«Соціалка» пішла у прорив

За підсумками виконання державного бюджету України за 2004 рік бюджетний дефіцит був найбільшим за останні п’ять років — 9,11 млрд. грн., або 2,7% ВВП. За методологією Міжнародного валютного фонду, що не зараховує до доходної частини надходження від приватизації, дефіцит досяг 4,4% ВВП. Цього року він може сягнути 5%. Iз слів прем’єр-міністра Ю. Тимошенко, фактичний дефіцит бюджету перевищує 30 млрд. гривень (приблизно 10% від ВВП). Такий великий дефіцит становить серйозну загрозу макрофінансовій стабільності країни.

Йдеться про неоптимальну, з погляду створення довгострокових основ економічного розвитку та переходу до інвестиційно-інноваційної моделі, структуру бюджету. Основним чинником збільшення бюджетного дефіциту є зміна структури бюджетних видатків, зокрема збільшення питомої ваги прямих соціальних витрат (заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій) із 30,9% до 39,5% (до 9,2% від ВВП). Зростання «соціалки» загрожує прискоренням темпів зростання споживчих цін на 15—20% (за підрахунками експертів, збільшення соціальних трансфертів у четвертому кварталі 2004 р. на 5,1 млрд. грн. призвело до додаткового зростання споживчих цін на 2—3%).

По-друге, негативним чинником є швидке зростання обсягів зовнішнього державного боргу (за рахунок заміщення внутрішніх держпозик зовнішніми). В умовах покращання боргових показників (відношення держборгу до ВВП і доходів держбюджету поменшало з 31% і 229% на кінець 2001 р. до 20% і 132% на кінець 2004 р.) Мінфін заперечує небезпеку співпраці з іноземними інвесторами, довіряючи їхнім заявам про готовність тримати українські ОВДП протягом усього терміну погашення.

Керуючись такими міркуваннями, для вирішення поточних завдань наповнення бюджету в першому кварталі 2005 року Міністерство фінансів активно розміщувало облігації внутрішньої державної позики серед нерезидентів. Задекларований у поправках до держбюджету перелік заходів, якими уряд має намір скоротити дефіцит до приблизно п’яти мільярдів гривень, або близько 1,5% ВВП за методологією МВФ, залишається поки що незапитаним. У січні 2005 р. ОВДП продали на суму 1,3 млрд. грн., у лютому — на 1,08 млрд. грн., у березні — на 245,6 млн. грн., тоді як минулого року, коли головними покупцями були комерційні банки та Фонд гарантування вкладів населення, середньомісячні обсяги продажу ОВДП не перевищували 120 млн. грн. Iз огляду на вартість раніше куплених нерезидентами ПДВ- облігацій (близько $56 млн.), на початок березня 2005 року в портфелях нерезидентів нагромадилося українських цінних паперів на суму до 4 млрд. гривень.

Але динаміка ринку ОВДП суттєво впливає на загальну динаміку фінансового ринку країни, і таке масштабне розміщення цих облігацій серед нерезидентів не могло пройти безслідно. Притік іноземних інвестицій змусив НБУ купити на початку року валюти на суму $1,6 млрд. А стерилізаційні операції (на 1305 млн. грн.) не допомогли уникнути накопичення на коррахунках комбанків на початок березня 15 млрд. грн. Стерилізувати такий обсяг грошової маси вельми складно. Тому в разі перевищення запланованих цього року обсягів випуску ОВДП (чотири мільярди гривень) — подальший їх продаж нерезидентам є найрентабельнішим бізнесом — притік спекулятивного капіталу та тиск на курс гривнi посиляться настільки, що можна буде говорити про створення передумов майбутньої валютної кризи.

