Світова економіка хворіє

Оголошена ВООЗ пандемія коронавірусу стала, без перебільшення, ще одним викликом для людства глобального характеру. З одного боку, йдеться про спроможність швидко та ефективно визначити природу збудника чергового лиха і розробити відповідні методики й фармацевтичні засоби для лікування. З іншого боку, будь-яка епідемія, не кажучи вже про пандемію, має цілком конкретні економічні наслідки коротко-, середньо— та довгострокового характеру. Через паніку, спричинену коронавірусом, фінансові ринки у світі втратили щонайменше 5 трильйонів доларів — це еквівалент ВВП Японії (2018 року за розрахунками МВФ) і більше ВВП України у понад 40 разів. На світових фінансових ринках стався найбільший спад від часів Світової фінансової кризи. Цей спад продовжився і на початку березня.

За оцінками експертів Світового банку, пандемії сьогодні можуть стати реальним шоком для світової економіки: серйозна пандемія може спричинити економічні збитки на рівні майже 5% світового ВВП, або понад 3 трильйони доларів США, тоді як втрати від «слабкої» пандемії грипу (на кшталт вірусу H1N1 2009 року) можуть коштувати близько 0,5% світового ВВП.

За оцінками експертів Oxford Economics, внаслідок поширення коронавірусу зростання світового ВВП у першому кварталі 2020 року сповільниться до 1,9%, порівняно з першим кварталом 2019 року. Це вимагає перегляду прогнозу світового зростання на 2020 рік з 2,5% до 2,3%. Для порівняння, в 2019 році світова економіка зросла на 2,6% порівняно з 2018 роком. Всього ж, за оцінками Oxford Economics, в залежності від сценарію розвитку подій «епідемічні» втрати світової економіки можуть становити від 0,4 до 1,1 трлн дол. США.

ІСПАНІЯ / ФОТО РЕЙТЕР

Саме панічні настрої будуть мати найбільший руйнівний вплив запускаючи «ідеальний шторм».

Україна заробляє на сировинному експорті. В першу чергу, залізної руди та зерна. Ціни на руду й до спалаху вірусу знижувалися — на 12% в 2019 році. З 20 січня вони впали ще на 6,5%. Зерно подешевшало на 2%. Першими наслідки епідемії відчують на собі українські експортери.

Український ринок залежить від імпорту енергоресурсів. 80% палива — імпорт. Ціни на нафту теж пішли вниз: марки Brent та WTI просіли до тримісячних мінімумів — 58,6 та 52,1 дол. за барель відповідно. Зниження ф’ючерсів злегка врівноважує втрати України у зв’язку з поширенням коронавіруса.

Крім того, Національний банк не виключає, що пандемія коронавірусу може знизити обсяги переказів українських трудових мігрантів. Про це на прес-брифінгу заявив заступник голови НБУ Дмитро СОЛОГУБ.

«Ми очікуємо деяке зниження переказів українських трудових мігрантів з-за кордону, але воно буде порівняно меншим, ніж ефект від того, що подорожі з України будуть набагато нижчими, ніж були», — підкреслив він.

Від нервозності на ринку для України багато мінусів. Експортна сировина дешевшає і надходження валюти знизиться. Інтерес інвесторів до ОВДП може впасти і це збільшить ризики для гривні. Плюс тільки у більш дешевій нафті. Але якщо просяде гривня, це з’їсть всі переваги, й дешевого палива споживачі не побачать.

Тож, так, криза відіб’ється на нашій економіці. Питання лише в тому яким буде її вплив? Я вважаю, що є два сценарії розвитку подій. Перший — з панікою. Другий — без паніки.

