справами. Паралельно наближаються вибори в Україні 2015 року. І в разі зриву підписання Угоди весною є ризики, що «пауза» протягнеться до 2016 року. А це — втрата часу і якості. Та повторю: ми абсолютно не раді цій «паузі».

— Який план дій на ці три-чотири місяці?

— Ми з представниками об’єднання усіх бізнес-структур країн ЄС домовилися відпрацювати спільні дії, не зважаючи на політичну паузу, зокрема не знижувати темпи співпраці й інвестування. Незабаром я матиму зустріч в Брюсселі в штаб-квартирі цієї організації. Ми будемо коригувати структуру взаємодії для того, щоб європейський та український бізнес максимально поглибили співпрацю. І впливати через це на політичну ситуацію з точки зору незворотності євроінтеграції. Бо Європа (хоч що б там казали) — це платоспроможний ринок: майже 500 мільйонів споживачів, друга економіка світу —  оборот близько 16 мільйонів доларів. Я вже не кажу про провідні технології, інвестиції тощо.

— Хто зробив помилку? Чому ми не підписали Угоду?

— Факт непідписання Угоди — втрата і ЄС, і України. І з цього потрібно робити висновки. Тому що ЄС, на жаль, заангажований суто в політичних питаннях і не вивчав реальні соціально-політичні ризики для України. Такі, як падіння розвитку світової економіки, яке вдарило по українському експорту, і внутрішня рецесія: протягом 15 місяців падіння промислового виробництва склало близько 5%. Це ті втрати, які ми несемо в зв’язку із погіршенням відносин з Росією. Це не просто мінус в доходах, це загрози втрати тисяч і тисяч робочих місць. І необхідно було ЄС разом з нами сконцентруватися на цих ризиках. Для того, щоб не говорити про них за тиждень до підписання.

— Виходить, що найкраще у відносинах з ЄС спрацювала наша опозиція: вона так зуміла поставити на порядок денний «питання Тимошенко», що ЄС «забув» про всі соціально-економічні ризики, які потрібно було прорахувати для України? Якщо так, то наш уряд значно слабший від опозиції в перемовинах з ЄС. Інакше як пояснити, чому він не зумів перебити це «політичне» питання більш конструктивними питаннями  про соціально-економічні наслідки? Чи,може, влада просто не хотіла  цього робити?

— ЄС пішов на повідку в української опозиції. Ми бігали навколо цього відомого всім питання і, на жаль, не вивчали глибоко реальні наслідки Угоди для економіки.

І я погоджуюсь з вами, що наш уряд спрацював слабо в цій ситуації.  До речі, український бізнес, а зокрема УСПП, вже мінімум рік постійно звертається до уряду з тим, що потрібно формувати, не чекаючи підписання Угоди, національний план адаптації економіки України до інтеграції в ЗВТ з ЄС; відпрацьовувати питання стандартів з Європейським Союзом. І всі питання не зникнуть після Вільнюса. На жаль, наш уряд дуже пасивний у цьому. І ця пасивність поставила нас в складні умови, коли фактично перед підписанням ми оголосили об’єктивні проблеми, які сьогодні стоять перед Україною. Сторони були не готові їх розглядати конкретно, тим паче в умовах обмеженого часу.

І от ця «пауза» повинна бути використана, щоб врахувати всі помилки і вийти на план спільних дій щодо підписання Угоди.

— Тобто ці три-чотири місяці — це «зоряний час» нашого уряду, який він отримав на «підтягнення своїх хвостів»?

— Я б не називав це «зоряним часом». Це просто час надолужити те, чого не було напрацьовано.

— Ця «пауза» нашкодить українському бізнесу?

— Вона принесе шкоду лише в контексті динаміки тих якісних змін, які необхідні Україні. І йдеться, передусім, про стандарти. Коли ми говоримо про європейські стандарти, то розуміємо під цим високий рівень розвитку технологій, культури ведення бізнесу тощо. Я навіть дозволю собі назвати європейські стандарти стандартами розвитку цивілізації. Адже йдеться про верховенство права, захист прав власника, інвестора, їхню рівність перед законом, а також — про якість життя, конкурентоспроможність економіки... Це все, до чого треба нам прагнути. Й альтернативи європейським стандартам немає.

— А чи не спровокує «пауза» подорожчання грошей для нашого бізнесу: інвестори вимагатимуть вищий рівень прибутковості бізнесу, а кредитори закладатимуть ризики в «ціну» кредиту — відсоткову ставку?

— Нас дуже турбує, що в умовах непідписання Угоди з однієї сторони і невизначеності у відносинах з Росією — з іншої ми не бачимо на внутрішньому ринку тих змін, які сприятимуть поліпшенню інвестиційного клімату і ділової активності. Йдеться, передусім, про проблему доступності фінансових ресурсів. Позика під 20% — недоступна. А без адекватного доступу до ресурсу економіка просто не може розвиватися. 