Причини такого песимістичного прогнозу — в негативних наслідках надмірного зміцнення гривні, що анітрохи не слабші за девальваційні. Перевищення курсом гривні запланованих середньорічних значень 5,27 грн./$1, по- перше, скоротить надходження до бюджету від адвалорного мита та загострить проблему дефіциту бюджету, по- друге, істотно активізує притік іноземного капіталу іншими каналами. Зокрема, зростуть обсяги гривневих депозитів нерезидентів в українських банках, які в умовах ревальвації приносять нерезидентам додатковий дохід від курсової різниці; підвищиться попит на валютні кредити з боку українських суб’єктів, що створить відкладений попит на іноземну валюту, оскільки основні доходи українські громадяни та підприємства отримують у гривні; виросте присутність іноземних інвесторів на українському фондовому ринку (за темпами розвитку в 2004 році він зайняв позиції лідера серед європейських країн — індекс ПФТС виріс утричі — до 260 пунктів, а індекс S&P/IFCF-Україна — в 1,7 разу). Попри низький рівень ліквідності та капіталізації українського фондового ринку, іноземних інвесторів приваблює його високий динамізм і значний потенціал розвитку в умовах формування нової пенсійної системи.

Враховуючи, що кошти іноземних покупців ОВДП підуть переважно на збільшення соціальних виплат, ймовірність сплеску інфляції в українській економіці дуже висока. І навіть ревальвація гривні її не стримає. Адже ціни насамперед виростуть на тих сегментах ринку, де ціноутворення слабо залежить від курсу гривні. При цьому одночасно з розширенням внутрішнього попиту на продукцію вітчизняних товаровиробників активізується притік споживчого імпорту, що підтримується дорогою «гривнею» та зниженими митними тарифами. Загострення конкуренції призведе до падіння прибутковості або навіть розорення деяких підприємств і зростання безробіття, що створить пряму загрозу економічній стабільності.

У виниклій ситуації єдиним позитивним аспектом довгожданого рішення про скасування нормативу обов’язкової валютної виручки експортерів є можливість для уряду оголосити про початок лібералізації валютного регулювання. Оскільки економічний ефект від такого скасування в умовах ревальвуючої гривні дуже низький. Протягом останніх двох років обов’язковий продаж становив у загальному обсязі валютного ринку не більше 20—30%, а впродовж останніх місяців його питома вага знижувалася через притік портфельного капіталу нерезидентів. Набагато більший негативний вплив на валютну сферу має відсутність Закону «Про валютне регулювання», що не дозволяє досить оперативно, прозоро та чітко вирішувати поточні проблеми. Тому в разі реалізації негативного сценарію розвитку подій, у зв’язку з відсутністю законодавчо оформлених механізмів контролю над рухом капіталу, в тому числі портфельних інвестицій, НБУ буде вимушений втримувати рівновагу черговими заборонними адміністративними заходами швидкого реагування.

Тож почати лібералізацію та покращання валютного регулювання треба було б із прийняття Закону «Про валютне регулювання». Крім того, комерційним банкам хотілося б, щоб першими кроками в лібералізації валютного регулювання стали скасування часових рамок торгової сесії на міжбанківському ринку, в ході якої банкам дозволяється укладати угоди, а також вимог передачі в НБУ для контролю попередніх заявок до початку торгів. У сфері курсоутворення основоположним принципом має стати орієнтація темпів ревальвації на динаміку долара США на світових ринках і темпи підвищення продуктивності праці в українській економіці, що не дозволить підірвати наявний резерв конкурентоспроможності. Невідкладними завданнями вбачають створення механізмів спрямування фінансових коштів у реальну економіку, проведення назрілих структурних реформ, що в свою чергу підвищить реальний попит на гроші. Що стосується методів, які дозволяють одночасно виконати соціальні зобов’язання та не допустити зростання інфляції, то ревальвація до них не належить. Швидше, навпаки, вона призведе до знецінення доларових накопичень громадян, зростання товарного попиту й інфляційних очікувань. Виконання таким шляхом передвиборних лозунгів і обіцянок (особливо в частині стандартів життя) якнайгірше вплине на всі сфери економіки країни.