Такої девальвації в нас ще не було
Хроніка «липнево-серпневого» падіння гривні багато в чому була схожою з усіма попередніми: стабільність гривні, за відсутності економічних основ, просто зобов'язана була закінчитися черговою девальвацією. Та все ж сьогоднішня девальвація по-своєму унікальна. Але раніше, аніж розбиратися в її доленосних особливостях, треба пригадати, чим зазвичай мотивувалися Нацбанком кроки зі зміцнення місцевої валюти.
Взагалі, складність маніпулювання валютним курсом (як макроекономічним регулювальником) у тому, що, з одного боку, він впливає на торгові зв'язки українських підприємств із закордоном, а з іншого — визначає внутрішню, передусім цінову, стабільність економіки. Коли для держави пріоритетом є перемога над інфляцією, а експорт стабільно перевищує імпорт, жорсткий контроль над динамікою курсу виправданий. У ці періоди стійкий валютний курс дійсно служить «якорем цін».
Легко помітити, що в Україні інфляційні страшилки практично забуто, не в останню чергу внаслідок «помірної» роботи друкарського станка. І тому на перший план висунулися інші «визначники» валютного курсу — сальдо «експорту — імпорту», внутрішній попит на гривню і долари, недостатність валютних резервів НБУ тощо. Учасники ж ринку (покупці та продавці валюти) через інерцію були налаштовані на збереження старих орієнтирів. Власне, з цієї причини їм до останнього моменту не вірилося, що Нацбанк дозволить гривні «вискочити» за рамки валютного коридору.
Але в Нацбанку вирішили зробити інакше. Там міркували таким чином. Якщо ціни на одному із сегментів ринку — паливному — за 2—3 тижні підскочили на 200— 300%, то утримання курсу за рахунок валютних резервів автоматично забезпечить норму прибутку імпортерам нафти і бензину як мінімум у 100—150%. При цьому вигоди виробників, які споживають пальне за незрозумілими цінами, як і вигоди держави від зовнішньоекономічного дисбалансу (експорт знову став би неконкурентоспроможним) робилися міфічними. З іншого боку, хоч про емісійну політику останнім часом Нацбанк особливо не поширювався, кількість грошей у обороті явно не стимулювала підвищений попит на товари першої необхідності. Отже, побоювання Нацбанку щодо паніки серед населення (яке здатне обвалити не тільки гривню, а й банківську систему) не варто перебільшувати.
Деякі банкіри вважають, що Нацбанк міг би не допустити такого різкого і великого стрибка девальвації гривні й ефективно підтримати ринок. Але навіщо? Відповіді — щоб не знижувати реальні доходи населення, щоб не робити дорожчими виплати уряду за зовнішніми боргами, щоб не підстьобувати зростання цін на імпортні товари, — в цьому випадку Нацбанком враховувалися, але якось дивно. Очевидно, було щось інше в його мотивах, що і стало визначальним для заохочення «несезонного» подорожчання долара.
По-перше, у головного валютного регулювальника не було підстав (ані моральних, ані матеріальних) забезпечувати надприбутки нафтовим експортерам. Вжиті Кабміном заходи збільшили з одиниць і десятків до 1-2 тисяч кількість потенційних постачальників пального на український ринок. Якби всі вони мали можливість заробити хоча б 100% прибутку на одній операції, ніяких би резервів не вистачило на її оплату.
По-друге, виходячи з показника валютних резервів НБУ, які покривають гривневу масу навіть не на 30%, глибина падіння гривні (за умови конвертації резервів) мала б скласти як мінімум 200%. От і вибирайте, як і за рахунок чого рятувати гривню.
По-третє, Нацбанк (а може й уся економіка?), схоже, нарешті дозрів для того, щоб бачити в девальвації не тільки чорта. Девальвація робить дешевою місцеву валюту, і це дуже неприємно для всіх без винятку імпортерів і валютних позичальників. Але девальвація здатна стимулювати попит на місцеві товари і збільшувати обсяги виробництва і, таким чином, запобігти зростанню цін на українську продукцію. Ще вона може перешкоджати витрачанню ще вчора дармових ресурсів і допомагати раціональному ціноутворенню, що, зрештою, примусово, але зробить свою справу: економіка України все ж таки стане схожою на економіку будь-якої іншої нормальної країни. До речі, дещо в цьому напрямку (не без втручання МВФ) робиться і Кабміном. Запуск системи торгівлі зерном і газом за гроші, лібералізація нафтопоставок, — все це об'єктивно підвищує вартість саме національної валюти. Водночас закуплені за підвищеною ціною долара імпортні товари в умовах працюючого гривневого ринку неминуче мають балансувати прибутки імпортерів і експортерів.
А тепер спробуємо відповісти на головне запитання сьогоднішнього дня — що буде з гривнею завтра? Завтра, можливо, гривня ще падатиме. Наскільки різко — залежить від психологічного та матеріального впливу НБУ. А от післязавтра, коли буде знайдено «експортно-імпортне» дно, яке в Нацбанку бачать у рамках діючого коридору, гривня зупиниться або навіть трохи підросте. Скільки вона тоді коштуватиме? Гадаю, не набагато менше від верхньої межі валютного коридору. Хоча з точки зору того, якою все ж таки буде економічна (і курсова) політика загалом, це не так важливо.
Нинішня девальвація була унікальна не тому, що з «таких» причин гривня ще не падала. Вона унікальна через те, що з «таких» причин її ще не кидали. Якщо завгодно, валютний ринок ледь не вперше опинився віч-на-віч з ринковою стихією з дозволу уряду та Нацбанку. І ті чинили так, швидше за все, не зі своєї волі, а внаслідок вичерпання ресурсів. Іншими словами, надалі відсутність економічних реформ завжди буде закінчуватися так як зараз — черговою девальвацією.
Німецькі консультанти уряду, котрі традиційно дискутують з радниками із МВФ з приводу доцільності сильної гривні для слабкої економіки, пропонують Нацбанку вибрати для гривні курс «повзучої прив'язки» (crawling reg) (коли НБУ проводить інтервенцію тільки щоб згладити різкі коливання курсу) з вказівкою або без на коридорні межі коливань. Що цікаво, зазвичай, при використанні такої стратегії, поведінка ринку має відповідати прогнозам центрального банку, а процедура прогнозування робиться відкритою для публіки, оскільки формули розрахунків періодично публікуються в пресі. Зараз ми маємо швидше «фіксований курс у межах валютного коридору».
Втім, якщо «повзуча прив'язка» припаде до душі в МВФ і в Нацбанку, швидкість сповзання гривні залежатиме не тільки від темпів інфляції і стану зовнішньоторгового балансу. Наприкінці серпня очікується затвердження або незатвердження чергового траншу кредиту EFF. За словами віце-прем'єра Тигипка, Україні до 15 серпня потрібно знайти «теоретичну» можливість перекрити дірки в бюджеті вартістю $2 млрд. Від цього залежить, буде чи не буде видано кредит. А той, у свою чергу, вплине лише на середньотермінові реакції валютного ринку на хронічно негативне сальдо платіжного балансу країни (тобто імпорт-експорт грошей). Довготермінові реакції залежатимуть від іншого — поведінки суб'єктів ринку і від їхнього бажання виробляти хоч щось в Україні. Поки такого бажання не буде, наша унікальна девальвація стане з часом повсякденним явищем українського життя.