В першому сценарії влада каже не панікуйте, карантин не позачиться на цінах, падіння курсу гривні не буде. Але одночасно з цим експерти та опозиційні політики заявляють «влада бреше» і пророкують стрімке падіння, з одночасним спекулятивним нагнітанням курсу обмінниками та глибоку економічну рецесію — результат прогнозований. Паніка, всі вимітають продукти і  готівковий долар з обмінників. Наступні приходять в магазин та в обмінник і застають там порожнечу.  Починають про це розповідати колегам та друзям, а ті своїм. Всі біжать і купують вже те, що  вдається. Підвищений попит ще більше збільшує вартість товару і зокрема готівкового доллара, і в результаті ті, хто не піддався на паніку в першій хвилі, думають, що варто про всяк випадок купити трохи долара. Не можуть його купити, починають панікувати. І далі істерика... з усіма випливаючими наслідками біхевіористичної економіки. Національний банки вже витратив півмільярда золотовалютних резервів на стримування панічних атак на гривню.

2) У сценарії, за яким влада каже, яка ситуація в світі, як це позначиться на нашій економіці, які є ризики, який план заходів по їх мінімізації (і це мусить бути не постановкою, а реальністю, бо правду не приховати), все прозоро, всі чесно про все говорять, відверто коментують курсову ситуацію, всі діють злагоджено, члени команди влади не пророкують дефолт, не оспівують його, а експерти оцінюють ефективність підготовки країни до кризи і те, що можливі два сценарії, коли паніки нема, і коли паніка є, розповідають про теорію ігор і про наслідки для всіх, якщо всі разом побіжимо продавати гривню і купувати долар. Все це має раціоналізувати людей і зменшити ефект від первинної паніки, водночас, завдяки інтервенціям НБУ, дозволить пом’якшити курсові коливання, з одночасним зниженням облікової ставки дозволяє дати додаткову кров економіці у вигляді доступніших кредитів, що дозволяє швидше подолати кризу, пришвидшивши вихід з рецесії.

Отже, висновок: якщо є злагоджена робота всіх гілок влади і поміркована, відповідальна комунікація лідерів думок та експертів, то глибина наслідків, в тому числі економічних втрат, є значно нижчою, ніж при зворотному сценарії.

Зрештою експерти кажуть, що світова економічна криза для України може стати шансом для «квантового стрибка». Детальніше — в коменатарях.

КОМЕНТАРІ

«КРИЗА — ЦЕ ЗАВЖДИ Й МОЖЛИВОСТІ»

Анатолій АМЕЛIН, співзасновник Українського інституту майбутнього:

— Криза — хороша можливість реалізувати прагматичний антикризовий план, який передбачає будівництво транспортної та іншої інфраструктури, створення умов для залучення капіталу в енергетичний сектор і досягнення Україною енергетичної незалежності.

Криза — хороша можливість зробити стрес-тест фінансової системи і змінити KPI, зокрема, в банківському регулюванні:

— стимулювати не спекулятивні операції з держпаперами, а кредитування економіки,

— на фондовому ринку — створення умов для приходу капіталу, а не його обмеження,

— в монетарному регулюванні головний KPI повинен бути — зростання економки, а не стримування інфляції (при чому одне не виключає іншого);

Криза — хороша можливість для реструктуризації боргів, зокрема VRI. Криза — база для стимулювання внутрішнього виробника. Згадайте 2014 рік, скільки з’явилося крутих українських брендів! Цей тренд потрібно підтримати і посилити.

Криза призведе до повернення 20—25% трудових мігрантів. Людей з іншим досвідом і якістю роботи. Частина з них — готові підприємці з новими ідеями. Їх потрібно тільки підтримати.

Криза змінить модель роботи в Україні, виросте роль електронних сервісів, зокрема державних, це підвищить ефективність усіх процесів, а значить і економіки.

Криза — хороша можливість заявити про себе, показавши зростання економіки вище, ніж сусіди і привернути увагу нових глобальних інвесторів і гравців.

Ну і, звичайно, криза — це можливість відновити не тільки владу, а й систему влади, відмовившись від совка, реорганізувавши все до єдиної держінституції, сконцентрувавшись на функціях, що потрібні громадянам, а не чиновникам.

