Україна обіцяє відкрити свої ринки

Робота із вступу України до Всесвітньої торгової організації (ВТО) може завершитися 1998 року, "якщо не де-юре, то де-факто". Про це заявив перший заступник міністра зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі Андрій Гончарук, виступаючи на відкритті другого засідання комітету з питань торгівлі та інвестицій американсько-української двосторонньої комісії "Кучма-Гор".

Звичайно, для того, аби обговорювати з ВТО конкретні умови вступу до цієї організації, країні-претендентові потрібно, щонайменше, визначити, чого вона чекає від свого приєднання до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ) і вступу до ВТО. Як правило, країни самі розробляють умови свого приєднання, а потім торгуються з членами ВТО за кожний пункт. Підготовка конкретних умов вступу держави до ВТО означає не стільки підписання кількох документів, скільки вироблення перспективної торговельної політики. Іншими словами, умови, що розробляються країною, тільки формалізують мету економічної політики.

Згідно з правилами Всесвітньої торговельної організації, країна, що вступила до ВТО, зобов'язана "прагнути до усунення будь-яких торговельних бар'єрів", але має право (і ним користуються всі сто з лишком членів ВТО) зберігати обмеження доступу на національний ринок товарів і послуг. Перелік цих обмежень - не що інше, як умови вступу до ВТО.

Недавнє обговорення з американською делегацією питань підтримки України в процесі приєднання до системи ГАТТ/ВТО, продовження терміну дії ГСП (Генеральної системи преференцій) 1998 року, поліпшення умов доступу України до стратегічних товарів, технологій, ноу-хау має велике значення для нашої країни. Адже у разі врегулювання умов доступу таких найважливіших груп товарів на американські ринки, як продукції металургії, легкої промисловості, продовольства, Україна автоматично зможе відстоювати аналогічні умови у переговорах з іншими країнами. Те саме стосується і юридичного закріплення за Україною статусу країни з перехідною ринковою економікою, що обмежує антидемпінгові розслідування проти українського імпорту.

Як відомо, США є одним з головних торговельних партнерів України. За розрахунками Державної митної служби, україно-американський товарообіг 1997 року становив $939 млн. (зростання на 4,7%). Причому імпорт збільшився на 17,6% і становив $636 млн., експорт зменшився на 14,9% і становив $303 млн. Основними групами експорту були: чорні метали (39,2%), одяг і текстильні вироби (16,4%), яйця (8,2%). Імпорт в основному складався з ядерних реакторів, казанів, обладнання (31,9%), м'яса і субпродуктів (10,5%), нафти і нафтопродуктів (8,7%).

Проте, не менш крупним ринком збуту українських товарів є й Росія. Досить пригадати, що на частку РФ припадає до половини українського експорту і до третини українського імпорту. Але особливість Росії в тому, що вона так само як і Україна, поки що не вступила до ВТО. Тому у зовнішньоекономічних стосунках двох країн світовій практиці приділяється не так багато уваги. Той же горезвісний податок на додану вартість на експортну продукцію не має аналогів у світовій торгівлі й, очевидно, його буде переглянуто у разі отримання членства у ВТО обома країнами.

Однак, незважаючи на явний прогрес, досягнутий урядом у двосторонніх торговельних стосунках зі США та РФ, Україна як і раніше не справляється із завданням вироблення продуманої (а не авральної) економічної політики. Посилення останніми місяцями орієнтації на підтримку окремих підприємств, а не ринків товарів, а також прагнення за рахунок імпортних тарифів заповнити бюджетні бреші, замість збалансування внутрішнього ринку, насправді послаблюють переговорні позиції країни. У доповнення до цього, намітилися тенденції фіскальної дискримінації внутрішніх виробників (іноземні підприємства мають право рідше платити податки). До того ж постійна змінюваність промислових пріоритетів, відсутність загальнодержавної політики субсидування і практика прямої держпідтримки підприємств (що просто заборонено правилами ВТО) зводять до мінімуму можливі вигоди як від двосторонньої торгівлі, так і від вступу до ВТО. Навіть якщо подібні наміри здійснюються поки що лише на папері.