Третього шляху розвитку не існує
Сьогодні до ринку ставляться або як до абсолютного торжества, або як до серйозної загрози. Тому політики в усьому світі пустилися на пошуки третього шляху в обхід складностей ринку, сумуючи за національними чемпіонами в таких сферах індустрії як телекомунікації, що здатні втримати глобалізацію. Однак ринок є простим механізмом, що його можна застосувати для досягнення будь-якої кількості цілей. Залежно від методу його використання ринок може зробити внесок у соціальний і економічний розвиток або перешкодити йому.
Питання про те, чи варто застосовувати ринок, не є істотним. Кожне співтовариство — комуністичне, соціалістичне або капіталістичне так чи інакше користується ринком. Істотним є питання про приватну власність. Хто є учасниками ринку й від чиєї особи вони діють? Можливо, що це урядові бюрократи, які діють від імені держави. Або це індивідууми, які працюють самі на себе.
Одного разу, під час візиту до Китаю, заступник міністра запитав у мене: «Хто в Америці відповідає за розподіл сировини?» Хоча це питання й збентежило мене, воно було цілком природним. Бо не можна чекати, що громадянин країни з командно-адміністративною економікою здатний зрозуміти, як ринок розподіляє сировину серед мільйонів людей для тисячі цілей без будь- якого втручання політики.
Введення більш дійових ринкових механізмів може бути частково або абсолютно марним через дуже обмежені зміни, що їх можна зараз спостерігати в передбачуваному бумі злиття в Європі. Візьмемо історію дерегулювання американських авіаліній 20 років тому. Воно посилило конкуренцію, що в результаті призвело до падіння цін і впровадження нових послуг. Обсяг авіаперевезень зріс.
Хоч авіалінії США були приватизовані — тобто звільнені від державного контролю, аеропорти залишалися неприватизованими. Уряд як і раніше володів і управляв ними. Щойно викликаний реформою попит на перельоти зріс, почастішали затримки рейсів у аеропортах. Уряд звинувачував приватні авіакомпанії. Він вимагав від них звіту про затримки. Спроби привести ринкові сили в підпорядкування розкладу польотів були розладнані, зокрема, авіалініями зі своїми конституційними інтересами. Кращим рішенням могла б стати приватизація аеропортів, як це вже зробила Велика Британія й як мають намір зробити Італія та Польща.
Приватизуючи деякі сфери виробництва й одночасно втримуючи ціни під контролем держави, ми користуємося ще одним половинчастим заходом. Нездатність цін відповідати їхній ринковій вартості робить приватне підприємництво, навіть якщо воно ефективне, соціально некорисним.
У Пенджабі (Індія) існував велосипедний завод. Держава нормувала видачу сталі виробникам, замість того щоб продавати її за ринковою ціною. Виробник не міг отримати необхідну кількість сталі за офіційною ціною. Однак існував приватний ринок переробленої й непереробленої сталі. Тому виробник велосипедів доповнював отримувану норму сталі закупівлею напівпереробленої сировини, яку він потім переплавляв, що навряд чи можна вважати ефективним способом перетворення залізної руди та вугілля на велосипеди.
Якщо третій шлях і має якийсь сенс, то він лежить у способах подолання політичних перешкод до розширення ринку. Небезпека полягає не лише в тому, що вони перешкодять спробам вивільнити ринок, але також і в тому, що подолання політичних перешкод зруйнує переваги вивільнення ринку. Проблема полягає в тому, щоб подолати такі перешкоди, за цього не викликаючи небажаних наслідків.
Приклад Америки цього разу стосується пошти. В США поштові кур'єрні послуги першого класу є монополією, заснованою на законодавчому акті, що визначає як злочин спроби інших учасників ринку надати таку послугу. Приватизація пробивала свої шляхи в цьому напрямку в образі ЮПС, Федерального Експреса та інших компаній. Електронна пошта та інші технологічні розробки тепер також відіграють зростаючу роль.
Спроби скасувати закон про поштові послуги, що час від часу повторюються, завжди наштовхувалися на шалений опір з боку спілок поштових працівників, керуючих поштового сервісу й сільських общин, котрі побоюються втрати цих послуг. З іншого боку, лише кілька чоловік мають концентрований інтерес, що може привести їх до скасування цього закону. Так, підприємці, котрі змогли б піти в поштовий бізнес, не можуть знати зазделегідь, коли це трапиться. Сотні тисяч людей, які, безперечно, отримали б робочі місця в нових приватних фірмах, також не мають жодного уявлення про те, що це може нарешті статися.
Якось я намагався переконати конгресмена в необхідності скасування цього закону. Він відповів: «І ти, й я знаємо ті впливові групи, котрі виступатимуть проти такої поправки. Чи можеш ти дати мені список людей, котрі б її підтримали?» Я цього зробити не міг, і він не вніс пропозицію щодо поправки. Могутні інтереси було вирощено поштовою монополією, її опозицію було розхитано.
Одним із способів подолання опозиції приватизації може бути ідентифікація потенційних опонентів і залучення їх на свій бік за допомогою, наприклад, акціонерного володіння — методом популістського капіталізму, в якому такою майстерною є місіс Тетчер. Однак тут слід боятися однієї пастки, яка може виникнути внаслідок підсолоджування операції: перетворення державної монополії на приватну, що само по собі є поліпшенням стану речей загалом, але не веде до бажаного результату.
Поштовий сервіс США ілюструє цю пастку, так само, як і хибний погляд на те, що імітація форми приватного підприємства може замінити її сутність. Цю компанію було засновано як приблизно незалежну урядову корпорацію, яка не буде суб'єктом політичного впливу й діятиме за ринковими законами. Зрозуміло, що результат був абсолютно іншим. Вона залишалася монополією й не змогла розвинути сильного приватного спонукання до ефективної роботи.
Проблеми подолання конституційних інтересів і гальмуючого чинника ренти виявляються майже у разі кожної спроби змінити урядову політику або у разі приватизації телекомунікацій чи зниження дотацій фермерству. Тиранія статус- кво є головною причиною, через яку й політичні механізми менш ефективні, ніж механізми вільного ринку для проведення динамічних змін або економічного зростання й процвітання.
Існує кілька правил для подолання цієї тиранії. Але зрозуміло одне: якщо урядова діяльність повинна бути приватизована або ліквідована, робіть це до кінця. Не йдіть на компроміс часткової приватизації або часткового пом'якшення державного контролю. У такий спосіб ви просто залишаєте на місці ядро певним чином налаштованих опонентів, котрі будуть працювати старанно (й почасти успішно) для повороту назад.