Наше домашнє завдання, яке ми привезли з Вільнюса, — це працювати жорстко, системно, високопрофесійно, виходячи з державних пріоритетів в першу чергу, а також законів та пріоритетів ринкової економіки. Від того, як ми виконаємо його, буде залежати подальший наш напрямок дій. А головне — ми повинні розуміти, що при всьому наборі ризиків зі східного боку і з західного головні ризики — в Україні.

— Ви свого часу були міністром економіки, з вашого досвіду, яких помилок допустився ваш нинішній «колега» пан Прасолов?

— Думаю, що мені некоректно буде відповідати на це запитання.

Скажу так: в тому, що нам потрібно працювати на підвищення професійності нинішнього уряду України, немає сумнівів.

Тарас ВИНОГРАДНИК:

«ПІСЛЯ ПОДІЙ У ВІЛЬНЮСІ ДО УКРАЇНИ ПРИЛІПИВСЯ ЯРЛИК «НЕПРОГНОЗОВАНИЙ ПАРТНЕР»

Як уже писав «День» у пулі учасників, із України на бізнес-форумі у Вільнюсі дуже складно було знайти прихильника інтеграції України в Митний союз. Натомість, таких, які обстоювали підписання Угоди з ЄС, було багато. Можете лише собі уявити, з яким настроєм у салоні наш літак повертався додому. Якийсь неприхований розпач, зневіра... Найбільші оптимісти, а я зокрема, намагались зконцентруватись на понятті «пауза». Мовляв, не все ще втрачено, обіцяють же підписати вже в лютому — березні наступного року. Але нас, відчайдушних оптимістів, яких відверто була меншість, тут же обливали холодним «хто обіцяє?».

Далі пропонуємо бліц-інтерв’ю  з бізнесменом з Івано-Франківська, директором ТОВ «МАОДОТ-І» Тарасом ВИНОГРАДНИКОМ.

— Як ви сприйняли інформацію про те, що з Вільнюса повертаєтесь ні з чим?

— Я ставлюсь до цього результату прагматично. Якщо ми витратили роки на підготовку до Угоди. І цим займалися десятки, а то й сотні спеціалістів з обох боків. І в нас нічого не вийшло, бо ми «не готові»... У мене виникає логічне запитання: «Що ми робили всі ці роки?» Для мене відповідь це питання є більш важливим, аніж оцінка результату у Вільнюсі.

Щодо реакції бізнесу загалом, то складно сказати однозначно.  Якщо вийдете на вулицю, будь де — в Києві, Черкасах, Івано-Франківську, і запитаєте людей, що повинно було статися в країні, якби Віктор Федорович підписав ту Угоду у Вільнюсі, то не отримаєте однозначної відповіді. Так само і в бізнесі. Який відсоток бізнесу знав, про що йдеться взагалі? В основному всі говорили про зону вільної торгівлі, рух коштів, товарів і послуг... Час від часу згадувались стандарти. А хіба це все?

Чи є українські товари, які вже зараз продаються в ЄС? Звичайно, що є. Чи був би для них покращений режим  доступу до європейського ринку — сприяння для реалізації — я не знаю. Кажуть, що мають зникнути такі поняття, як «мита» та «тарифи» в торгівлі України з країнами ЄС. Але ж уводиться поняття  «квоти». Щоб розібратися в цьому всьому потрібно читати документ. А я далеко не впевнений, що хоча б половина наших підприємців в очі бачили ту Угоду.  І хто в цьому винен?

Що ж до оцінки дій нашої влади, то вимірювати їх можна в етичній системі координат і говорити про збитки з цього боку. Адже економічні наслідки різкого гальмування зараз навряд хтось візьметься підрахувати. Так-от, я вважаю, що наша влада дуже нашкодила нашій країні такими своїми різкими, думаю, коректно назвати їх необдуманими, маневрами. Адже після подій у Вільнюсі до України приліпився ярличок «непрогнозований партнер».  З такими ніхто й ніколи не хоче мати справу. Наведу приклад з бізнесу, якщо сідають два підприємці за стіл перемовин і домовляються про щось, то кожен з них повинен бути впевнений в тому, що партнер відповідає за свої слова, і він дотримується взятих зобов’язань. Адже відповідно до цих домовленостей інший партнер будує свою діяльність. А якщо партнер ненадійний, і схильний до різких розворотів, це дуже погано.  Скажімо, ми домовилися з партнером, який постачає для наших ресторанів м’ясо. Що він привезе 100 кілограмів свинини на певну дату. І ми собі відповідно плануємо, що ми маємо приготувати стільки-то того для такого-то замовлення. А тут раптом наш партнер телефонує в останній день і каже: я не привезу, бо ви мені мало платите, накиньте ще 20%. Чи буду я після цього працювати з таким «партнером»? Навряд.

Тому в тому, що сталось у Вільнюсі, передусім слід оцінювати етичні промахи нашої влади, а відтак нас як держави.  

— Які шанси виправити ситуацію? Коли і за яких умов, на вашу думку, Україна зможе увійти в зону вільної торгівлі з ЄС? Що вам говорили про це колеги у Вільнюсі?