Не бійтеся. Криза — це завжди й можливості.

«УКРАЇНСЬКА ЕКОНОМІКА — ОДНА З НАЙБІЛЬШИХ УРАЗЛИВИХ»

Олександр МАРТИНЕНКО, керівник підрозділу з корпоративного аналізу групи ICU:

— Попри суттєве відновлення української економіки за останню пару років, західні інвестори й аналітики, як і раніше, вважають її однією з найбільш уразливих серед економік, що розвиваються, до погіршення настроїв на фінансових ринках.

Основна причина — у високому борговому навантаженні та залежності від зовнішнього фінансування.

Сума обслуговування державного зовнішнього боргу в 2020 році зростає більш ніж на чверть, до $6,2 млрд. Золотовалютні резерви, хоч і виросли до рекордних за останні дев’ять років значень у $26 млрд на кінець січня, як і раніше, залишаються недостатніми за відношенням до валового зовнішнього боргу, покриваючи його лише на 20%.

Виплати з валового зовнішнього боргу і дефіцит рахунку поточних операцій загалом можуть скласти понад 60% від золотовалютних резервів цього року.

І на додачу, багато інвесторів вважають, що торішнє зміцнення на 19% зробило гривню переоціненою, що передбачає високу ймовірність корекції вниз.

Погіршує ситуацію і постійне відкладання угоди України і МВФ — спочатку очікуване у вересні, підписання програми може відбутися, за найсприятливішим сценарієм, не раніше пізньої весни. Однак поки що залишаються невиконаними дві ключові передумови угоди — відкриття ринку землі і гарантія неповернення ПриватБанку колишнім власникам.

Перебування України в групі найбільшого ризику означає, що в період ринкової турбулентності країна однією з перших відчує на собі погіршення умов із залучення зовнішнього фінансування.

В першу чергу, падають шанси України найближчим часом ще раз успішно розмістити єврооблігації. Крім того, може різко скоротитися приплив іноземних інвестицій в гривневі цінні папери — фактор, який минулого року не тільки допоміг отримати додаткові надходження в бюджет, а й істотно зміцнив гривню.

Як наслідок, ставка прибутковості ОВДП вже припинила падіння, і не виключено, що може почати рости.

Ще один наслідок — зміна настроїв на валютному ринку.

Гірші очікування і менш активна присутність іноземних інвесторів в ОВДП посилять тиск на гривню.

І чи зможе цьому тиску в найближчі кілька місяців протистояти сезонний попит на гривню з боку агроекспортерів — тепер велике питання.

У цих умовах відновлення співпраці з МВФ стає критично важливим.

В першу чергу, як сигнал для інвесторів, що країна йде правильним економічним курсом. І не в останню чергу — як гарантія додаткових валютних надходжень на випадок, якщо доступ на фінансові ринки буде серйозно обмежений.

І свобода маневру для української влади в цьому питанні знижується.

АНАЛІЗ. ПРОГНОЗ. ПЛАН ДІЙ

Богдан ДАНИЛИШИН, голова Ради Національного банку України:

— Початок 2020 р. характеризувався падінням показників економічної активності у видах діяльності, що представляють реальний сектор: промислове виробництво скоротилось на 5,1%, транспортні послуги — на 4%, сільське господарство — на 2,7%.

На цьому тлі — падіння темпів інфляції нижче цільового діапазону НБУ, а цін виробників — нижче нуля — свідчить про ознаки повноцінної стагнації у секторі виробництва товарів та послуг та про помітне звуження обсягів його діяльності.

Натомість, сектори, шо пов’язані із наданням посередницьких фінансових та ділових послуг зростають шаленими темпами. Один тільки прибуток комерційних банків за підсумками 2019 року становив 60 млрд. грн, збільшившись майже втричі проти попереднього року.

