Стиль від бабусі

«Особисто мені не подобається носити речі, куплені на ринку. А от для престижних магазинів моїх грошей замало, — ділиться з «Днем» своєю проблемою бухгалтер Дарія Якушина. — Я з задоволенням купую українські вироби, тому що вони, як правило, дешевші, ніж магазинні, і якісніші, ніж ринкові, а за модою я не женусь». Щоб пересвідчитися в цьому, «День» заглянув на виставку-ярмарок промислових товарів для населення, яка сьогодні завершила свою роботу в Київському планетарії.

На жаль, на відвідувача виставки чекало розчарування: справді українських виробів тут було не так уже й багато. Здавалося, що до планетарію просто перенесли з наших речових ринків звичні намети з польсько-турецьким ширвжитком. «Коли ці виставки тільки-но починалися, тут справді було представлено в основному вироби українських виробників, — говорить продавець-консультант черкаської взуттєвої фабрики Ірина (своє прізвище дівчина назвати не захотіла). — Тепер же організатори, прагнучи більше заробити на оренді, продають місця всім бажаючим. І від цього знову-таки страждає національний виробник: сюди приходить менше людей, обсяги продажу падають, отже, брати участь у таких виставках стає дедалі менш вигідно».

І все ж, при бажанні, вітчизняний товар тут відшукати можна. Питання в тому, наскільки він привабливий. Буквально кидається в очі, що фасони та моделі повторюють дизайнерські рішення і капризи моди, популярні років два, а то й три тому. При цьому виробники не приховують, що вони навіть не намагаються дотримуватися моди. Набагато легше відтворювати класичні моделі, які носять, носили і будуть ще носити не один рік. Ну а багато речей точно копіюють навіть те, що носили ще наші бабусі: квітчасті халати, нічні сорочки з рукавами-ліхтариками та комбінації з рожевими та блакитними малюнками колись були мрією радянських жінок. Невже наші виробники всерйоз вважають, що смаки покупців не змінюються? «Наші вироби купують люди різного віку, — заявляє Ольга, представниця київської фірми «Вітчизняний текстиль» (дистрибуція виробів різних українських виробників), немов би вибачаючись за те, що для молоді вони явно не підходять.

Звичайно, було б неправильно стверджувати, що всі вітчизняні компанії ставляться до сучасної моди звисока. «Я намагаюся закуповувати більш-менш сучасні моделі, відмінні від того, у що вдягається більшість людей на вулицях, — відповідаючи на запитання «Дня», сказала директор фірми ДІЮК (дистрибуція верхнього жіночого одягу від українських фірм) Ірина Назаренко. — Але смаки наших покупців іноді заставляють моє волосся ворушитися від жаху: багато хто купує не те, що пасує їм, а те, що носить сусідка, і виходить, вибирають старомодні кольори та моделі. Наприклад, уся Європа носить світле, а у нас вибирають стиль «а-ля бабуся», одягаючи тільки сіре, чорне та коричневе».

Втім, незважаючи на те, що продукція вітчизняних фірм далеко не завжди може задовольнити вишуканий смак, але за добротністю та якістю пошиття вона вигідно відрізняється від іноземного ширвжитку, який заполоняє базари і, як ми бачимо, проникає навіть на виставки вітчизняних товарів. У наших виробах набагато менше використовують синтетичні тканини, шви в них краще прошиті, а взуття, можна ручатися, не розвалиться через пару місяців.

Але і з цим у нас є проблеми. Як відомо, головна передумова якісного виконання виробів — хороша сировина. Але на вітчизняному ринку, як стверджують виробники, її немає. Зокрема, виробники взуття говорять, що кольорової шкіри наші фабрики не випускають, а чорна не завжди відповідає потрібній якості. Текстильники заявляють, що фланель на нашому ринку лише імпортна, виробникам костюмів не подобається сукно, яке може запропонувати Україна, — більшість сировини йде з Білорусі, Росії, Польщі. «Українські виробники сировини хочуть нажитися на нас, пропонуючи якість, яка набагато гірша, ніж вони про неї говорять, — заявив «Дню» представник львівської взуттєвої фабрики «Стептер». — Із шкіри, яка маркірується як «перший сорт», лише 25% цьому відповідають».

А от ціни на вітчизняну продукцію справді дуже низькі. Туфлі, аналогічні тим, за які на базарі хочуть отримати 250—300 гривень, на виставці пропонували за 130—150. Жіночі блузки дешевше гривень на 40, чоловічі сорочки — на 30—35, верхній одяг — на 100—150 гривень. Виставкові ціни на трикотаж вражають особливо — водолазки від 7 до 20 гривень (тільки українці могли здогадатися змінювати їхню ціну залежно від розміру). Джемпер може коштувати 35 гривень, шкарпетки — 2— 4 гривні.

«У нас ніколи не скорочуються обсяги продажу, — повідомила «Дню» представниця фірми з Олександрії (Кіровоградська обл.) Наталя. — Це пов’язано саме з низькими цінами — купити наші вироби може кожен українець». Щоправда, на виставці можна зустріти й виробників, які прагнуть зайняти більш високу нішу. «Ми орієнтуємося на середній клас, який не хоче купувати на базарі, але ще не може купувати в магазинах, — говорить Наталя, представниця харківської компанії. — Наші ціни на чоловічі костюми вищі, ніж ринкові, але в принципі доступні. До нас приходить не так багато людей, зате це наші постійні клієнти, яким подобаються наші вироби».

І справді, покупців на виставці багато. Причому видно, що багато хто тут не вперше. Вони відразу йдуть до знайомих стендів із продукцією, що полюбилася. Дивлячись на них, просто не хочеться вірити деяким виробникам, які стверджують, що вони виходять на виставки виключно заради реклами. Втім, ця точка зору також виправдана: виставки далеко не гірший варіант просування товару на ринок. Важливо й те, що так званого масового покупця приваблює, а отже, влаштовує. «Я часто ходжу на такі виставки, — говорить «Дню» студентка Олена Мітіна. — Не можу сказати, що мені подобається весь асортимент продукції, але те, що мені треба, я знаходжу».