Ситуативна капіталізація

Рівень капіталізації державних та комерційних банків, як і раніше, є причиною головного болю для державних чиновників високого рангу. Особливо в умовах, коли темпи зростання ВВП залишають бажати кращого. І тут уже гасла починають перетворюватися на подобу рішучих дій.

Свою аргументацію цьому запропонував новий міністр економіки України Арсен Яценюк. Він виступає за активну капіталізацію державних банків і пропонує змінити підхід до державних капіталовкладень. На його думку, державні Ощадбанк та Укрексімбанк не повинні спрямовувати кошти на купівлю державних цінних паперів. Замість цього їм, упевнений міністр, необхідно відкрити програму кредитування комунального сектора. «Це приблизно те саме, що пропонує нам сьогодні Світовий банк у вигляді позики на розвиток інфраструктури», — пояснює Яценюк. Завдання поліпшення інвестиційного клімату та здешевлення кредитних ресурсів у країні банкіри також мають намір вирішити, добиваючись зростання капіталізації банків, але шляхом їхньої активнішої роботи з населенням. Адже на руках у нього сьогодні, за словами першого заступника глави НБУ Анатолія Шаповалова, зосереджено близько 55 мільярдів гривень. «По-моєму, швидше за все, залучити ці кошти можна шляхом переходу банків від закритих акціонерних товариств до відкритих, — прогнозує Шаповалов (на конференції, присвяченій розвитку банківського сектора в Україні). — Можливо, населення використало б свій шанс і почало купувати акції комерційних банків».

Щоправда, для цього народ повинен більше довіряти банківському сектору, який сьогодні продовжує формувати свій позитивний імідж, працюючи з авторитетними іноземними партнерами. Банки дедалі активніші й виходять на ринок зовнішніх позик. На думку банкірів, по- перше, це посилює конкурентну боротьбу на внутрішньому ринку, по-друге, дозволяє більш гнучко та оперативно, а також швидше освоювати нові сектори кредитного ринку (наприклад, іпотеку). До речі, ще зовсім нещодавно в українських банківських портфелях обсяг закордонних позик був принизливо малим і не перевищував 1—3%.

За словами голови правління Укрсоцбанку Бориса Тімонькіна, сьогодні ситуація змінилася. У портфелі Укрсоцбанку зовнішні позики становлять близько 28%. А це $450 мільйонів. «Як правило, — розмірковує Тімонькін, — усі банки починають із кредитів міжнародних фінансових організацій». Мовляв, вони доступні завжди, навіть у гострі кризові моменти, яких чимало в нашій економіці. «Я не знаю жодного прикладу, коли б міжнародні інституції оголошували про дострокове відкликання кредитів у зв’язку з тим, що країна перебуває у важкій ситуації», — зазначає він. Укрсоцбанк укріпив свій імідж позичальника в очах потенційних кредиторів, сформував нормальну кредитну історію та удосконалив внутрішні кредитні процедури за рахунок синдикованих позик ще в 2003 році. Тоді позичили $13 мільйонів. Досвід виявився вдалим, і незабаром уже іншими банками було підписано ще три угоди на $57 мільйонів. За словами Тімонькіна, цього року очікується 10 угод на суму не менше ніж $400 мільйонів. Цикл — рік із можливістю рефінансування ще на рік. Серед банків-позичальників: «Аваль», Перший український міжнародний банк, «Надра» та ін.

Одночасно український банківський сектор починає випускати облігації. У 2003 му дебютував «Приватбанк» ($100 мільйонів за ставкою 10,875%). У 2004 році «Укрсиббанк» виходить на трирічні облігації під 10,5%, а «Ексимбанк» — на п’ятирічні облігації за ставкою 7,75%. 2005 рік став роком успішного дорозміщення «Ексимбанком» п’ятирічних облігацій за тією самою ціною. В цілому, комерційні банки «пробили» ставку 9% річних.

Тим часом, як розповідає Тімонькін, країни СНД відрізняються від інших тим, що їхні державні банки при виході на міжнародний ринок позик отримують кращі результати. Відчувається підтримка держави? Але Тімонькін вважає, що це якраз той випадок, коли всі банки грають один на одного. До речі, два роки тому внутрішнього ринку єврооблігацій українських банків взагалі не було. Статистика такого явища не відображала. «Після виходу на цей ринок «Привату» вона виглядала так: операція є, сто мільйонів продано, котирувань немає на ринку, — пригадує Тімонькін і додає: — Сьогодні ж українськими банками залучено $925 мільйонів. Сім випусків, велика сума, але котирувань все одно майже немає».

«Укрсоцбанк», за словами Тімонькіна, хотів підтримати ринок трансакцією купив-продав, але наштовхнувся на проблему валютного регулювання: мовляв, валютні операції робляться за індивідуальною ліцензією.

З цим банки стикаються регулярно: чотири місяці йде на отримання ліцензії, а потім виявляється, що облігацій уже немає на ринку. Виходить, підтримка котирувань українських банків українськими банками неможлива.

Коли українські облігації беруть у довгий портфель, на думку Тімонькіна, це аж ніяк не погана характеристика ринку. Але все одно «повинні бути трансакції, повинен бути фрі-фло (відкритий доступ. — Авт. ), ринок повинен «гратися». Виходить, треба вдосконалити банківське законодавство. І не лише в частині ліцензування. Масу проблем створює банкірам відсутність поняття євробондів у Законі «Про цінні папери та фондовий ринок». Немає в Україні такого цінного паперу і все. За словами Тімонькіна, це дає підставу західним юристам, які беруть участь у підготовці документів, робити висновок, що випуск євробондів українським емітентом напряму (крім суверену, тобто держави) неможливий.

Єдиний вихід у такій ситуації, щоб один із західних банків або його «дочка» самі випустили ці цінні папери. А потім просто видали українському банку синдикований кредит. Звідси в балансі українських банків не можна помітити такої статті залучення, як євробонди. Ось така вона, українська винахідливість на противагу європейській педантичності. Адже там усі необхідні для роботи банківського сектора поняття виписали.

«Банківський нагляд завжди хвилює високу питому вагу міжбанківських кредитів у пасивах банку, — розповідає голова правління Укрсоцбанку. — Але в цьому випадку довгі позики — прекрасний пасив. Проте, коли євробонди випускаємо не ми, зникають податкові проблеми при виплаті відсотків». «Ось у нас була емісія, — продовжує він захоплено. — Сто мільйонів доларів. 62 інвестори з 17 країн. Уявіть, із скількома податковими органами треба узгодити порядок виплат. А так є один кредитор — банк, і всі податкові проблеми зводяться до того, як у цю країну можна виплатити відсотки, і скільки це коштуватиме».

Загалом, банкіри вважають, що незважаючи ні на що, зовнішня кон’юнктура для позик у українських банків поліпшується, причому, насамперед, для банків першої десятки та суверенних позичальників. Але сюди вибірково входитимуть і банки другої-третьої десятки. Відбувається перехід до більш складних форм позики, який стримується відсутністю низки регулятивних актів. Це й легалізація євробондів, і перехід від індивідуального ліцензування до операцій на міжнародних фондових ринках. Банкіри вважають за необхідне ввести цей пункт до генеральної банківської ліцензії. Звичайно, не виключено, що не всі цього заслуговують. Зате будь-який банк отримує можливість виходити на ринок тоді, коли це йому потрібно.