У банківській системі акумульовано гігантські суми, які не надходять в реальну економіку. Для стримування надлишкового тиску «зайвої» гривневої маси Національний банк втричі розширив операції з депозитними сертифікатами — до 200 млрд. грн. В кращі часи обсяг кредитів виданих економіці сягав 80% ВВП, зараз же — він не набирає і 25% ВВП, а якщо з них зняти непрацюючі кредити — то не буде і 15% ВВП. Зараз реальні виробники не в змозі конкурувати за кредитні ресурси внутрішнього фінансового ринку за ставками, які пропонуються депозитними корпораціями. Поряд з цим відносна величина депозитних сертифікатів НБУ та ОВДП — пасивних напрямків вкладень грошових коштів — становлять вже 24% ВВП, перевершуючи таким чином обсяг кредитного ресурсу, наданого депозитними корпораціями в реальний сектор економіки.

Ситуація, що склалась загрожує ефектом широкомасштабної втечі капіталу з країни, де немає надійних об’єктів для його інвестування, особливо зважаючи на нестабільність на глобальних ринках капіталу. Відсутні також Урядові та інші види стимулів для інвестицій, формування інвестиційного іміджу країни.

Хто винен? На моє переконання — надмірно жорсткі параметри макроекономічної політики, в рамках якої розвивалась українська економіка впродовж останніх чотирьох років.

Індикатор жорсткості реальних монетарних умов (як комбінація впливів процентної ставки та змін обмінного курсу) перевищує аналогічний показник у сусідніх країнах Європи на 10 і більше відсоткових пунктів. Така надмірна жорсткість монетарних умов спостерігається в українській економіці починаючи з другої половини 2018 року (вже 1,5 року).

Далі — фіскальна політика. Фіскальний баланс, якщо його рахувати за мінусом видатків на обслуговування боргу є ПРОФІЦИТНИМ з 2015 року. Той же фіскальний баланс, якщо його скорегувати на рівень розриву між потенційним та фактичним ВВП є ПРОФІЦИТНИМ починаючи з 2015 року (тільки не слід брати для цього дивні оцінки НБУ з розриву ВВП, де точка загальноекономічної рівноваги межує із зростанням «природного» безробіття та падінням промислового виробництва). А це означає, що реальна економіка починаючи з 2015 року має перманентний структурний шок від скорочення державного попиту і повинна перебудовуватись в нових умовах.

Перебудовуватись — в умовах жорсткої монетарної політики та низького внутрішнього платоспроможного попиту. Наслідки — передбачувані.

Окремим аспектом провалів економічної політика є політика НБУ щодо валютного курсу та формування національних резервів. Замість того, щоб згасити пониженням ставки надмірний попит на гривневі фінансові активи (попит — викликаний непокритим паритетом процентних ставок зовнішнього та внутрішнього ринку капіталів) Нацбанк пішов іншим шляхом — просто дозволив гривні зміцнитися (так працює трансмісійний канал обмінного курсу в рамках режиму інфляційного таргетування). В результаті — програли всі.

Державний бюджет запозичує за ставками, що перевищує річні темпи його доходів, експортери — несуть втрати внаслідок зниження гривневої виручки, реальний сектор — недоотримав кредитних ресурсів, а країна — недоотримала надходжень у валютні резерви, які до сих пір на 20% «не дотягують» до нормативу композитного критерію МВФ. Але програли не всі. Виграли — «інвестори» у державні цінні папери.

Звичайно, структурні проблеми української економіки вносять свій вклад в ефективність реформ та дієвість трансмісійних механізмів. Однак, чи не повинні розробники економічної політики зважати на наявність структурних ризиків української економіки, нерозвиненість ринків праці, відсутність фондового ринку, конкурентних товарних ринків тощо? Чи не повинні макроекономічні регулятори коригувати та балансувати свої середньострокові цілі зважаючи на короткострокові індикатори та маяки, які сигналізують про проблеми з їх досягненням?