— Потрібно однозначно визначитись з нашою метою: чи справді ми хочемо того, про що зараз кричимо на вулицях; чи готові ми до системних змін. Передусім, ментальних. І бізнесу, до речі, це теж дуже актуальна категорія.

Мабуть, у більшості країн світу народ не любить свою владу: то податки високі, то пенсії низькі... Але як би там не було, люди її поважають. І нам, українцям, теж потрібно до цього призвичаюватися. Інакше будувати державу нам ще довго буде дуже важко.

Чи може суспільство або бізнес-середовище впливати на владу? Певна річ, що може. Але цей вплив не повинен бути радикальним. Владі ж потрібно проговорювати з народом, інтереси якого вона репрезентує, виклики та можливості майбутніх домовленостей, як-от зокрема з ЄС. А в нас донедавна ніхто ні про що не говорив. Людей просто поставили перед фактом, який для них виявився неприйнятним.

— А як бізнес мав би демонструвати своє бажання і готовність до європейських стандартів та європейського ринку владі?

— Насамперед цією «демонстрацією бажання» повинні займатися чиновники. Саме у них є доступ до статистичних даних, які демонструють що український бізнес зорієнтований на Схід у цьому плані, на Захід — у такому. На Захід ми відправляємо такі товари, сировину, послуги, а чи навіть гроші, на Схід —  оце.

А аналітикам потрібно провести порівняльну характеристику. І тоді ми побачимо, що користується попитом на Сході чи на Заході.

Ці дані також підготують нас до того, що потрібно зробити, щоб збільшити попит на Заході на ті товари, які до сьогодні користувалися попитом лише на Сході, чи всередині країни, наприклад. Які ще ніші не зайняті в ЄС повністю, і можуть бути заповнені українськими товарами та послугами? Оце я можу назвати справді якісною серйозною дорослою роботою і «демонстрацією намірів».

А якими ви бачите шанси та ризики тієї ситуації, в якій опинилася наразі країна?

— Люди піднялись і показали, що вони мають контроль над владою, й вони це усвідомлюють і готові застосувати цей інструмент контролю. І це як набутий імунітет. Його вже не забереш. Люди відчули свою силу.

Шанси і ризики залежать від поведінки двох відповідальних сторін цього процесу.  По-перше, влади. На жаль, вона зараз сховалася. Вже четвертий день влада тримає паузу. Чи вона боїться прийняти рішення? Чи вона не може прийняти рішення? Багато питань.

Але водночас ми бачимо, що й друга відповідальна сторона не контролює процес. Помітно, що не у всіх напрямках опозиція працює скоординовано. Досі не було чітко озвучено план дій, який би підтвердився вчинками.

За великим рахунком, «вулиця» є прагматичною. Мільйони виходять на вулицю, знаючи, від чого і заради чого. І на це треба зважати, щоб не втратити контроль. Як влада, так і опозиція мусять говорити з людьми. Мільйони на вулицях України — це відповідь на ту непублічність прийняття рішень і вирішення проблем, що розвели в країні ті, кому це було вигідно.

Якщо ми хочемо рухатися цивілізаційно, нам потрібен діалог влади й людей, людей і опозиції, опозиції і влади...

Головний ризик — не допустити, щоб ситуація зайшла в критичну точку, бо вийти з неї буде надзвичайно складно, втрати будуть з усіх боків. А це дуже висока ціна, яку нам платити сьогодні немає потреби. Ні в якому разі не можна втрачати контролю за ситуацією. Крім гасел мають бути дії. Обов’язково потрібен  стіл переговорів.

— Кому?

— Опозиції, яка відповідальна за майдани, і владі. Не час особистих рахунків. Політики, які не розуміють потреби в цивілізованому діалозі, підштовхують країну до громадянської війни.

— А ті, хто закликає блокувати роботу органів державної влади?

— Це — абсурд. Як можна блокувати роботу того, що забезпечує життєдіяльність країни?!

Є цивілізований шлях змін. Люди обурюються проти дій влади, але не бомблять владу. Я однозначно проти силових дій. Адже в такому разі країна опиняється в неконтрольованому стані.

Я думаю, що влада вже все відчула і все побачила.

— То чому не реагує?

— Боїться, або не вміє реагувати. Це, звичайно, не знімає відповідальності з неї. Але це також додає відповідальності діям опозиції. Якщо влада не реагує, повинна брати ініціативу в свої руки опозиція. Вона мусить закликати сісти за стіл переговорів. Це зовсім не означає, що вимоги повинні пом’якшуватися. Ні. Але є потреба знайти вихід.

І так крок за кроком, не втрачати часу. Бо на сьогоднішній день втрачений час — це втрати для економіки. Гроші люблять тишу і спокій. Чим довше в країні буде хаос, тим більше грошей із неї витече. В тому стані, в якому зараз ми є, це нам дуже невигідно, а то й небезпечно. У нас і так ще є питання, які потребують вирішення: зимовий опалювальний сезон, бюджет на 2014 рік, закриття цього фінансового року... Україні не можна хаотично рухатися. Потрібний прагматичний підхід.