Українські шахти чекають ефективних менеджерів
Донецькі експерти — про приватизацію вугільних об’єктів
Державні шахти України передають бізнесу. У затвердженому Кабінетом Міністрів переліку — 58 шахт та шахтоуправлінь, які планують приватизувати у 2012—2014 роках, половина з них — у Донецькій області. Влада, профспілки та науковці по-різному бачать те, як має проходити приватизація шахт, утім, усі переконані: вуглепром потребує змін.
Заступник завідувача відділу проблем перспективного розвитку ТЕК Інституту економіки промисловості НАН України Леонід Стариченко розповідає: «В Австралії, США, Канаді, Венесуелі та Індонезії вугільна промисловість — високодохідна. У Бельгії, Голландії, Португалії та Франції цю галузь згорнули через збитковість. Вуглепром перестали дотувати у Росії, Казахстані та Чехії. Такі процеси мають стосуватися і України, вони забезпечать рентабельність галузі. Завершити приватизацію до 2014 року, а реструктуризацію з припиненням дотацій шахт до 2016 року — нереально. Значна частина діючих державних шахт навряд чи привабить інвесторів, і якщо формально слідувати програмі, яку прийнято урядом, щодо реформування вугільної галузі, то їх треба закрити. Більш прийнятний для нас німецький досвід, коли шахти виводять з експлуатації поступово. Треба орієнтуватися на те, що вугільна промисловість не стане прибутковою до 2016 року, і ще 10—15 років у нас існуватиме збитковий сектор економіки. Поки не проводять ні масову приватизацію, ні роздержавлення, ні масштабну реструктуризацію, дотації ж, навпаки, ростуть, хоча формально це суперечить правилам СОТ, членом якої є Україна. Поки претензій до нас не було, втім, найбільш збиткові шахти треба виводити з експлуатації — це створить серед них конкурентне середовище. Варто скористатися американським досвідом пасивної консервації шахт із зберіганням доступу до невідпрацьованих запасів вугілля».
Заступник директора департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької облдержадміністрації, начальник управління вугільної промисловості Павло Золотопупов запевняє: «Вугільна промисловість завжди була затратною галуззю у світі, особливо в Україні, бо у нас складна гірнича геологія. Приватизація — світовий досвід, Росія та Польща намагаються перевести шахти у сектор бізнесу. В Україні є закони, які стосуються передачі вугільної промисловості приватним власникам, це може бути концесія, оренда, державно-приватне партнерство та приватизація.
На Донеччині шахти для приватизації розділено на три групи залежно від рентабельності виробництва. Більш привабливі об’єкти продаватимуться дорожче. За попередніми оцінками держава отримає від приватизації шість мільярдів гривень. У Донецькій області великі державні підприємства, куди зайшов приватник, рентабельні — наприклад, «Добропіллявугілля», яке орендують».
Недоліки приватизації шахт — скорочення штату новим власником та придбання окремих «ласих» шматків цілісно-майнових комплексів виробництв. Перший заступник голови Незалежної профспілки гірників України Анатолій Акімочкін каже: «Приватизація — спроба отримати ефективного власника. Вже є позитивні наслідки цього процесу: компанії вкладають істотні кошти у розвиток виробництв, заробітна плата на приватизованих підприємствах більше, ніж на державних, немає проблем із виділенням спецодягу, засобів індивідуального захисту тощо.
Проте, на приватних підприємствах скорочують чисельність працівників, а у деяких містах шахтарю складно знайти нову роботу. Відбуваються процеси аутсорсінгу та аутстафінгу: допоміжні виробництва виводять за межі підприємства, і з ними укладають договір на виконання підрядних робіт. У подальшому це дозволяє власнику відмовитися від послуг допоміжних виробництв. Наша організація виступає проти таких явищ, утім, необхідне бажання робочих не підписувати спірні документи. Взагалі, не очікую активної приватизації у 2014 році: на підприємствах, що передано бізнесу, штат скоротився майже удвічі, а 2015 року — президентські вибори».
Дієвий варіант порятунку приватизованих шахт — створення вертикально-інтегрованих структур: власник отримує з добутого вугілля певний кінцевий продукт. Так працюють взяті у концесію підприємства «Добропіллявугілля» та «Ровенькиантрацит»: левову частку продукції цих вугледобувних виробництв постачають на теплоелектростанції, металургійні заводи, невеликий відсоток — експортують.
Директор Донецького державного науково-дослідного вугільного інституту, доктор технічних наук Борис Грядущий заохочує таку практику: «У світі ефективність вуглепрому оцінюють не тільки за обсягами добутого вугілля, а й за кількістю виробленої з нього продукції — електроенергії, металу тощо. Тому неправильно казати, що вугільна промисловість — біда бюджету України. Підприємства, на яких запроваджують вертикально-інтегровану систему, працюють стало, розвиваються».
«Добропіллявугілля», «Ровенькиантрацит», «Свердловантрацит» взято у концесію енергетичною компанією ДТЕК групи СКМ. Дрібних власників вугледобувних підприємств небагато, і зазвичай вони купують маленькі шахти. Виникає ризик монополізації, тож, хоча передача шахт бізнесу цілком виправдана, стратегію розвитку вуглепрому має визначати держава.
